Скрипковий майстерклас Ореста Смовжа

Скрипковий майстерклас Ореста Смовжа

Скрипковий майстерклас Ореста Смовжа

В рамках Школи Collegium Musicum відбудуться унікальні майстеркласи Ореста Смовжа.Дата: 12- 15 грудня.
РеєстраціяFacebook подія

Скрипаль Орест Смовж є одним із представників сучасного покоління виконавців чий талант вирізняється високопрофесійністю та багатогранністю.. Випускник Національної музичної академії України ім.П.Чайковського та Консерваторії ім.Юнг Сів Тоха в Сінгапурі. В даний час є аспірантом Університетського коледжу ім. Торнтона (США) під керівництво всесвітньовідомої скрипальки Мідорі Гото.
Переможець міжнародного конкурсу ім.Т.Вронського (Варшава 2015). Брав участь у багатьох міжнародних конкурсах. Гастролює в країнах Європи, Америки та Азії.
Є організатором таких українських музичних фестивалів, як “Дзензелівські вечори класичної музики”, співорганізатором “Днів музики Баха” у Львові та багатьох інших.

Локація: Органний зал.
Львівський будинок органної і камерної музики, вул. Бандери, 8

Дата: 12- 15 грудня.
Львів
Програма за вибором учасника.
Участь безкоштовна.

Участь безкоштовна

Корисно музикантам, та просто любителям музики

Активні учасники майстеркласів

Ми поділили учасниць та учасників на 4 групи, та пропонуємо такий графік.

12.12 – 11:00 – 16:00

13.12 – 11:00 – 16:00

14.12 – 11:00 – 16:00

15.12 – 14:00 – 16:00

 

12/12 – з 11 до 16

Вікторія-Надія Сало
Уляна Бондарець
Мілена Пославська
Софія Гетьман
Вероніка Заремба

13/12  – з 11 до 16

Остап Шпік
Єлизавета Зубенко
Ірина Терлецька
Тамара Коновалова

14/12 – з 11 до 16

Яна Шваюк
Алісія Мудрик
Зоряна Ших
Софія Редько
Софія Крят

15/12 – з 14 до 16

Лана Герасименко
Марина Мишак

Питання? Пишіть нам!

13 + 6 =

Романтична класика на альті

Романтична класика на альті

Романтична класика на альті

Для вас гратиме молодий віртуоз – Андрій Савич. Романтична музика серед вишуканої атмосфери XIXст зробить Ваш вечір незабутнім.

Тільки два виступи.
30 вересня, 1 жовтня

1 жовтня - квиток

Романтична класика на альті

Для вас гратиме молодий віртуоз – Андрій Савич. Романтична музика серед вишуканої атмосфери XIXст зробить Ваш вечір незабутнім.

Тільки два виступи.
30 вересня, 1 жовтня

30 вересня - квиток
|

Андрій Савич

Навчався в Львівській національній музичній академії ім.М.Лисенка та у Королівському коледжі музики в Мадриді (під керівництвомі Дімут Поппен). Вдосконалював майстерність також в Джонатана Брауна (Casals Quartet) та Хайме Мюллера.

Багато концертує як соліст та артист оркестру. Зокрема співпрацював з такими оркестрами, як Bron Chamber orchestra, I.Сulture orchestra, London&Vienna Кammerorchester, Orquesta Sinfónica Freixenet, Sinfonietta de la ESMRS, Camerata Viesgo de la ESMRS, Orquesta Clásica Santa Cecilia, під керівництвом таких диригентів як Stefan Lano, Maxim Vengerov, Zubin Mehta, Krzysztof Penderecki, Kirill Karabitz, Georg Kugi.
Як соліст та камераліст виступає в Україні, Польщі, Іспанії, Італії та Норвегії.

У 2017 році отримав першу премію на конкурсі Central International Music Competition 2017, Malta.

На даний момент грає на альті виготовленому майстром George Craske, який наданий у користування відомим колекціонером Крістофон Ландоном.

У програмі

Дж. Енеску – Концертна п’єса
Й. Брамс – Соната для альта та фортепіано №1, фа мінор
Р. Шуман – Адажіо і Алєґро,
Р. Вооан-Вільямс – Романс
С. Рахманінов – Вокаліз
П. Гіндеміт – Соната ор.11 №4

}

Час

30 вересня, субота, 18:00
1 жовтня, неділя, 15:00

Адреса

Львівська національна галерея мистецтв ім.Б.Возницького
Музичний салон в Картинній галереї
вул.Стефаника 3

Квиток: 30 вересня

Квиток

Квиток: 1 жовтня

Квиток

До першого концерту

День(и)

:

Година(и)

:

Хвилин(и)

:

Секунд(и)

Відкривай Класику разом із Collegium Musicum

Стеж за нами у Фейсбуці

FACEBOOK

«Збірник літургійних пісень» Людкевича вперше прозвучав повністю

«Збірник літургійних пісень» Людкевича вперше прозвучав повністю

«Збірник літургійних пісень» Людкевича вперше прозвучав повністю

Світлана Григорчук для Часопису |А:|

У Львові відбувся ЛюдкевичФест під натхненним гаслом «Нове дихання музики». 8 вересня відбулося атмосферне відкриття фестивалю, яке було присвячене спогадам та перегляду унікальних медіаматеріалів про композитора. Поміж численних лекцій та екскурсій до будинку Людкевича, проводяться і, безпосередньо, музичні концерти з творів митця. Перший такий відбувся 9 вересня, де слухачі змогли насолодитися унікальним циклом «Збірник літургійних пісень», який вперше прозвучав повністю! Виконував цикл вокальний ансамбль Collegium Musicum під орудою диригента Віктора Пилипишина старослов’янською мовою.

 

«Літургія» з’явилася на світ у 1922 році та отримала схвалення у церковному колі Галичини. Даний збірник являється певною «мозаїкою» з народних пісень та музичних фрагментів різних композиторів, окрім Людкевича. Так, у творі використовуються церковні твори чехів Алойза Нанке та Вінкента Серсавіє, а також – українських композиторів Дмитра Бортнянського, Михайла Вербицького, Івана Кипріяна, Миколи Лисенка, Віктора Матюка.


Надзвичайно вдалою і гармонійною вибрана локація для виконання «Літургії», нею став Музей Пінзеля, що на площі Митній. Колись давно, це був костел Кларисок, а що ж краще може підійти для виконання духовного твору, як не «намолене місце». Під час виконання «Літургії» відчуття витання навколо чогось Вищого було постійно. Музика Людкевича підсилювала і доповнювала слова кожної частини, чергування мінору з мажором супроводжувало слухачів від глибоких роздумів до світлого Благословення. Це був час абстрагування від цілого світу, буденних проблем та непотрібних клопотів. Відвідувачі мали змогу спостерігати за спільним творінням Станіслава Людкевича, Йогана Георга Пінзеля та Станіслава Строїнського, фрески ХVII ст. якого «оживали» і «дихали» у супроводі музики. Особливо, відома нога на фресці «Св. Петро та Павло», яка, практично від коліна, із зображення переходить у скульптуру,
видавалася вже аж надто реалістичною.

Година концерту пролетіла непомітно, проте, відчутно подарувала той внутрішній спокій та мир у душі, що стало вдалим та натхненним початком фестивалю.

Світлана Григорчук

Світлана Григорчук

Спеціально для Часопису |А:|

Пам’ятаю, був вечір, йшов по вулиці, а потім – «ФА-ДІЄЗ»

Пам’ятаю, був вечір, йшов по вулиці, а потім – «ФА-ДІЄЗ»

Пам’ятаю, був вечір, йшов по вулиці, а потім - «ФА-ДІЄЗ»

Авторка: Христина Пікулицька

Есей історикині Христини Пікулицької із циклу текстів “Слухаючи Людкевича”, спеціально до фестивалю “Людкевич Фест


 До того, як приступити до написання цього есе, я проштудіювала всі можливі публікації про Станіслава Людкевича в Інтернеті. Звісно ж, із сучасним ритмом життя, до бібліотеки я так і не дійшла. І коли, здавалося, я вже була готова написати узагальнюючу біографію львівського композитора у формі «дата-подія», я почула про Людкевича анекдот, який у Львові гуляє вже багато років. У нашій невеликій компанії зайшла мова про довгожителів, які ніколи собі не відмовляли у добрих сигаретах та чарці на великі празники, і при цьому помирали у поважному віці через дрібні хвороби. І тут мій товариш-медик згадав історію про Станіслава Людкевича, який прожив трохи більше 100 років. Якось Людкевич, будучи вже у поважному віці, ввечері переходив дорогу на одній із львівських вулиць. Чи то не побачив, чи то не почув, але його збила машина. І коли він опритомнів, його спитали, що він пам’ятає про цю подію. На що він відповів: «Пам’ятаю, що був вечір, я йшов по вулиці, а потім «ФА-ДІЄЗ»!» Тому мені закортіло розповісти про Людкевича як про львівського інтелігента, як про людину, яка в радянські часи зберігала у собі шарм минулої епохи.

Для початку вартувало б розібратися, чому Людкевич був українцем серед «радянських людей». Він народився у 1879 році у місті Ярослав над річкою Сян, яке зараз є частиною Польщі. Місто дуже давнє, засноване, за припущеннями багатьох істориків, самим Ярославом Мудрим, яке в Середньовіччі користувалося Маґдебурзьким правом, а в часи Австрійської, а згодом Австро-Угорської імперії активно колонізували німці. Тому Людкевич зростав у колоритному місті, де проживали представники багатьох народів (поляки, німці, євреї, українці), кожний з яких намагався зберегти свою ідентичність.

Дідо Станіслава Пилиповича по батьковій лінії, Михайло, закінчив Львівську духовну семінарію і Львівський університет, приятелював з «Руською трійцею», Миколою Устияновичем. А тато Станіслава – Рандольф-Станіслав-Пилип – 45 років вчителював у ярославській школі. Дід по маминій лінії – Олексій Гіжовський – був священиком, теж вчився у Львівській духовній семінарії і Львівському університеті. Доньку Гонорату – маму Станіслава – музики вчив сам Михайло Вербицький1. Лише з таких коротких відомостей можна здогадатися, в якій атмосфері ріс Станіслав Пилипович, адже вчителі та священики за часів монархії Ґабсбуґів були єдиною справді українською інтеліґенцією.

Під час навчання в гімназії і по її закінченні, Станіслав їздив по містах і селах з хором, на власні очі бачив як живуть люди у його рідному краї: українська більшість у селах і мізерна меншість у містах; українська мова у побуті і польська та німецька – в освіті, науці, адміністрації; українська народна пісня протягом всього життя простолюду і твори відомих європейських композиторів на всіх сценах Галичини. Станіслав Людкевич знав про проблеми українців не з підручників чи розповідей батьків та їхніх друзів, він їх на собі відчував, вивчаючи тоді «непрестижну» українську філологію на філософському факультеті Львівського університету.

А згодом була військова служба у Відні у 1903-1904 роках, через що під час Першої світової війни його призвали у військо, російський полон у Петровську (Казахстан), національно-визвольні змагання в Україні, коли Людкевича у 1917 році у Київ викликав Генеральний секретаріат УНР. Але у 1919 році він вернувся до Львова, тепер вже польського. За такий короткий період часу на очах композитора було стільки війни, політики і хаосу, що він повністю заглибився у творчість і міцно оберігав музику від впливу політики.

Не вражали Людкевича і ідеї комуністів, які розказували про рівні права народів на самобутність, на право бути господарем у своєму краї. Після російського полону і «червоного терору» загонів Муравйова у Києві, Станіслав Людкевич був «втрачений» для «радянізації». Коли у 1939 році СРСР окупував Львів, на партійних зборах він вимовив тепер уже крилату фразу: «Червоні нас визволили, і нема на то ради!»2 Людкевич не боявся. Не боявся виступити на захист Василя Барвінського і всіх інших композиторів, яких звинувачували у «буржуазному націоналізмі»: «…в українців національна обмеженість менше виражена, ніж в інших народностей, але чомусь на ній особливо наголошують»3. Не боявся говорити про те, що люди мовчали навіть вдома4. Він був українцем серед радянських людей.

Але він і не втрачав своєї «європейськості». Все ж таки молоді роки Людкевич провів у Галичині – коронному краї європейської дуалістичної монархії, яка дбала про свою інтеліґенцію. На початку ХХ століття Львів був справді європейським містом, торговим і культурним центром краю. По Львові їздив електричний трамвай, у рестораціях вирішували свої справи підприємці, студенти Львівського університету слухали лекції професорів зі всієї імперії, у театрах грали п’єси європейських режисерів, діяло НТШ, «Просвіта» організовувала бібліотеки і читальні по селах і містечках. У такому Львові Людкевич жив. Після закінчення Львівського університету і недовгого вчителювання у гімназії, він проходив військову службу у Відні. Там він знайшов можливість познайомитися з творами А. Брукнер, Г. Малера, Р. Штрауса, Дж. Пуччіні, Р. Леонкавалло. А у 1907 році Людкевич спеціально поїхав у столицю Австрії вчитися на музикознавчому факультеті Віденського університету композиції у О. Цемлінського і контрапункту у Г. Греденера. Їздив у Мюнхен і Ляйпціґ, щоб послухати Г. Рімана5. Тому вплив модерних течій у музиці, графоманії, примітивізму Людкевич просто не сприймав6.

І от такий Станіслав Людкевич – українець за національністю, європеєць за характером – мусив жити у радянському Львові, працювати у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка (до 1939 року), потім Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка (до 1974 року), давати концерти. Можна собі лишень уявити, на скільки контрастував Людкевич на фоні нового радянського суспільства.

Дуже цікавими є спогади його студентів про манери професора, старого інтеліґента. Тамара Гнатів7, учениця С. Людкевича, тепер кандидат музикознавства, професор, згадує гумор свого вчителя: «Усі студенти знали історію про те, як наш улюблений декан І. Гриневецький якось зробив зауваження С. Людкевичу, що знання не усіх студентів є відмінними і що існують окрім «відмінно» ще інші оцінки. Тоді Професор на іспиті частині групи поставив «відмінно» і після цього оголосив, що решта студентів здаватимуть завтра, бо на сьогодні «усі п’ятірки закінчилися». Або така історія диригента і музикознавця Івана Гамкала8: «… у Людкевича була цікава зустріч з польським поліціантом в окупованому Львові. Коли поліціант ввечері його зупинив і, перевіривши документи, запитав: «Pan jest Polakem czy Ukraincem?» на що Людкевич відповів: «A jak pan myśli?» і розгублений поліціант його відпустив». Любомира Мелех-Яросевич9 також з теплом згадує про Людкевича: «Стоїмо групою студентів у вестибюлі другого поверху консерваторії (будинок на вул. Чайковського, 7). Зі сходів спускається професор Людкевич: «Добрий день!» – вітаємось хором. Станіслав Пилипович раптово зупиняється і, вдаривши себе рукою по чолі, швидко біжить вгору назад. Оглядаємось, збиті з пантелику. Та ось уже наш професор повертається в капелюсі і, елегантно знімаючи накриття голови, відповідає нам: «Моє поважання!»

Гідно описати творчий доробок львівського композитора дуже важко, а тим більше немузиканту. Проте не складно собі зрозуміти, що якщо Людкевич у тоталітарній державі, яка ненавиділа все національне і русифікувала культуру всіх радянських республік, писав музику для українських народних пісень, до творів Т. Шевченка, І. Франка і М. Рильського, популяризував творчість М. Лисенка, то це не просто видатний композитор, це Людина з почуттям власної гідності.

Станіслав Людкевич справді неординарний композитор, хороший вчитель і свідомий українець. Він був ще з тих людей, які жили своєю працею, які любили життя і вміли його жити, які керувалися тими універсальними максимами, які неможливо знівелювати, які будуть цінувати і розуміти наступні покоління. Але був і справжнім інтеліґентом, із властивим лише для Львова гумором, гідним себе і свого слова.


Христина Пікулицька, історикиня
вересень, 2017
Часопис |А:| Collegium Musicum
Вільне культурне онлайн видання
Редакційна колеґія: Іван Остапович, Тарас Демко


1 «Композитор Станіслав Людкевич: галицька мелодія з вершин і низин» (https://dt.ua/SOCIETY/kompozitor_stanislav_lyudkevich__galitska_melodiya_z_vershin_i_nizin.html)

2 Ірина Халупа «30 хвилин у різних вимірах» (https://www.radiosvoboda.org/a/912308.html)

Гнатів Т. Станіслав Людкевич. Штрихи до портрета» / Тамара Гнатів // Мистецтвознавство України: 36 наукових праць [текст] / Ін-т проблем сучас. мистец. НАМ України; редкол.: А. Чебикін (голова), О. Федорук (гол. ред.), М. Яковлєв [та ін.] – К. Фенікс, 2013. – Вип. 13. – ст. 95 (http://elib.nplu.org/view.html?id=5501)

Гамкало І. Мої спогади про Станіслава Людкевича [Електронний ресурс] / І. Гамкало. — Режим доступу: http://mari.kiev.ua/PDF_2011/ Hud-Kultura_7-2010/347-359.pdf.

Павлишин С. Станіслав Людкевич. – К: «Музична Україна», 1974. – ст. 8-9 (http://chtyvo.org.ua/authors/Pavlyshyn_Stefaniia/Stanislav_Liudkevych/)

Мисько-Пасічник Р. Василь Барвінський та Станіслав Людкевич: діалоги на мистецьких перехрестях / Роксоляна Мисько-Пасічник // Вісник Львівського університету. – 2009. – Вип. 9. Серія: Мистецтвознавство. – ст. 97 (publications.lnu.edu.ua/bulletins/index.php/artstudies/article/download/2846/2921)

Гнатів Т. Станіслав Людкевич. Штрихи до портрета» / Тамара Гнатів // Мистецтвознавство України: 36 наукових праць [текст] / Ін-т проблем сучас. мистец. НАМ України; редкол.: А. Чебикін (голова), О. Федорук (гол. ред.), М. Яковлєв [та ін.] – К. Фенікс, 2013. – Вип. 13. – ст. 93 (http://elib.nplu.org/view.html?id=5501)

Гамкало І. Мої спогади про Станіслава Людкевича [Електронний ресурс] / І. Гамкало. — Режим доступу: http://mari.kiev.ua/PDF_2011/ Hud-Kultura_7-2010/347-359.pdf.

Мар’яна Зубеляк «Несерйозні історії або шкіци про Сяся Людкевича» (http://photo-lviv.in.ua/neserjozni-istoriji-abo-shkitsy-pro-syasya-lyudkevycha/)

Сопрано Софія Соловій. Історія успіху

Сопрано Софія Соловій. Історія успіху

Сопрано Софія Соловій. Історія успіху

Напередодні Людкевич Фесту, ми поспілкувались із Софією Соловій, відомою українською співачкою - сопрано, яка родом зі Львова, досягла успіху та визнання далеко за межами України, і вже незабаром у тандемі із піаністкою Юлією Маківничук представить львівській публіці солоспіви Людкевича.

Напередодні Людкевич Фесту, ми поспілкувались із Софією Соловій, відомою українською співачкою – сопрано, яка родом зі Львова, досягла успіху та визнання далеко за межами України, і вже незабаром у тандемі із піаністкою Юлією Маківничук представить львівській публіці солоспіви Людкевича.


Розкажи нам трохи про себе. Я знаю, що твої батьки музиканти. Як сталось так, що ти почала співати?

Так, це правда, я народилась в родині музикантів. Фактично виросла в Хоровій Капелі “Трембіта”, де на той час працювали батьки і дідусь. З 4 років вчилась на фортепіано, з 6-ти почала навчання в музичній школі ім. С.Крушельницької. Але ні тоді, ні під час навчання в Львівській Консерваторії на музично-теоретичному факультеті, не думала, що мій голос придатний для сольного співу, і тим більше опери! Але те, що я співала в багатьох хорах, друзі, які радили йти вчитись, прихильна реакція публіки на мої соло в хорових творах, дали мені поштовх таки розпочати навчання вокалу. Не шкодую.

Сайт львівської філармонії в твоїй біографії подає інформацію, що ти закінчувала консерваторію також і як музикознавенць. Розкажи, як вдавалось поєднувати?

Мені не довелося поєднувати, бо спершу я провчилась 5 років у Львівській Консерваторії на Музично-теоретичному Факультеті, захистила диплом у Л.О.Кияновської, і відразу в той же рік вступила ще раз до тієї ж Академії на Вокальний Факультет в клас Нар.артистки України Володимири Чайки. Провчилась у неї 5 років, і навіть отримувала підвищену стипендію ім. С.Крушельницької. А захистивши вокальний диплом (виставою “Любовний напій”, Ґ.Доніцетті) я відразу вступила до асистентури-стажування в клас до Нар.артиста України Ігора Кушплера і провчилась в нього ще 3 роки. Отже, маємо 13 років навчання тільки у Львові. До речі, невеличкий відступ: за той час, поки я вчилась, наша Консерваторія змінила назву на Вищий Музичний Інститут, а ще через деякий час – на Державна Музична Академія. Так що, не виходячи з одних і тих же стін, я вчилась в трьох різних – за назвою- вищих навчальних закладах 😉 .
Моя музикознавча “база” дуже допомагає мені в моїй теперішній професійній діяльності.

 

Знаю, що в твоєму репертуарі є різні оперні партії та камерна музика, Чому ти більше надаєш перевагу, опері чи камерному музикуванню?

Я однаково люблю і оперу і камерну музику, нема преференцій. Це два різні жанри, які дають можливість співакові розкрити свої професійні якості і якнайкраще донести до людей свої думки чи стан душі. Вони дуже споріднені, більше навіть, ніж вважається. Хоча так: опера все ж вимагає більшого маштабу, ширших мазків, а камерна музика – інтелектуальної тонкої виваженості кожної фрази, кожного звуку, уваги до тексту. Люблю обидва. Дуже.

З якими оперними партіями ти себе асоціюєш? Що найближче по духу, характеру персонажа?

Ну, так склалося, що я в основному виконую, і оскільки я їх виконую, то і асоціюю себе з ними – ролі досить сильних жінок, котрі кохають, страждають, боряться і взагалі, дуже такі пристрасні і лірико-драматичні. Це, в першу чергу, моцартівські жіночі персонажі, такі як Донна Ельвіра, Електра (Ідоменей), Фіорділіджі, Вітелія, але і вердівські Амалія (Розбійники), Лукреція Контаріні (Двоє Фоскарі), Леонора, Елізабетта (Дон Карлос), Елена і россінівські Семіраміда, королева Елізабета, доніцеттівські , беллінівські, пуччінівські, генделівські … 🙂 перераховувати можна багато. Думаю, така “спеціалізація” повязана, в першу чергу, з тембром голосу. Але і з власним характером співака теж. В даному випадку, з моїм характером.

Ти володарка записів на дуже відомому лейблі класичної музики “NAXOS”. Розкажи детальніше якісь цікаві моменти співпраці. Що ти записувала для цієї фірми і з ким?

Для “NAXOS” ми записували оперу Дж.Россіні “Граф Орі”, яка була поставлена під час фестивалю “Россіні у Вільдбаді” у місті Вільдбад. В свій час Россіні туди приїздив на води лікуватись, а в 80-роках 20 століття, під час Россіні-ренесансу, там організували літній оперний фестиваль.
Всі мої записи, які є на ринку, і відео і аудіо – всі писались “на живо”, тобто під час генеральних репетицій і вистав. Це була моя одна з перших робіт в Європі, і в мене збереглися дуже теплі спогади про той фестиваль. Я тоді вперше зустрілась з багатьма колегами, які зараз роблять дуже вдалі професійні кар’єри. Наприклад, баритон Лука Сальсі зараз дуже багато працює з Р.Муті, а бас Войтек Гірлах – серед різних проектів в європейських театрах, має в плані співати в Ковент Гарден з А.Паппано.

Як проходить твій побут? Який твій графік, скільки часу ти співаєш і скільки відпочиваш? Ти маєш якусь свою спеціальну систему?

Побут – залежить від того, що я роблю на даний момент. Якщо я вдома -то одне, якщо десь “на продукції” – зовсім інше. “На продукції” – це жити місяць-два в місті, де ти маєш роботу, тобто, готуєш оперу. Отже, винаймаєш квартиру на час репетицій і вистав. Твій побут підпорядковується графіку репетицій, який складає театр (реж.управа, режисер, дириґент). Звичайно, стараюсь не співати забагато, щоб не пошкодити і не перевтомити зв’язки. Займаюсь різними видами гімнастики. Вважаю на те, що треба їсти, а що не треба. Але без фанатизму.

Існує така напівжартівлива думка, серед звичайних людей, що співати можуть всі і не потріно вчитись багато на це. Що ти думаєш?

Співати, напевно, можуть усі. Інше питання – як співати? Спів – це професія, дуже комплексна, дуже складна, багатоскладова, різноскладова. Сучасний співак, який серйозно хоче працювати в світі, повинен вміти видобувати гарні звуки правильної звуковисотності і в правильному метрі і ритмі. І це вміння треба буде вдосконалювати все життя, бо співацький інструмент – це живий організм, а він з часом змінюється. Крім того, оперний співак повинен бути актором. Крім того, повинен володіти хоча б 3-4 європейськими мовами (італійська – обов’язкова). Крім того – вміти поводитися в суспільстві і з журналістами. Це – як базові вимоги. От і вчишся тому всьому постійно і кінця нема навчанню…


Чи бачиш ти в собі педагогічнихй хист? Чи викладала б ти чи може викладаєш?

Можливо так. Скорше всього буду викладати вокал і все що з ним пов’язане. Досить багато вже напрацьовано, є досвід, я знаю вимоги, думаю, я це можу робити. З задоволенням і добрими результатами.

Можливо, ти трохи “в матеріалі”, – чого на твою думку не вистачає молодим українським професійним вокалістам, які тільки починають свою кар’єру?

Фото з https://www.facebook.com/sofia.soloviy

Ну, це все дуже індивідуально. Вокалісти – всі унікальні особистості (як і всі люди, зрештою). Тому, на мою думку, це дуже індивідуальне питання: одному може не вистачати чогось одного, іншому – іншого. А далі все залежить від того, наскільки співак хоче вдосконалюватись і чи поталанить йому зустріти на життєвому шляху людей, які йому вкажуть на недоліки і допоможуть їх виправити чи подолати.

Що б ти змінила в своєму професійному минулому якщо б в тебе була можливість повернути час?
Напевно, все ж нічого. Всі невдачі, ну ок, майже всі – так чи інакше потім мали свої позитивні наслідки. Можливо, я більше б працювала на підготовці до деяких продукцій. Це я б могла змінити. А так – живу і жила за принципом: роби те, що повинен робити, і станеться те, що повинно статись.


Розмовляв Тарас Демко

Часопис |А:| Collegium Musicum
Вільне культурне онлайн видання
Редакційна колеґія: Іван Остапович, Тарас Демко