[:ua]

Відтоді як на початку цього року відбулося довгоочікуване святкове відкриття Ельбської філармонії в місті Гамбурзі, у багатьох (не тільки шанувальників музики) з’явилася нова далека мета для подорожі, бо досягти її, передусім через важкодоступність концертних квитків, не так уже й просто. Та що може завадити цілеспрямованій людині, яка до того ж саме долає певний життєвий рубіж, а відтак особливо потребує надзвичайних вражень! Тож через фірму-посередника квитки вдалося придбати (чи не вперше в житті не звертаючи уваги ані на виконавців, ані на концертну програму).

Elbphilharmonie, Hamburg,18.02.2016

Ельбська філармонія стала справжнім символом Гамбурга, підтримавши його давню ідею «воріт у світ», а водночас виразно заявивши про те, що старе торгове місто-порт увійшло в нову еру сучасної міжнародної метрополії. Вона побудована на місці портового складу (Kaispeicher A), стіни якого об’єднані в композиційний ансамбль.

Спроектували філармонію відомі швейцарські архітектори Жак Герцоґ і П’єр де Мерон. Скляну будівлю з її хвилеподібним ландшафтом на даху вважають чи не найбільш вражаючою новітньою спорудою Німеччини. На будівлі складу з її неприступною і майже відчуженою архітектурою споруджено скляну новобудову. Взаємодія цегляної класики й незвичної дугоподібності скляного фасаду спричиняється до особливого враження: тут — склад як відбиток порту, який справляє архаїчну дію, там — святковий елегантний світ філармонії. «Споруда на межі, — писала газета „Die Zeit”, — поміж небом і землею, поміж портом і містом. Дім, який стоїть посеред потоку, омиваючись припливом і відпливом так загадково, наче от-от підніме якір і зникне у блакитній далечі. Будинок, який не хоче стояти непорушно. Перед очима він змінюється й рухається, прагнучи піднести і змінити також і тих, хто його відвідує». Ця архітектура возвеличує контрасти: червоне підґрунтя і білу виблискуючу надбудову, статичне і рухливе, закрите і відкрите, непроникне і прозоре, приватне і громадське. Загалом вона послідовно втілює ідею переходу меж.

У цьому контексті закономірно йдеться про спорідненість архітектури й музики. Чимало мислителів (Ґете, Шеллінґ, Шопенгауер та ін.) розглядали архітектуру як «застиглу музику». Ф. В. Й. Шеллінґ зокрема стверджував, що «гарна будівля — це ніщо інше, як сприйнята зором музика, до того ж не в часі, а у просторовому слідуванні, симультанний концерт гармоній і гармонійних зв’язків». Ю. Борєв вважає, що музика особливо близька до архітектури завдяки значимості для обох ритму і форми образів, віддалених від життя, а також завдяки високому ступеню абстрагування від конкретного художнього матеріалу, який входить в образ у «знятому» вигляді, й нарешті завдяки особливо великим можливостям відображення не окремих сторін і деталей життя, а саме його серцевини (Борев Ю. Эстетика).

джерело: https://www.elbphilharmonie.de

В Ельбській філармонії немає традиційного головного входу, який очікуєш від показної споруди, яка вміщує, окрім концертних залів (великого і малого), ще й готель, ресторан, бар, елітні квартири. Відразу за турнікетом відвідувачі потрапляють до довгого тунелю зі стелею, вигнутою дугою, тому, піднімаючись на ескалаторі, сповнюються очікуванням чогось особливого. І справді, досягнувши так званої плази, яка займає цілий поверх, їм відкривається широка панорама міста і порту. Ця велика загальнодоступна плаза покликана увиразнювати інтерактивну близькість громадськості, публіки й музикантів. Ядром комплексу є великий зал із понад 2100 місцями, концептуалізований за принципом виноградника, який має справляти враження як візуально, так і акустично. По-іншому, ніж давній стиль амфітеатру, стиль виноградника передбачає рівномірне розташування галерей, без великих переривань їх сходами, при цьому вони полого спускаються аж до сцени. Такий візуальний спектакль має символізувати й акустичне переживання. Завдяки плавним лініям, відкритості структури при її одночасній стабільності й атмосфері легкості досягається сприйняття архітектури як «застиглої музики».

Сенсаційною є також акустична технологія: система «box-in-box», тобто концертний зал насправді «підвішено» у вільному коливанні у зовнішній структурі будівлі. Акустичну систему Ельбської філармонії розробив і втілив відомий японський інженер, спеціаліст з акустики Ясухіса Тойота. За його керівництвом розроблено спеціальне покриття стін, назване «біла шкіра». Під стелею розташований великий рефлектор, який додатково слугує рівномірному розподіленню звуку. Ясухіса Тойота стверджує: «Якщо акустик досягає того, що публіка перестає відчувати дистанцію до музики, то він зробив хорошу роботу».  

«Ельфі», як з любов’ю називають свою філармонію гамбуржці, за оцінками фахівців, належить до «надзвичайних концертних майданчиків», які виправдовують себе передусім міськими другорядними функціями, наприклад, як каталізатори постіндустріального розвитку міст, як мотори іміджу великих міст, які утверджуються в глобальній боротьбі стандартів, як проекти, завдяки яким їхні ініціатори досягають визнання. Варто пам’ятати, що функція презентації музики є при цьому не найголовнішою. Крім того, «суспільство вражень» очікує також на особливі переживання структури музичних залів. Безпосереднє їх оточення є таким же важливим, як і їхнє внутрішнє життя. І також наголошує на необхідній єдності акустики, бачення і характеру переживання. Нову концертну споруду і ззовні, і зсередини визначає постійно змінюваний погляд спостерігача-фланера.

джерело: https://www.elbphilharmonie.de

Відповідним до загальної ідеї Ельбської філармонії видався і концерт відомої французької піаністки Елен Ґрімо (Hélène Grimaud). Її називають «митцем помежів’я» (завдяки своєрідній презентації свого мистецтва), «пристрасною шукачкою музичної достовірності», «мистецьким вільнодумцем абсолютної досконалості». Вона перебуває в постійних пошуках зв’язків своєї музики з іншими видами мистецтва. У представленій концертній програмі Елен Ґрімо продемонструвала зв’язок музики і фотографії. Разом із відомим фотографом-художником Матом Геннеком вона глибоко проникла в межову сферу візуальних і акустичних вражень. Серія фотографій Геннека під назвою «Woodlands» з її чудовими відображеннями природи слугувала вихідним моментом для музичного осягнення лісу в ролі музично-атмосферного простору свободи і фантазії. Піаністка стверджує, що «природа для неї є доказом духовного. А музика прокладає місток до нього». У своєму мультимедійному концерті, коли на великому екрані демонструються картини М. Геннека, піаністка переконливо оприявнює взаємодоповнюваність музики й візуального образу.  


Авторка: Світлана Маценка,
літературознавчиня
редакторка Оксана Левицька

Часопис |А:| Collegium Musicum
Вільне культурне онлайн видання
Редакційна колеґія: Іван Остапович, Тарас Демко
Головний редактор – Тарас Демко

[:]

Facebook

comments