Орест Смовж: Звичайно, все могло б бути по-іншому…


Орест Смовж ділиться враженнями після концерту у Львівській Філармонії 19 грудня, в рамах фестивалю друзів Collegium Fest.

Мабуть і не варто згадувати, що Львів – це місто, де я народився і виріс, це робить виступ у цьому місті по-своєму більш відповідальним, про це навіть не варто згадувати, це очевидно. Пройтися перед концертом у фойє філармонії, і побачити людей, які спостерігали моє зростання як музиканта з самого початку – накладає свій уявний відбиток на передконцертних думках, доповнюючи їх хоч і не найбільш благородним, але бажанням, показати наскільки моя гра змінилась, вдосконалилась, і показати це якомога краще. Грати в рідному місті, це завжди грати в залі, де може знаходитись непередбачувана кількість «фантомів» з минулого, у позитивному сенсі цього слова. Але водночас, цей концерт був і особливим тому, що немала кількість наших з Дімою друзів спеціально приїхали на концерт, тим самим роблячи атмосферу виступу ще приємнішою. Щодо концерту, про який йде мова, то справді, було багато нюансів, які варті згадки.

Варто зазначити, що програма нашого концерту, була для мене, для Діми і, відповідно, для нашого ансамблю на 3/5 або й на всі 3/4 новою, що додавало певного позитивного, але хвилювання. Діма приїхав з Австрії за 4 дні до концерту, і мабуть, у найкращий можливий спосіб, ми занурилися у репетиційний процес, без багатомісячної буденності. Програма наша могла б викликати скептичність у прихильників енциклопедичного слідування епохам, оскільки там все було намішано догори ногами і шиворіт навиворіт, але такою послідовністю, програма концерту була, як літературний роман, коли кожному твору випадала роль відкрити, якусь рису цілого. Через таку особливість, кожен новий твір ми очікували з нетерпінням, наче граючись зі слухачем, ми знали, які сюрпризи їх чекають, а вони ні. Дуже важливим моментом, для мене, Діми, і взагалі для фестивалю, було виконання сучасних українських творів. Ці твори набирають інших рис, коли їх виконувати у такий спосіб, у більшості випадків, їх грають на фестивалях сучасної музики, у спеціальних специфічних для цього залах, виконують їх окремі групи виконавців, зі своєю спеціальною публікою. Але коли вони звучать у контексті музики інших епох, коли вони звучать у великих і красивих концертних залах, і якщо до них ставляться з тією ж повагою, що й до будь-якого іншого двісті-триста-років-вже-як-мертвого-класика – сучасні твори наче отримують інше життя та звучать по-новому.

Я не відчув задоволення грати у Львівській філармонії. Я не відчув нічого. Це було щось настільки просте, наче так завжди має бути, максимально природній спосіб камерного речиталю. І ця позитивна простота, допомогла нам з Дімою втілити програму у насичений, але певною мірою зручний спосіб. Звичайно, все могло б бути інакше, якщо б не велика кількість побічних речей, які створювали нашому дуету атмосферу: макро-гастрономічні походи у Хінкальню, двоякі враження від нової частини «Зоряних воєн», Wi-Fi удома, та інші, про які не варто згадувати. Без цих речей все могло і не скластись, і наш приїзд з різних континентів міг би бути і зовсім провальний. Дві години назад ми їли з Дімою в МакДональдсі біля метро Академмістечко, і він вже виїхав назад в Австрію, та наша ансамблева сила чекає наступного пробудження, хто зна, може на тій самій сцені…

Орест Смовж

FaceBook Comments

comments

Коментувати

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.