[:ua]

Ерік Шуман народився в Кельні в німецько-румунсько-японській сім’ї.
Виступав як соліст з багатьма відомими оркестрами Европи, Азії й США. Серед них NDR Sinfonieorchester Hamburg, Gewandhausorchester Leipzig, Bamberger Symphoniker, WDR Sinfonieorchester Köln, Tonhalle-Orchester Zürich, Orchestre de Paris, Orchestre National de France, Sinfonia Varsovia, BBC Philharmonic, Helsinki Philharmonic Orchestra, NHK Orchestra Tokyo, National Symphony Orchestra Washington D. C., Chicago Symphony Orchestra.

Працював з такими диригентами Christoph Eschenbach, Gianandrea Noseda, Jiří Bělohlávek, Muhai Tang, Vassily Sinaisky, Günther Herbig, Marin Alsop, Howard Griffiths, Toshiyuki Kamioka, Juanjo Mena, Michael Sanderling, David Afkham, Leoš Svárovský.

Постійний гість на таких фестивалях як Lucerne Festival, Kissinger Sommer, Rheingau Musik Festival, Salzburg Easter Festival, Festspiele Mecklenburg-Vorpommern, Schleswig-Holstein Music Festival, Mozartfest Schwetzingen, Pacific Music Festival, Ravinia Music Festival Chicago.

Грає у струнному квартеті разом із братами Кеном і Марком та Ліісою Рандалу.


Про музику, педагогів, яскраві спогади і секрети виконавської майстерності з  Еріком Шуманом спілкувався Іван Остапович.  Для Часопису |A:| Collegium Musicum

[divider]***[/divider]

Хто був твоїм першим вчителем гри на скрипці? Які яскраві моменти особливо запам’яталися з твоїх перших уроків?

Я починав із японського методу Сузукі. Думаю, цей метод для дітей підходить чудово. Ти спочатку вчишся грати на слух, а не читаючи всілякі крапки на папері. Впевнений, дитині природно відкривати для себе інструмент, первинно слухаючи.

Далі моїм педагогом був Захар Брон. Маю багато спогадів з того часу. Мені було років десять, коли я почав вчитися в нього. Рівень був винятково високим. Серед його вихованців були такі музиканти, як молодий Максім Вєнгє́ров і Вадім Рєпін. Це було вражаюче, і я з тих пір почав багато займатися.

Хто з видатних скрипалів минулого є для тебе авторитетом? З погляду виконавської майстерності, артистизму.

Багато музикантів. Але Яша Хейфец якось в іншому вимірі, на мій погляд. Кожного разу, як чую його гру, мене проймає до кожної клітини тіла його артистизм і майстерність. Мені близька кожна нота у виконанні Давида Ойстраха. Обидва ці музиканти були завжди моїми улюбленими. До вподоби також Шерінґ, Мєнухін, Мільштейн, Крейслер, Сігеті, і ще багато інших. І, звичайно, неперевершений Майкл Рабін.

Кожен скрипаль має знати усі їхні записи. Ці музиканти були набагато ближчими до часу, коли була написана романтична музика. Звичайно, на кожне покоління різні особистості мали різний вплив. Але саме тоді, напевно, був золотий вік.

Чи граєш ти Баха? Що для тебе як для скрипаля Бах?

Vorschau_Erik Schumann (c) Torsten Hoenig_8-3451b043Так, постійно; все більше і більше. Це суть розуміння музики. З погляду музики чистої і справжньої. Це краса: такий тип краси, коли кожен, хто чує її досконале відтворення, відчує дотик до генія. У той же час це потребує високої художності й великої майстерності гри на скрипці. Звичайно, спосіб грати цю музику змінився з часом. В наші дні багато справді хороших історично інформованих музикантів намагаються наблизитись до мови того часу — безпосередньо. Але в основі своїй музика завжди залишається незмінною. Навіть якщо грають в так званій «романтичній» манері, і грають добре, це завжди дивовижно. Я думаю, що ця музика дає безліч свободи, як би її не грали. Вона завжди повинна стати чимось особистим, зберігаючи при цьому свою музичну природу. З Бахом кожен музикант, а також слухач, повинен заглибитись у свій внутрішній світ і побачити, наскільки він глибокий або ж ні.

Як ти ставишся до гри на жильних струнах?

Я не використовую їх. Є кілька причин. По-перше, я не граю виключно класичну або барокову музику. По-друге, я маю схильність інтенсивно пітніти під час гри, а жильні струни реагують на це. Опускається стрій. Мені до вподоби їх звучання, але коли багато граєш, мікс сталь/срібло, або жили/срібло є найкращим вибором. Але все залежить від того, який репертуар у скрипаля переважає.

Як гадаєш, чому відсоток сучасної музики в концертних програмах менший, ніж, наприклад, музики ХІХ століття?

Важко зрозуміти, на перший погляд. Людина почувається завжди комфортніше з тими речами, які вже знає, а також, з тим, куди можна одразу ж зануритися з емоціями. Таким чином, найкраще грати “старий” твір, так ніби він новий, ніби він щойно вперше ожив: кажу як виконавець.

Більшість композиторів сьогодні (хоч бувають вони дуже різні) не ставлять перед собою обов’язкової цілі писати музику, яка була б зрозуміла або приємна. Вони часом шукають іншого досвіду або якоїсь провокації. І, як завжди буває, є твори кращі, а є слабші, які, можливо потребують іншого покоління виконавців чи слухачів. Цілком ймовірно, що з часом хтось стане актуальнішим, а слава інших потьманіє, забудеться, а згодом її знову відродять. Якщо ми подивимося на історію музики, то переконаємось: те, що справді велике – залишиться. Часто поки композитор живий, його не помічають.

Erik Schumann Photo: Marco Borggreve

Ти виконуєш сучасну музику?

Так, але не дуже багато. Я ріс з нею. Сучасна музика була завжди десь поруч.
Особливе значення має робота над твором із композитором. Після цього ти вже дивишся і на свій старий репертуар по-іншому. З більшою свободою.

Ти працюєш із багатьма диригентами. Чи бувають часом суперечки щодо інтерпретації різних творів?

Звичайно, і це нормально. Але диригенти часто мають інший погляд. Завжди варто зважати на такі пропозиції. Таким чином, на сцені, я ніколи не мав протиріччя з диригентом. З кимось зв’язок кращий, з кимось він слабший. Тому це завжди виклик. Грати музику саме в цей момент. Творча гра з усіма заувагами, до яких ставишся серйозно. Диригент, оркестр, сцена, день, глядачі. Кожен виступ – унікальний.

Як ти займаєшся на скрипці? Чи є якась система?

Я починаю з терцій. Яша Хейфец так радив П’єрові Амоялу. На жаль, відомо не так багато про його щоденні вправляння.
Грами гами, звичайно, – важливо. Як чистити зуби. Я розробив свою систему, під впливами своїх колишніх викладачів з курсу.

Яке ти ставишся до старих італійських майстрів – Тартіні, Локателлі? Чи виконуєш їхню музику?

Чудово. Я її дуже люблю. Але позаяк я граю наразі більше у струнному квартеті, на італійських майстрів часу бракує, тому що вони нічого для струнного квартету не писати.

Яку музику ти слухаєш у вільний час, чи слухаєш музику для задоволення?

Малер! Брукнер! Безліч симфонічної музики і багато сольного фортепіанного репертуару.
Зараз я слухаю тільки класичну музику. Це й для задоволення, а також, аби знати творчість композиторів якомога краще і чимбільше хороших інтерпретацій їхніх творів.

Наприклад, колись я грав “Verklärte Nacht” Шенберга, але якби я не слухав його їнших творів, то не міг би мати контакту з цією музикою. Тож я слухаю багато Шенберга, щоб бути ближчим до цієї мови і повніше розуміти розвиток його творчості.

Чи є музика, яку ти категорично відкидаєш?

Не зовсім так. Але, напевно, не люблю музику, в якій відчуваю внутрішню фальш чи пустку, або вона просто далека від мого настрою в даний час. Але здебільшого це проблема виконання, не твору.

Що б ти порадив молодим музикантам, які тільки починають свою кар’єру?

Слухайте внутрішній голос. Вірте собі і будьте чесними з кожною нотою, яку граєте. Не будьте ані надто критичними ні недбалими. Знайдіть здорову дисципліну, яка дає врешті більше свободи у грі, та й у житті в цілому.

Розмовляв: Іван Остапович
Редактор і перекладач: Тарас Демко[:en]

Erik Schumann was born in Cologne as the son of German/Romanian-Japanese parents. He has already performed as soloist with many orchestras in Europe, Asia, and the USA. Among them are the NDR Sinfonieorchester Hamburg, Gewandhausorchester Leipzig, Bamberger Symphoniker, WDR Sinfonieorchester Köln, Tonhalle-Orchester Zürich, Orchestre de Paris, Orchestre National de France, Sinfonia Varsovia, BBC Philharmonic and Helsinki Philharmonic Orchestra, NHK Orchestra Tokyo and the National Symphony Orchestra Washington D. C. as well as the Chicago Symphony Orchestra.

Conductors he worked with include Christoph Eschenbach, Gianandrea Noseda, Jiří Bělohlávek, Muhai Tang, Vassily Sinaisky, Günther Herbig, Marin Alsop, Howard Griffiths, Toshiyuki Kamioka, Juanjo Mena, Michael Sanderling, David Afkham and Leoš Svárovský.

He is a regular guest at festivals such as Lucerne Festival, Kissinger Sommer, Rheingau Musik Festival, Salzburg Easter Festival, Festspiele Mecklenburg-Vorpommern, Schleswig-Holstein Music Festival, Mozartfest Schwetzingen, Pacific Music Festival and the Ravinia Music Festival Chicago.

Together with his siblings Ken and Mark as well as Liisa Randalu he forms a string quartet.


With Erik Schumann spoke Ivan Ostapovych: about music, teachers, vivid memories and secrets of performing skills. Specially for Collegium Musicum |A:| Magazine.

[divider]***[/divider]

Who was your first violin teacher? Which bright moments are especially memorable for you from your first lessons?

I started with the Japanese Suzuki method. I think it is a great method for children. You learn to play by hearing and not by reading dots on paper first. I think it is very natural for a child to discover an instrument first by hearing.

My teacher after that was Zakhar Bron. I remember many bright situations. I was around 10 when I started having lessons with him. The level was exceptionally high. Among his students were young Maxim Vengerov and Vadim Repin. That was very impressive and I started to practice very much from there on.

Who of famous violinists of the past is important for you? In terms of performance skills, artistry.

Many, but Jascha Heifetz somehow is in a different dimension in my opinion. Everytime I hear him play, I am even more taken with every cell by his artistry and skills. And I do love every note David Oistrakh plays. Those two have been always my favorite. But I do love Szeryng, Menuhin, Milstein, Kreisler, Szigeti to name a few. And amazing Michael Rabin of course.

Every violinst should know all their recordings. They were so much closer to the time in which romantic music was written. Of course every generation has a different influence with different personalities. But that was for sure a golden age.

Do you play Bach? What is Bach for you as a violinist?

[divider]***[/divider]

 

Vorschau_Erik Schumann (c) Torsten Hoenig_8-3451b043

Yes, always and more and more. It is the essence of understanding music. In terms of pure and humble music to me. It’s beauty — such a type of beauty, which every one who hears a great interpretation of it, feels touched by the genius. At the same time it needs high artistry and great playing skill on the violin. Of course the way of playing this music has changed with time. These days a lot of good historically informed musicians try to find the language again from the time the music was written. But the very essense of the music stays the same. Also if played in a so called “romantic” way – still if played well – it is just outstanding. I think this music gives so much freedom in the way it’s been played. It should always become something personal, but only on the base what the nature of the music is. With Bach, every musician and also listener, has to plunge into their inner nature and to see how deep it really is or not.

What is your attitude towards playing with gut strings?

I am not using them. For different reasons. On the one hand, because I am not playing only classical or baroque music. On the other, I tend to sweat sometimes more, therefore gut strings change their pitch too quickly. I prefer their sound, but if you perform a lot, I think a steel/silver, or a gut/silver mix is a better choice. But it depends on what repertoire one plays more.

Why do you think the content of contemporary music in concert programs is less than, for example, the music of the 19 century?

It’s tough to understand at the first glance. The human being feels always more comfortable with things they know and also where they can plunge into immediately emotionally. So the best is to play an “old” piece like a new one. As if it’s alive for the first time.

 Most of the composers these days (but there are huge differences also) don’t try necessarily to write music, which is easily understandable or for pleasing. They look for a different experience or a different provocation sometimes. And as always, there are great pieces and less good pieces, which maybe will need also a different generation of performers and audience. Maybe it will take time that some will be more appreciated and some will vanish, be forgotten, and maybe at some point – revived. If we look at the history of music, it proves that what is really great stays; but wasn’t seen necessarily as something great while the composer was still alive.

Do you perform contemporary music?

Yes, but not extremely much. But I have grown with it, specially when working on the piece with the composers themselves. After that one will have a different approach to the old repertoire also. With more freedom.

Erik Schumann Photo: Marco Borggreve

Do you perform contemporary music?

Yes, but not extremely much. But I have grown with it, specially when working on the piece with the composers themselves. After that one will have a different approach to the old repertoire also. With more freedom.

You work with many conductors. Have you ever had contradictions concerning the interpretation of various works?
Sure, but that is normal. Conductors often have a different view and it is always very helpful to me, to take into account all their suggestions. So in the end, on stage, I never had contradictions with a conductor concerning the performance. With some there is a better connection, with other less. But that’s why it is always a challenge. To play the music in the moment. A creative playing with all the influences taking into account. Conductor, orchestra, stage, day, audiences. Every performance is unique.

How do you exercice, practice the violin play? Is there any system you keep to?

I start with thirds. Jascha Heifetz told that Pierre Amoyal. Unfortunately there is not much more information on his practice routine.
Scales of course are important. Like brushing teeth. I have developed my own system with influences of my former teachers.

What is your attitude towards the old Italian masters – Tartini, Locatelli? Do you perform their music?

Wonderful. I love it. As I am playing more string quartet this day, not so much, because they didn’t write anything for string quartets.

What music do you listen to in your free time, do you listen to music for pleasure?

Mahler! Bruckner! Lot of symphonic music and lot of solo piano repertoire.
I listen these days only to classical music. And it is for pleasure but also to know as much repertoire of a composer as possible and as many good interpretations as I can find.

Of course I have played the “Verklärte Nacht” but otherwiseI didn’t have much contact without music. So I listen lot to Schönberg, to be closer to this language and also to understand his development as a composer.

Is there any music you categorically reject?

Not really. But surely I don’t enjoy music where I feel emptiness or fake or just too far away from my nature at the moment. But most of the time it is the problem of the performer, not the piece.

What would you recommend for young musicians who are just starting their career?

Listen to the inner voice. Trust yourself and be honest with every note you play. Never be too criticalal but also not sloppy. Find a healthy discipline, which gives in a long run more freedom in playing and in life.

With Erick Schumann talked: Iван Остапович
Editor and translator: Taras Demko[:]

Facebook

comments