[:ua]Тарас Демко: Довіра — основна риса нашого часу[:]

Світлана Панчук

[:ua]

Ідея цієї розмови вперше була озвучена в грудневих сутінках однієї з львівських вулиць. Зрештою нам вдалося поговорити з Тарасом Демком, перекладачем, культурним менеджером і співзасновником спільноти Collegium Musicum про рік, що минає, музику, яка не минає і розмови, які творять.
(передрук із порталу Бізнес Область )

Ти називаєш себе культурним менеджером. Що ти вкладаєш в це поняття і риси на твою думку є необхідними для культурного менеджера?

Почну з того, що я себе ніколи не уявляв культурним менеджером, та й менеджером взагалі, але так склалося, що за результатами того, що ми з друзями-музикантами робимо, у підсумку вийшло саме так. Я вважаю, що музикантові варто займатися саме музикою, не бути продюсером, режисером, дизайнером, піарником, і т.д., а робити те, що йому чи їй первинно притаманно. Скрипаль має грати на скрипці, піаніст — на фортепіано; грати сольно чи концертувати із оркестрами, брати участь у різних мистецьких проектах, як виконавець, удосконалюватися. Натомість часто складається так, що музиканти самі себе продюсують, є, як то кажуть, селф-мейд. Це добре, але не всі так можуть. Якщо це робити постійно — розпорошуєшся на дрібниці.
Наразі я маю змогу і бажання поєднувати різну діяльність. Може колись я буду робити щось інше. Кілька років тому, я  раптово помітив, що коло моїх друзів поступово розширилось, і більшість із них були дотичні до Музики. Ми започаткували велику спільноту, котра відсотків на 90% складається з музикантів. Я маю надію, що колись це допоможе мені і у втіленні літературних планів: цей організаторський і комунікативний, мистецький досвід. Завдяки йому я спілкуюся із неймовірними людьми і маю змогу брати участь в цікавих проектах. Ініціативно Collegium Musicum творить і рухає кілька людей — це зокрема дириґент Іван Остапович, скрипаль Орест Смовж та інші. У Колеґіумі я також виступаю як ініціатор і автор культурних проектів, супроводжую їх від зародження ідеї до виготовлення пост-продукту, часом займаюсь виготовленням відео, публікацією аудіо та фотоматеріалів, доводиться забезпечувати зв’язки з пресою, громадськістю.

Помітив, що для цього треба відкритість цікавість, вміти довіряти. На мою думку, довіра – основна риса нашого часу.

У процесі ти займаєшся дуже різною діяльністю. Чи почуваєшся ти при цьому Людиною епохи Відродження, що поєднує різні вміння, різні діяльності?

Я бачу зв’язок між часами. Зв’язок нашого часу, на мою думку, слабший із 18-19 ст., ніж приміром із раннім бароко. Це видно по тому, як ці часи шукали / шукають своє вираження, що в результаті виникає… Коли мені потрібно щось зробити, я буду вчитися, і намагатимуся опанувати ту чи іншу систему. Людина минулого теж мала опановувати багато професій. Коли наша ініціатива розростається, я в курсі нюансів кожної галузі. Ти знаєш, якого результату роботи очікувати, якщо сам колись таким займався.

У моїх планах було запитати про твої плани на наступний рік.

Уяви, що я читаю це через рік і нічого не зроблено (усміхається). Часом не варто говорити про конкретне. Бо плани це умовність певною мірою. Але в Collegium Musicum є плани. Ми хочемо зробити кілька одноденних фестивалів. Плануємо почати рік проектом, що буде звертається до музики Моцарта, це буде його ювілейний рік. Відбудеться кілька проектів з гостями з інших країн. Також ми запускаємо радіо, хочеться, щоб там було багато розмов з цікавими людьми. Кожна така розмова творить тебе. А особисто я би дуже хотів розвиватись як науковець і літератор. І мати на це час.

Про Колеґіум у цьому місті уже не прийнято не знати. Ми з’являємось в медіях, про нас пишуть. Часом потрібно докласти зусиль, щоб те, що робиш було помітне. Ми робимо унікальні події. Свіжа музика, високий рівень виконавства. Може звичний для великих культурний центрів, але не так звичний тут.  У Львові нема конкуренції в цьому плані. Львів — місто, якому професійно створюється легенда і міф. Речі і люди з легендами набагато цікавіші. Таку легенду потрібно створювати, зараз вона не зовсім на користь культури. Ми намагаємось запросити людей до творення простору, який мав би бути в кожному місті, що претендує на культурний осередок. Один із останніх таких проектів – Lviv Hindemith Fest. Цей фестиваль зібрав найкращих музикантів. Таких заходів є небагато. Але їх і не треба багато. Слухання подібної музики передбачає досвід, акт співтворчості. Фестиваль мав успіх, збирав людей. В результаті відчувається, що люди мають культурний голод.

Досвід безумовно важливий. В червні Ігор Завгородній ділився дитячими історіями про батька, котрий вмикав музику Малєра. Що робити тим кому не вмикали Малєра і навіть не читали Кафки.

Важливо мати всередині дитину. Щоб бути відкритим і цікавим до світу. Знаєш, мені теж не вмикали Малєра.
Цікавість і допитливість викликає бажання саморозвитку. Я сам просто відчув потребу, але, думаю, це не всім потрібно одинаково, і нічого поганого в тому нема. Є люди обізнані в літературі, але не в музиці, рідше – навпаки. Це не тільки мої спостереження. Музика часто базується на літературі, особливо це видно в німецькій романтичній музиці. На одній із наших (Колегіуму)лекцій Данила Ільницького про Франка лектора запитали, що слухав Франко. Це спричинило жваве обговорення. З’ясувалося, що його музичні вподобання були не надто рафінованими, обмежувались переважно традиційною, народною музикою.

Можливо це частково зумовлено тим, що зараз музика є доступнішою, ніж будь коли? Тобі не треба замовляти ноти, шукати того, хто зіграє…

Той, хто живе пізніше, завжди в більш виграшній ситуації. Це стосується всіх від винахідників до літераторів. От наприклад моє зацікавлення літературою почалося з «Безплідної землі» Еліота. Це було майже випадково. Я зацікавився серединкою поеми потім почав перекладати, вникати в контексти, писав маґістерську про її інтертекстуальність, про вплив Данте на естетику Еліота. Кажуть, що твір складний. Я вірю, що він був складний в 60-х, але зараз він доступний, бо я, живучи зараз, маю змогу отримати дуже багато літератури, яка пояснить всі нюанси. Знаючи цього автора, хтось інший буде стояти вже на щабель вище. Припустімо, що такий талант (приміром, як в Еліта) ні в кого більше не проявиться, але авторові (який пише в наш час, вже скажімо після Еліота, ба навіть після постмодернізму) важливо знати, що було зроблено у мистецтві до нього.

На одній із недавніх лекцій Олександр Сушинський висловив думку, що нам має бути зрозуміліше мистецтво, яке твориться зараз, бо ми живемо в тих же контекстах, що й автор. Те, що ти вичитуєш в Еліота завдяки довідковій літературі, його сучасники мали б ловити на ходу. Хоч може Еліот не вдалий приклад в цьому плані.

Автор має бути впевнений, що адресат це зрозуміє, якщо таким є задум. Мені важко уявити настільки однорідні середовища, щоб символи трактувалися однозначно. Мистецтво в нас зараз є кулуарним… чи елітарним. Але часто відстороненість від мейнстриму не означає елітарність.

У ході нашої бесіди я зрозуміла, що бачу багато спільного в перекладі та організації подій. І те й те є спробою наблизити щось до нової аудиторії. Ти так не вважаєш?

Знаєш, я не роблю переклад, тільки аби знайомити і популяризувати твори, варті прочитання і часу на їх переклад. Ця ціль з’являється потім. В процесі мене цікавить особисте задоволення від перекладу, виклики, які стають переді мною, відточення власного пера. Це швидше егоїстичні цілі)) Думаю, мало хто перекладає поезію виключно, щоб знайомити.

Тобто з перекладом я хочу рухатись всередину, копати углиб, а з менеджерською діяльністю я навпаки бачу розвиток відцентровий. Тому я дуже радий, коли культурні середовища комунікують. Таку співпрацю можна побачити між фотографами і музикантами, дизайнерами і організаторами подій. Добре, коли співпраця мотивована взаємною зацікавленістю, поглядами в одному напрямку, коли люди об’єднані спільними цінностями.

Є така думка, що мистецтво почалося як магія. Сьогодні день Катерини. Колись у цей день дівчата ставили в воду зрізану гілочку вишні, і якщо вона до Різдва розквітала, то дівчина наступного року мала вийти заміж. Якби ти ставив гілочку сьогодні, то на який проект ти б загадував?

А можна ставити кілька гілочок? (сміється) Але перше, що мені спало на думку – це наш радіопроект. Нещодавно виникла ідея зробити радіо СМ. У нас назбиралась досить багата і барвиста колекція записів, яку ми постійно оновлюємо і поповнюємо. Це і старі записи, і дуже відомі твори, записані нашими друзями, і твори сучасних композиторів. Музика і розмови про мистецтво. Хотілося щоб цей проект запрацював. Ця гілочка має розквітнути

Світлана Панчук
(із порталу Бізнес Область )
[:]