[:ua]Композиторка Богдана Фроляк отримала Шевченківську премію[:]

[:ua]Композиторка Богдана Фроляк отримала Шевченківську премію[:]

[:ua]

Серед лавреатів Шевченківської премії 2017 року, у номінації «Музичне мистецтво», – відома львівська композиторка Богдана Фроляк.
Конкурсна комісія високо оцінила творчість композиторки, та відзначила три твори: Симфонію-Реквієм «Праведная душе…», хорову кантату «Цвіт» та музичний твір «Присниться сон мені».

“Дорогі друзі, я дуже зворушена і схвильована. Ця премія є для мене справді найвищим виявом Правди, бо Шевченко це і є Правда.” – пише Богдана Фроляк на своїй сторінці у Facebook

Богдана Фроляк відома в Україні та інших країнах Европи, багаторазова учасниця міжнародних стипендій та переможниця композиторських конкурсів, її твори часто звучать у Львові, Києві, Одесі та інших містах.

Пропонуємо вам послухати кілька творів:

  1. Симфонія-Реквієм «Праведная душе…»
    Анастасія Корнутяк – сопрано, Наталя Половинка – мецо-сопрано, Олексій Кувітанов – баритон, Академічний Галицький камерний хор
    Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії
    Володиир Сивохіп – диригент

2. “ЦВІТ. Чи я живу?”
Cпівоча дія.
Співачка – Наталія Половинка
Хор – “Cantus” (Ужгород) дириґент – Еміл Сокач

3. Contrabass Dance.
У виконанні Назара Стеця,
запис наживо із концерту Collegium Musicum


Музична Аґенція Collegium Musicum мала честь співпрацювати із Богданою Фроляк у кількох проектах. Однією з недавніх була участь композиторки у роботі жюрі Міжнародного конкурсу композиторів у Львові.

Щиро вітаємо,
#CollegiumMusicum

 

[:]

[:ua]”Перевтілення” – суміш опери, стилю і вишуканого смаку[:]

[:ua]”Перевтілення” – суміш опери, стилю і вишуканого смаку[:]

[:ua]

 – Чесно, все буде класичніше, ніж ти думаєш. Кольори будуть стриманими і насиченими, та буде і родзинка, про яку я не зможу розказати, – розподіває співачка Наталя Степаняк, делікатно оминаючи мої прямі питання про всі родзинки імпрези, яку вона приготувала для Львова та незабаром представить у Філармонії 8 лютого – свій сольний концерт “Перевтілення”. Саме ця подія і стала приводом для нашої розмови. Також ми трохи посперечаємось про смаки, поговоримо про плани, та навіть зазирнемо до сумочки солістки віденської філармонії.
А зараз ще трохи про концерт:

– …Він поділений на три частини, перша – романси, а друга ділиться також на дві частинки – Моцарт та італійсько-французька. Так і образи мінятимуться. Також будуть і реквізити на сцені. Їх буде декілька, але це речі, без яких я не зможу на сцені зіграти. Бренди також будуть різні, один із образів презентує Ольга Мак, я взагалі люблю одяг, який вона випускає, вона – це вишукана суміш моди і стилю. Сукня, яку ми обрали, маю сказати, просто королівська! Вірю, мій захват розділять і слухачі!

Детальніше про концерт тут, а ми продовжуємо знайомство із Наталею.

[divider]Знайомтсво[/divider]

– Моїми першими зустрічами з музикою були виступи в хорі. Саме там я почула і полюбила її, – ділиться своїми ранніми спогадами про музику Наталя Степаняк. – …вже у три роки я виступала як учасниця хору на теренах України. Це був дуже важливий для мене досвід, адже часто діти цього віку є вдома поруч з мамою, а я поводила більшість часу у великій компанії дітей та дорослих. Це розкувало мене: сцена була моїм другим домом.

[divider]Посперечаємось трохи про смаки?[/divider]

Мої смаки завжди були у напрямку класичної та народної музики. Як хористка чи танцюристка, чи бандуристка я завжди виконувала українські народні пісні, думи. Я досі обожнюю виконувати народні пісні, навіть просто сидячи ввечері у компанії друзів. Та паралельно, вже змалечку я полюбила класичну музику, навчаючись у ЛССМШІ ім. С. Крушельницької моїми друзями були оркестранти і піаністи, тому другим домом для мене стала філармонія. Ми завжди ходили на концерти, і класична музика вже була, як наркотик. Симфонії та концерти вже були в плейлисті.

Чесно, маю зізнатись, – оперу я полюбила не відразу [усміхається – ред.] Бо коли у класі 9-му на світовій музичній літературі ми слухали без перерви три уроки Моцартівського “Дон Жуана” я зненавиділа цей жанр! Справді, я і досі не можу подивитися цю оперу до кінця, щось мене стримує, хоча партія Церліни в мене майже готова.

І ось подивившись “Травіату” у виконанні Нетребко і Вілазона 2005 року постановки Зальцбурзького фестивалю, я закохалась в оперу, і кохаю її до сьогодні. Адже вона вже стала моїм життям, а “Травіата” Верді – улюбленою оперою, в кінці якої – в будь-які постановці – я заливаюсь слізьми.

[divider]Трохи імен і справжніх легенд[/divider]

Знаковими музикантами для мене є Марія Каллас та Лучано Паваротті, – це генії опери всіх часів. З сучасних – Рената Скотто, Рената Тебальді, Мірела Френі – стара італійська школа і найкращі сопрано світу. Анна Нетребко, Аня Хартерос, Рене Флемінґ, Ангела Ґеоргію, Йонас Кауфманн, Хуан Дієґо Флорез, Роландо Вілазон (хоча він пережив операцію і співає вже не так часто, та все одно він – легенда!), Альфредо Краус, Пласідо Домінґо, Ільдебрандо Дарканджело, Лео Нуччі, Людовік Тезьє, Ервін Шрот. Наразі це всі, кого пригадала (хоча, можливо, когось і забула)

А поки читаєте нашу розмову, увімкніть арію із опери Винченцо Белліні «Норма» – у виконанні Марії Каллас

[divider]А тепер про актуальне…[/divider]

Зараз я працюю над підготовкою проекту “Перевтілення”, після якого в мене починається підготовка до проекту опери “Альчіна” Генделя, де я співатиму партію Морґани. Наступним проектом у мене має бути дебют на одному з літних фестивалів Австрії з оперетою Оффенбаха “Орфей в пеклі”. Наразі над цим я зараз працюю, та паралельно готую себе до великих конкурсів, бо думаю, що пора виходити в світ.

Наталія Степаняк – молода солістка, що сміливо виходить на європейську сцену та планує зближувати публіку із академічною музикою не просто створюючи образ на сцені — а розповідаючи про найсокровенніше. В її репертуарі – десятки оперних партій та романсів різних епох. Тому не можу не спитати про оперу.
 – Як тобі здається, опера – це досі сучасно та продуктивно? Чи це данина минулому? Хто зараз слухач опери (як відомо, в давнину це були лише аристократи).

– Чесно, моя думка була і залишається такою, що опера – це вічне, адже музика є ґеніальною і теми є актуальними й сьогодні. І все, що потрібно було – це змінити подачу для публіки ХХІ століття, показати їм ґеніальне і вічне зрозумілою для них мовою. Колись для людей, аристократів, ти слушно зауважив, були цікаві зовсім інші теми, в опері було менше рухів і шоу, а більше ґраціозності, та й часи тоді були інші і життя в них було спокійніше і розміреніше. Сьогодні, публіка, яка має стільки можливостей, наприклад ті ж самі фільми, хоче більше шоу, драйву на сцені, того чого б її зацікавило, адже просто голосом зараз, на жаль, нікого не здивуєш. І в Європі вже давно це зрозуміли та йдуть в ногу з публікою, тому в світі слухач опери, це звичайна (хоч не люблю цього слова – середньостатистична!) людина.

– Де ти виступала? Розкажи щось неординарне, що траплялося на концертах! 

Я виступала у різних країнах світу, зокрема у Польщі, Німеччині, Франції, Бельгії, Австрії, Італії, Іспанії. На жаль, ще ніколи не була за океаном, але дуже хочу, тому думаю, що моя мрія здійсниться.

Що найбільше запам’яталося? Не знаю чому, та запам’ятовуться завжди якісь казуси, наприклад, виступаючи на днях України в Польщі, ми співали у Варшаві в замку Потоцьких, де відбувалась офіційна частина для всіх високопосадовців і запрошених гостей, я виконувала гімн України для такої шанованої публіки, і колонки були по всьому замку Потоцьких і навіть було чути в садах, і це було настільки хвилююче, адже я вже закінчила якусь фразу і чула своє ехо десь далеко, і мені було так приємно, що саме я представляла Україну і співала гімн. Та казус був не в тому, вже пізно ввечері ми з дівчатами співали і грали на бандурах і хтось до нас підійшов і каже, а заграйте Мурку, і я тихенько собі під ніс кажу – “Не перебирайте харчами”, і він тут же відповідає, “більше не буду, вибачте, не хотів вас образити!”. І тут я зрозуміла, що це також чув весь замок і околиці =). Але з ким не буває.

[divider]Що у планах[/divider]

У планах є багато ідей, які зараз виношую. Наразі працюю над проектами, які перерахувала вище, а що буде далі – час покаже. Надіюсь на тісну співпрацю з Україною, насамперед зі Львовом, адже це моє місто і я хочу якомога частіше мати змогу виступати саме тут. Хочу допомагати молоді, моїм колегам, щоб вони мали змогу вчитися у педагогів світового рівня. В мене є вже багато людей, які відгукнулись на співпрацю і зацікавлені приїхати і організувати майстер класи чи навіть повні проекти, залишилось лиш знайти спонсорів і разом ми зможемо побудувати нову ґенерацію українських музикантів зі світовим рівнем!

Але також хочу працювати і співати у світових театрах, пробувати і віднаходити щось нове. Я думаю мене чекає цікаве майбутнє, бо погодьтесь у нашій роботі не занудьгуєш!

– Яка музика тебе зараз надихає, порадь що послухати для натхнення!

– А завершимо розмову, питанням, про яке я згадував на початку: Що у твоїй сумочці?

У моїй сумочці завжди є незмінні речі, це два телефони і зарядки до них. Обов’язково таблетки від алергії та жуйки. І найголовніше, це косметичка. І ще, оскільки я львів’янка, то парасольку не виймаю з сумки, бо хто його знає, яка буде погода у Львові. Дуже часто у мене є туфлі на каблуках (на всякий випадок) і кофтинка, на випадок, якщо ввечері буде холодно. Як ти зрозумів, сумочка у мене не може бути маленькою =).


Розмовляв Тарас Демко
Спеціяльно для Часопису |А:| Collegium Musicum[:]

[:ua]Demko Travel Blog. Tbilisi[:]

[:ua]Demko Travel Blog. Tbilisi[:]

[:ua]“Мати чи бути?” питає Фромм у моїй голові кожного разу, як кудись їду. Брати/придбати громіздкі записувальні пристрої, відеокамери, нотатники, мольберти чи фотографувальні апарати? Навіщо мені з цим носитись, якщо є китайський телефон, подумав, я і вирішив – назнімати по мінімуму, але бути присутнім максимально. Залишивши собі вражень, закарбовую десь в мережах трохи спогадів…

[divider]До Грузії![/divider]

Ранковий SKY BUS (автобус, що курсує від Південного вокзалу до аеропорту) відвіз мене до Борисполя, а тим часом Google-асистент безперервно нагадував, що скоро почнеться реєстрація на рейс, і радив поспішати, тому що мої квитки через пошту синхронізувалися з телефоном, тож мій таймінґ був під надійним контролем.
14996354_1115347948512774_238882713_n-1

Я летів до Тбілісі. Грузія! Невже?
В голові крутилось таємниче слово “ҐАМАРДЖОБА” і я майже марив гарячими хінкалями в літаку BOING 737 МАУ. Чи не вперше я здивувався, що тут пропонують каву/чай/вино/снеки придбати, а не безкоштовно, як це водиться у світі (причім зовсім недешево, кава чи чай від 2 евро). МАУ чи не єдині авіалінії, що таким займаються. Так скоро можна і жетони в туалет продавати. Але привітність стюардів підкупила…

14997167_1115347888512780_2129874269_n

Летіти до Грузії трохи більше двох годин, за цей час я встиг переслухати Бранденбурзькі концерти Баха. Перший же концерт, мій улюблений, переслухав аж двічі. До речі, увімкніть собі запис, поки читаєте.

Гарний настрій ще більше покращився від побачених гір Кавказу крізь замерзлі вікна ілюмінатора…14938020_1115347711846131_53416312_n

Брум, брум…Перше, що я запам’ятав у Тбілісі – цей гігантський велосипед, а також запах приправ.

Велосипедиста бачив аж…одного.
14937908_1115347921846110_948351354_n

[divider]Перші враження[/divider]

Грузинська мова звучить всюди і також всюди написи грузинськими літерами. Враховуючи постколоніяльне минуле Грузії, яка була ще з позаминулого сторіччя частиною Російської імперії, а потім СРСР – це викликає повагу, яскрава власна ідентичність та впізнаваність. Хоч старші грузини і скаржаться, що молодь вже не та. Але де в світі не скаржаться?

Грузинська мова – ქართული ენა картули ена – належить до групи картвельських мов і має кілька головних реґіональних діялектів, нею розмовляє приблизно 4 мільйони людей.

14725760_1107353345978901_164422768661595745_n

Грузинська писемність досить характеристична, і на перший погляд, дуже складна. Ці літери були введені у столітті п’ятому, а чинна система абетки називається мхедрулі. 33 літери, понад десяток з яких я за тиждень своєї мандрівки вивчив і вже добре розрізняю.

Ось так старанно я виводив рядки грузинських літер.

14666212_1109745822406320_2987737248968530987_n

Гроші.
Валюта Грузії – ларі. На жовтень 2016 року 1Sign of Georgian Lari.svg = ~10.2 ₴ ( актуальний курс GEL на minfin.com.ua)
Таким чином, цінники у Грузії дуже приємні для ока як і тим, що цілком прийнятні для українця, так і тим, що в супермаркеті чи ресторані ти бачиш здебільшого не 50, 90 чи 170, а 5, 9 чи 17.
Монети називаються тетрі. Один ларі = сто тетрі. Все просто:

1935089_800x600_dsc_1021

Випити кави можна за 2.5 – 4.5 GEL залежно від місця. Хоча каву у Грузії подають не найкращу. Парадоксально, але продають здебільшого розчинну каву українського фасування. Українських товарів у грузинських магазинах досить багато.

14714417_1155153574521850_8742373302141452288_n

Дуже популярна серед грузинів вулична їжа. Багато пекарень, які працюють у підвальчиках старих будинків, і продають подовгастий грузинських хліб, хачапурі чи іншу випічку.

Мої улюблені пиріжки з м’ясом, які я регулярно купляв зранку тут:

Я хотів дізнатися у продавчині, як це називається грузинською, на що вона просто сказала “pie with meat”. Але ж так нецікаво!

Примітно, що молоді грузини і грузинки здебільшого починають звертатись до тебе англійською, в той час як старше покоління – знає тільки російську (що зовсім не дивно).
14723040_1253946268010923_4332989700873650176_nРізноманітні види хачапурі (сир + хліб: бувають із яйцем, квасолею, грибами та ін.) і хінкалі (є з бараниною, яловичиною, грибами, картоплею…і навіть з крабовим м’ясом).

Коштують у Тбілісі хінкалі так само, як і в Україні – 50-80 тетрі/шт. (тобто біля 8 грн) і смакують не краще і не гірше, просто їсти їх тут треба у великих кількостях на сніданок-обід-вечерю.
14718568_1052024778247283_1234455024860397568_nОкрім того є ще багато страв з квасолею (наприклад, лобіо), різноманітні пече́ні з м’яса, супи (відомий суп харчо, приміром). Окремо мушу розповісти про хаші – суп із тельбухів і ніжок. Особливо його цінують гурмани за вишуканий смак та пікантність. Виглядає це як юшка та шматки тельбухів (рубці). Готують її без приправ, а подають із часниковим соусом та приправами до смаку.
Фото з мережі:00061545

Про чачу, вина і легендарні тархун та боржомі, не кажучи вже про хорошу водопровідну воду, що надає особливого смаку всьому, говорити окремо не буду.

А ось про чурчхелу згадаю. Схожа на ковбасу, вона зовсім не із м’яса. Це вид солодощів – нанизані голкою на товсту нитку горіхи, огорнуті застиглим виноградним сиропом. Ось такі поклади чурчхели я зазнимкував в одному із найстрашніших місць Тбілісі – Дезертирському ринку, куди мене привела цікавість побачити на власні очі, те про що розповідав відомий блоґер – оглядач вуличної їжі.

14727467_525505994306095_4760832558827044864_n

p/s. Найкраще купувати такі делікатеси у маленьких містечках чи при дорозі.

[divider]Контрастне місто[/divider]

14971191_1115526455161590_267881441_n

Тбілісі – справді, дуже контрастне місто. Як контрастний душ. Назву тлумачать як “тепле місто”. Перший звук у назві [тх] – [тх(і́)білісі]. Колись його називали Тифліс(і), через грецьку фонетичну традицію, але у 30-их перейменували. Теплим місто назвали через термальні сірчані джерела (які пульсують майже в центрі, і відомі зараз як сірчані бані). Саме місто майже повністю багаторазово було руйнованим та знову й знову відбудовувалося.

Тут розкіш переплітається із бідністю, руїни межують із палацами, аванґардна урбаністика із старими мурами і похиленими-підпертими хатами.

14730753_695242317304075_7297283748121280512_n

Трохи більше мільйона тбілісців живе у місті, розташованому у долині між гір та на схилах. Через Тбілісі протікає ріка Кура. Хоч вона і каламутна і бура, все ж має мальовничі береги, які з’єднані багатьма мостами.14937048_1115570398490529_207407992_nОднією з візиток сучасного Тбілісі є Міст Миру – пішохідний міст зі скляним накриттям. Міст відкритий 2010 року. Селфі-міст.
14677363_715611338614390_7025102492228648960_n

В місті багато котів і кішок. Повірте, дуже багато.
img_20161103_203930_476Сміття на вулицях нема, помітно роботу комунальних працівників.
Так виглядають типові міські дворики. Часом їх облаштовують як культурні кластери.img_20161103_203844_279

Гуляючи старим містом, в очі кидається величезна кількість проблемних будівель, що на очах розвалюються. Міська влада бореться з цим ориґінально: металеві перекладини і підпорки не дають стінам тимчасово впасти.

14937985_1115582185156017_806050969_n

Але піклуються не про всі будинки.14971390_1115584031822499_568410217_n

Однією з причин таких руйнацій є повзучий ґрунт та сеймічна активність. Тому дороги під гору роблять із бетону та бруківки.

14938087_1115580638489505_1668515575_n

Словом у Тбілісі є на що подивитися. Тижня можливо для цього і забагато, але двох днів точно замало.

[divider]Транспорт[/divider]

У столиці Грузії є аеропорт, залізничний вокзал і, зрозуміло, автовокзал. Колись тут були трамваї і тролейбуси, але їхня мережа до початку двотисячних здеґрадувала.
Із громадського транспорту є метро і міські автобуси (частина з них, маршрутки-богдани).
Є електронний квиток – безконтактна картка для користування усім громадським транспортом коштує 2 ларі, для поїздки її необхідно поповнювати. Одна поїздка – 50 тетрі.
Метро хоч і оздоблене із радянським розмахом – доволі депресивне, парадоксально, але є недостача реклами.

14937967_1115592561821646_779591233_n

Рух хаотичних маршруток виявляється відстежується за gps.
14962846_1115594228488146_223536590_nВсе ж, як не хвали тбіліську транспортну систему, здається всі користуються таксі. Ніхто не замовляє машини телефоном – навіщо? Просто вийди з дому і чекай, поки проїде автомобіль. Швидко, дешево, надійно.

На гору, де є фортеця Нарікала можна піднятись за 1 ларі на підйомнику, звідки видно крупним планом центр.
14972004_1115600568487512_928274379_n

А на гору Мтацмінда – на фунікулері (4 ларі – фунікулерна картка, 2 ларі – підйом)

14709712_1167814143312512_8377415684593811456_n

Звідти видно багато!

14693656_1737958106469685_7433641469346316288_n

А на протилежну гору краще підійматись пішки, звісно, якщо з’їли не надто багато хачапурі:
14958809_1115606268486942_511536965_n

Ніколи не переходьте дорогу за правилами дорожнього руху! Навіть на центральних вулицях, це грубе порушення, а можливо, й просто образа для водіїв. Дорогу перебігають всі: дорослі, малі, діти, дипломати, пожежники, поліціянти. Це цілком безпечно (іронізую). Принаймні за тиждень я не бачив жодної аварії та не чув про нещасні випадки. Водії у Грузії просто віртуозні.

14971790_1115605338487035_1925025032_n

Ну що дослухати Бранденбурзькі концерти Баха?
На завершення не очікуйте жодних висновків, бо це не повчальна стаття = )

Трохи краси вам наостанок:

14712101_1603304986640893_1396924416373293056_n


Тарас Демко[:]

[:ua]Ніч контрастів 2016: дайджест, фото[:]

[:ua]Ніч контрастів 2016: дайджест, фото[:]

[:ua]У ніч з 1 на 2 жовтня у Львівській Філармонії відбувся спеціальний проект “Ніч контрастів”, у рамках XXII Міжнародного фестивалю сучасної музики «Контрасти». Collegium Musicum не міг оминути увагою цю подію: нон-стоп до самого ранку, у різних приміщеннях філармонії, яскраві музичні проекти – від довгоочікуваної “Історії солдата” Стравінського до медитативних майже трансових звуків електричної природи…
Дайджест Ночі контрастів 2016.

[divider]Дайджест[/divider]

00:00 – коментар: Ana de la Vega (флейтистка)
02:00 – Larry Sitsky/AU/*1934 – Соната для флейти solo (фраґмент)
(Ana de la Vega/AU, флейта)
03:35 – Ігор Стравінський – Історія солдата (1917)
(сценічна постановка, фраґмент)
05:35 – коментар: Мирон Юсипович (дириґент)
07:05 – Стравінський – Історія солдата, фраґмент
10:05 – коментар: Любов Кияновська, музикознавець
12:06 – Стравінський – Історія солдата, фраґмент
12:55 – коментар: Богдана Фроляк, композиторка
13:22 – Стравінський – Історія солдата, фраґмент
15:40 – коментар: Христина Береговська, департамент культури ЛОДА
16:40 – коментар: Світлана Позднишева, піаністка
17:25 – коментар: Ірина Чулинда, піаністка
18:05 – Philip Glass /US/*1937- Dance 2 для органа (1979)
(Marek Toporowski/PL, орган)
18:30 – коментар: Богдан Сегін, виконавчий директор Фестивалю
23:05 – METROSCAN, фраґмент
Vytautas V. Jurgutis/LT, Vacys Nevcesauskas/LT
23:55 – коментар: Мирослав Трофимук, автор дизайну
29:35 – METROSCAN, фраґмент

[divider]ФОТО[/divider]

21:00 – Хол Філармонії – Відкриття ночі контрастів. Органіст Marek Toporowski з Польщі. Звучить Philip Glass/US/*1937/ Dance 4 для органа (1979)14551017_1087251361322433_2001758699_o

22:00 / Зал імені Людкевича, довгоочікуваний твір Ігоря Стравінського “Історія солдата” (1917) (сценічна постановка).
Музична драма для читця, трьох танцюристів та інструментального септету

Читає Юрій Глущук14536864_1087250781322491_42808255_o

Танцюють: Олена Мицко, Андрій Гавришків, Мирослав Мельник
14571977_1087250757989160_1350971343_o

14455927_1087250734655829_430563668_o

Грає: Львівський інструментальний септет у складі: Лідія Футорська/UA, скрипка
Григорій Чепелю – кларнет, Андрій Ткачук – фагот, Олег Петришин – труба, Олександр Мартинов -тромбон, Адріан Фединський – контрабас, Володимир Веретельник – ударні
Сергій Наєнко, постановка
Сергій Хоровець, дириґент14522467_1087250817989154_918511859_o

Концерти відбувалися у різних приміщення Філармонії: у залі, в холі та у фойє:
14585400_1087250854655817_2094789544_n 14555720_1087251411322428_1025671624_n

Про КОНТРАСТИ

Від 30 вересня до 9 жовтня у Львові – XXII Міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти». У програмі фестивалю 20 концертів, зустрічі з композиторами, лекції, майстер-класи та спеціальний проект «Ніч Контрастів».

14551088_1087250821322487_1657368136_oКОНТРАСТИ – це сучасна музика різних жанрів та напрямків: від класичних інструментальних складів до експериментальних аудіо-, відео-, та електро-акустичних інсталяцій. Понад 50 українських та закордонних музикантів беруть участь у 22 КОНТРАСТАХ.14536752_1087251301322439_699969502_o


Автор: Тарас Демко
Фотографував Влад Яценко
Музична Аґенція Collegium Musicum[:]

[:ua]#Demko Travel Blog. Подорожні нотатки. Про кордони[:]

[:ua]

Тебе не підозрюють у тому, що ти перепродаватимеш залізничні квитки, тобі довіряють і ти їх маєш сам чи сама валідувати. Вокзали не смердять, вибачте, лайном, і в туалет можна ходити, коли схочеш. Все це не потребує пояснень чи додаткових  уточнень, тільки-но ти перетинаєш кордон. Звісно це не відкриття для мене, і нічого дивного в цьому нема. Просто кілька думок, крутяться в голові. А ще одна думка не дає спокою – кордони – у головах.13874749_1035415803172656_74673668_n

Уявляю, як хтось із далекої країни потрапить до української електрички. В людини буде шок. Ніхто не зрозуміє, не те що його локальної мови, але й від англійської знітиться і не зв’яже двох слів. Був проїздом в Угоршині. Проїждали кілометрів двісті селами і містечками, а раз навіть заблудили і намотали двічі коло, десь біля міста Земплеґард. Питали місцевих, як доїхати до міста Кішварда, аби виїхати на автобан. Англійська? – Всі просто посміхаються, і відповідають щось мадярською. Німецька? – Насторожуються, певно історична пам’ять оживає, чи згадують нудні уроки у школі. Польська? Іспанська? No, nein, nie… Повірити важко, що знаючи 7-8 мов, я не міг дати собі раду. Але є універсальна мова — мова любови і трохи скупіша — мова жестів.13866766_1035417099839193_840406599_n

Тож виїхавши на автобан, подорожувати стало легше. В Угорщині не покидала думка: “Як так сталося?!”. Як посеред Европи з’явився такий собі народ. Historia magistra vitae est, колись вивчав історію, але дивування від того не зникає. Це вражає. Мова угорців не схожа більше ні на яку іншу мову поблизу. Угро-фінська група. Споріднена із народами за Уралом. Як вони тисячами переселялися? Скільки йшли, а що із собою брали? Худобу, речі, одяг, зброю? Помітний тільки на картах, кордон між Словаччиною і Угорщиною — насправді дуже відчутний, хоч і не представлений прикордонними шлаґбаумами. Люди зовсім інші, всі угорці вечорами величезними сім’ями, із козами, велосипедами і собаками, бабцями і дідами — сидять при дорозі і голосно спілкуються, пахне травами, селом, буйні кущі обабіч вузеньких доріг. У Словаччині зовсім інші хати, інші церкви. Все дуже стримане. Людей не вулицях не спостерігав. Кілька велосипедистів у яскравих жилетиках, групами. Механістично крутили педалі. Спогад про Словаччину буде таким. Завжди плутав ці дві країни: Словаччину і Словенію, а також два міста: Будапешт і Бухарест (до чого тут Румунія, спитаєте?). Нічний Будапешт — прекрасний, на вулицях безліч людей і міського транспорту. Напевно, гуляти в Угорщині весело.

13874611_1035419883172248_360989000_nА яка красива Словенія! Країна червоної черепиці, чи то, вибачне кольору паленої глини — теракоту. Для мене це все червоний, що буряк, що морква, що цегла. Словенія, ніби слов’янська країна, але впорядкованість і відсутність стихійного хаосу тут створюють враження потрійної Швейцарії.


13866582_1035408593173377_1645954021_n

Свіжі враження і роздуми, записані у поїзді, дорогою із Венеції. Далі наступні текстово-візуальні знятки про Італію.

[:]