#Demko Travel Blog. Подорожні нотатки. Про кордони

Тебе не підозрюють у тому, що ти перепродаватимеш залізничні квитки, тобі довіряють і ти їх маєш сам чи сама валідувати. Вокзали не смердять, вибачте, лайном, і в туалет можна ходити, коли схочеш. Все це не потребує пояснень чи додаткових  уточнень, тільки-но ти перетинаєш кордон. Звісно це не відкриття для мене, і нічого дивного в цьому нема. Просто кілька думок, крутяться в голові. А ще одна думка не дає спокою – кордони – у головах.13874749_1035415803172656_74673668_n

Уявляю, як хтось із далекої країни потрапить до української електрички. В людини буде шок. Ніхто не зрозуміє, не те що його локальної мови, але й від англійської знітиться і не зв’яже двох слів. Був проїздом в Угоршині. Проїждали кілометрів двісті селами і містечками, а раз навіть заблудили і намотали двічі коло, десь біля міста Земплеґард. Питали місцевих, як доїхати до міста Кішварда, аби виїхати на автобан. Англійська? – Всі просто посміхаються, і відповідають щось мадярською. Німецька? – Насторожуються, певно історична пам’ять оживає, чи згадують нудні уроки у школі. Польська? Іспанська? No, nein, nie… Повірити важко, що знаючи 7-8 мов, я не міг дати собі раду. Але є універсальна мова — мова любови і трохи скупіша — мова жестів.13866766_1035417099839193_840406599_n

Тож виїхавши на автобан, подорожувати стало легше. В Угорщині не покидала думка: “Як так сталося?!”. Як посеред Европи з’явився такий собі народ. Historia magistra vitae est, колись вивчав історію, але дивування від того не зникає. Це вражає. Мова угорців не схожа більше ні на яку іншу мову поблизу. Угро-фінська група. Споріднена із народами за Уралом. Як вони тисячами переселялися? Скільки йшли, а що із собою брали? Худобу, речі, одяг, зброю? Помітний тільки на картах, кордон між Словаччиною і Угорщиною — насправді дуже відчутний, хоч і не представлений прикордонними шлаґбаумами. Люди зовсім інші, всі угорці вечорами величезними сім’ями, із козами, велосипедами і собаками, бабцями і дідами — сидять при дорозі і голосно спілкуються, пахне травами, селом, буйні кущі обабіч вузеньких доріг. У Словаччині зовсім інші хати, інші церкви. Все дуже стримане. Людей не вулицях не спостерігав. Кілька велосипедистів у яскравих жилетиках, групами. Механістично крутили педалі. Спогад про Словаччину буде таким. Завжди плутав ці дві країни: Словаччину і Словенію, а також два міста: Будапешт і Бухарест (до чого тут Румунія, спитаєте?). Нічний Будапешт — прекрасний, на вулицях безліч людей і міського транспорту. Напевно, гуляти в Угорщині весело.

13874611_1035419883172248_360989000_nА яка красива Словенія! Країна червоної черепиці, чи то, вибачне кольору паленої глини — теракоту. Для мене це все червоний, що буряк, що морква, що цегла. Словенія, ніби слов’янська країна, але впорядкованість і відсутність стихійного хаосу тут створюють враження потрійної Швейцарії.


13866582_1035408593173377_1645954021_n

Свіжі враження і роздуми, записані у поїзді, дорогою із Венеції. Далі наступні текстово-візуальні знятки про Італію.