[:ua]

Напередодні концерту з камерним оркестром Collegium Musicum, ми поспілкувались із піаністом українського походження, Іваном Говоруном. Свого часу він поїхав з України і вже досить тривалий час мешкає у Великобританії. Говорили про соціальні аспекти становлення музиканта і не тільки.

Чому Ви свого часу виїхали з України?

Передумов для мого від’їзду було декілька, основна з яких – неможливість творчого розвитку.
Якщо розкласти на складові:
1. Відсутність вільного доступу до виконавчої платформи (маю на увазі концерти);
2. Відсутність вільного доступу до інструментів;
3. Брак інформації (книжки, записи, концерти);
4. Брак вільного спілкування з майстрами сцени, які можуть поділитися досвідом не тільки теоретичним, але й практичним;
5. Мене відрахували з академії (2 семестр 4 курс, всі екзамени були здані екстерном окрім трьох, які мали відбутися в кінці навчального року);
6. Моя робота була не оплачувана, часто пропонували платити за можливість грати, це було образливо;
7. Відсутність перспектив, що зумовлено корумпованими родинними зв’язками.

Чим система вищої музичної освіти у Великобританії відрізняється від української? Які ключові відмінності та який мікроклімат?

Система освіти кардинально відрізняється хоча б тим, що наша освіта базується на радянських підвалинах та менталітеті, а західна ні .
До граючої людини перший рік проявляють неабияку цікавість, але потім треба важко працювати, щоби заробити репутацію, бо інтерес може зникнути, а от репутація залишається на роки.
Студенти за освіту платять великі гроші (мені пощастило зі стипендіями) і тому мають право вимагати якість (я заради цікавості підрахував, що моє навчання коштувало біля £120 000).
Перший раз пережив шок у концертному залі, коли інструмент, на якому граєш, може видати не тільки те, що ти хочеш, але й набагато більше, і ти губишся бо не знаєш чого хотіти, бо, на жаль, в українських навчальних закладах звукова майстерність існує лише в уяві, а студенти лише уявляють, як би воно могло звучати, якщо б механіка працювала.

Кожне відділення у навчальному закладі має свою команду, яка працює на студентів, а студенти потім пишуть свої пропозиції та відгуки про зроблену роботу.

Бібліотека оновлюється кожен день нотними виданнями та записами. Теоретично, навіть немає такої інформації, яку не могли б замовити за 1 тиждень.

Вільний доступ до інструментів з 6 години ранку і до 24.00, кожен рік влітку – сервіс інструментів, а механіка з інструментів у концертному залі раз у 5 років відправляється на фабрику “Стеінвей”.

Чудова студія звукозапису, з найновішими записувальними засобами, які, до речі, студенти можуть позичати для своєї роботи на кілька тижнів.

Комп’ютери, принтери, сканери і найновіші технології у вільному доступі, а кількість інформації для роботи в онлайн базах просто неосяжна.

Викладачі дуже пунктуальні, перший рік я мав урок зі спеціальності o 8 годині ранку, і хоч би раз мій викладач запізнився! Ну а не дай боже студенти почують, що викладач незадоволений оплатою своєї праці чи про проблему з транспортом, чи вдома – викладача попросять знайти місце роботи, яке його влаштує. Цікава особливість: викладач не має права торкатися студента на уроці фізично – ні за яких обставин, бо це буде розцінено дуже погано, з наслідками в поліції.

Заходи безпеки також безпрецедентні, всі двері на пластикових картах, камери на кожному кроці; всі забуті мобільні телефони, метрономи та інші речі завжди повертаються власнику.

До екзаменів та прослуховування запрошуються концертуючі музиканти, не пов’язані з навчальним закладом, усе фільмується, і, звичайно, кожен має право оскаржити результат перед незалежною комісією.

Кількість майстер-класів, концертів величезна, ну й найголовніше , це відділ який займається організацією виступів студентів по Англії (тaкi собі студентські менеджери).

Чи вважаєте Ви, що  українські академічні кола є доволі консервативними? І які причини цього, на Вашу думку?

Чесно кажучи, я не мав нагоди поспілкуватися з українськими академічними колами, тому сказати не можу. У мої часи студенти спілкувалися на теми або особистих проблем, або проблем, пов’язанних з навчанням, виконавське мистецтво нікого не цікавило.

Щодо консерваторів (якшо я правильно розумію сенс питання ), то Шуман і Бузоні обґрунтували у своїх статтях творче ставлення до цього явища як такого досить влучно.
А на мою суб’єктивну думку, їх чекає доля єгипетських фараонів, які брали родинні шлюби, процес деґенерації починається у 2-3 поколінні, а 4-5 вже вимирає.
Будь-який консерватизм базується на традиціях. Але традиціях чого? Виконання певного музичного тексту у певному музичному регіоні? Але даруйте, це не те, як композитор задумав свій твір, і цей твір точно звучав по-іншому на інструменті, для якого був написаний, і, на жаль, ми не знаємо навіть, як правильно читати ноти, бо одні й ті самі позначки в різні епохи мали різний сенс, а написані теоретичні праці можна трактувати по-різному.

Найкращий приклад – порівняти записи чакони Баха у виконанні Бузоні та його учня Егона Петрі, який був послідовником його традицій. Деталізація частково збережена, але інтерпретація абсолютно інша.
А якшо порівняти записи С. Раxманінова з найкращими традиціями виконання його творів, то це полярно різні речі. Консерватори грішать на процес звукозапису, але я тримав у руках ноти 3-го концерту з авторською правкою для першого виконання, і темпи вказані за метрономом значно швидші, ніж на записах, 2 частина Адажіо виправлена на Анданте, і декілька тактів з каденції він ніколи не грав (закреслені диригентом).

Хто із видатних музикантів нашого часу мав найбільший вплив на Вас? В кого Вам пощастило навчатись?
Зі світом музики мене познайомила моя Мама, яка і була моїм першим вчителем. Я закінчив Північний Королівський Коледж в класі Ґрexaма Скотта, але, як не парадоксально, найбільший вплив на мене мали Музиканти, в яких я не навчався на постійній основі, приблизно один урок раз на 2 місяці впродовж 2-3 років. Це Алекcандер Мельников, Нельсон Ґоернер, Джін Еффлам Бавозе; майстер-класів просто не злічити, усі імена перелічувати не буду, щоби ненароком кого не забути.
Ну а записи Рахманінова, Гоффмана та Бузоні слухаю кожен день, і вони  приємно дивують і навчають.

Чи поділяєте Ви думку, що для виконавця не важлива кількість глядачів у залі?

Звичайно, дуже приємно грати при повному залі і особливо коли публіка підготована і слухає, але це не є принципово. Я мав досвід концертів з публікою від 2 до 3000 чоловік. Концерти – це робота, а музика – це релігія, і треба старатися досягти максимального результату незалежно від обставин.

Які концерти відвідують люди в Англії? Які смаки, традиції?

Загальний рівень аматорів дуже високий, та і смаки дуже різні. Концертів багато на різних рівнях і відвідуются вони добре. Традиційна програма, яку просять у 90 вітсотків виконавців: Бах, Бетховен, Шопен, Дебюссі і коротенький сучасний твір британського композитора.
А на великих сценах, як правило, ідуть тематичні блоки, усі концерти, або сонати, або симфонії, або опери різних композиторів.
Традиції є, і головна – щоби було все пропорційно: і небагато, і немало, і не голосно, і не тихо, і не швидко, і не повільно.
Але це має зворотню сторону – якщо у прямокутного стола пообтинати всі кути, то буде не прямокутний стіл. Тому часто, коли виступають темпераментні музиканти на великих сценах, які ламають традиції, британці шаленіють від задоволення.

Виконавець – це “ретранслятор” чужих ідей чи співтворець?
На мою думку, виконавець не є ретранслятором або співтворцем, виконавець є творцем у повній мірі, він мусить створювати музику щоразу. І причини такі:

1. Ми маємо дуже приблизне знання, про те, як той чи інший композитор задумував, і головне, виконував свою музику.
2. Ми часто не знаємо, як ії читати (тобто ми думаємо, що знаємо, але насправді це тільки приблизно, бо написані праці можна розглядати під різним кутом та і сприйняття інакше).
3. Змінилося наше ставлення до музики (ми не сприймаємо жанри в контексті епохи, це просто неможливо).
4. Ми дуже рідко маємо змогу виконувати музику на тому інструменті, для якого вона була написана.
5. Кожен великий композитор руйнував правила і догми, щоби створити свої.
6. Кожен композитор був виконавцем, який не грав двічі однаково, і постійно імровізував.

На мою думку, для найкращого результату потрібно:
1. Прочитати теоретичний матеріал самого композитора або його сучасників.
2. Спробувати виконати твір або позайматися на інструменті, для якого він був написаний.
3. Прийняти результат праці при виконанні на сучасних інструментах, яким би шокуючим або незвичним він не був (відтворити первісне звучання, на жаль, неможливо та й, напевно, непотрібно) та залишити консервативним колам їхню долю – доживати до 4-5 покоління і вимерти.


розмовляв Іван Остапович
редактор Тарас Демко

[:]

Facebook

comments