[:ua]

Головний дириґент Ліверпульського королівського симфонічного оркестру Васілій Петренко в інтерв’ю для часопису Collegium Musicum розповідає про свій творчий шлях, ділиться роздумами про мистецтво дириґування та про ріжницю европейського і пострадянського культурних просторів.

Як успішний і харизматичний дириґент, Васілій Петренко дебютував, очоливши 2004 року Ліверпульський королівський симфонічний оркестр, ставши наймолодшим на такій посаді. На той час він ще не розміняв був третього десятка. А вже невдовзі у пресі зарясніли заголовки про британсько-російського дириґента, якого неможливо не помітити, адже за короткий час відвідуваність концертів з його участю неймовірно зросла… Ожививши репертуар і освіживши склад оркестру, Васілій Петренко амбітно заявив про себе, як про талановитого менеджера і музиканта зі сформованим смаком. Отримавши багато престижних премій і нагород за віртуозність у виконавстві, дириґент багато працює і над залученням молоді до високого мистецтва.

Про творчі моменти, дитячі спогади та багато иншого у маестра розпитував дириґент Іван Остапович.


Photo credit: Mark McNulty

Іван: Як почалося Ваше знайомство з музикою? Яке найяскравіше музичне враження з дитинства?

Васілій: Знайомство з музикою почалося дуже рано – вже в 4 роки я почав співати в хорі Будинку Піонерів, що був від нас по сусідству в Ленінґраді. А чи не найяскравіше дитяче враження – відвідування одного з останніх концертів Є.О. Мравінського. Досі пам’ятаю відчуття чогось прекрасного і майже незбагненного для мене в той момент…

[dropshadowbox align=”right” effect=”raised” width=”400px” height=”” background_color=”#ffffff” border_width=”3″ border_color=”#dddddd” ]Дириґент, передовсім, є для того, аби допомогти музикантам проявити їхні найкращі якості, виконати той чи інше твір якомога ближче до задуму композитора, донести весь спектр емоцій до слухачів.[/dropshadowbox]

І.: Коли Ви почали дириґувати?

В.: Мої перші заняття хоровим дириґуванням були в 12-річному віці, в Хоровому Училищі ім. М.І. Глінки при Ленінґрадській Державній Академічній Капелі.

І.: Що для Вас є дириґування взагалі, і яке місце дириґента в музичному мистецтві, на Вашу думку?

В.: Дириґент, передовсім, є для того, аби допомогти музикантам проявити їхні найкращі якості, виконати той чи інше твір якомога ближче до задуму композитора, донести весь спектр емоцій до слухачів. Крім того, дириґент відіграє велику роль в організації процесу, він може, ба навіть зобов’язаний, покращувати освіченість музикантів і суспільства в цілому, працювати з дітьми, молоддю та здійснювати якомога більше прем’єр творів сучасних композиторів.

І.: Чи є у Вас улюблені твори до яких завжди хочеться повернутися?

В.: Їх дуже багато! Одного разу, років у вісімнадцять, я вирішив написати назви всіх творів, які хотів би дириґувати … зупинився на третій сторінці формату А4, дійшовши тільки до літери К! Ймовірно, що всього життя не вистачить, аби зробити все те, що хочеться …

І.: Що з музики XX сторіччя Вам близьке? Чи часто Ви виконуєте музику XX сторіччя?

В.: Дуже багато чого. Записав всі симфонії Д.Д. Шостаковича, С.В. Рахманінова, в середині циклу симфоній Скрябіна; постійно в репертуарі є С.С. Прокоф’єв, Ґ. Малер, І.Ф. Стравінський, П. Гіндеміт, Дж. Гершвін, О. Мессіан, Л. Бернстайн, Л. Яначек, Дж. Енеску … Приблизно 15-20 абсолютних прем’єр щороку в різних країнах, але це вже музика XXI сторіччя!

І.: Як Ви ставитесь до так званих «барокових» виконавців?

В.: Хай цвітуть сто квітів! Одна з головних особливостей класичної музики в тому, що один і той же твір можна виконати абсолютно по-різному і кожна з інтерпретацій може бути цікавою.

І.: А як ставитеся до Фуртвенґлерівської інтерпретації Генделя?

В.: Генделя дириґую досить багато, в Англії його вважають “своїм” композитором, тому його ораторія “Месія” – один з найпопулярніших творів. Мені близьке ставлення до музики Генделя, як до такої, що звучить “тут і зараз”, він дуже актуальний в сучасному світі!


66565_504061452945973_1966078689_n

І.: Чим відрізняються європейські оркестри від оркестрів на пострадянському просторі?

В.: Багато чим, в основному менталітетом. Західний музикант ніколи не дозволить собі почати репетицію, не подивившись попередньо свою партію, не послухавши як вже до того виконувався твір. Дисципліна в цілому значно вища, але базується вона не на страху, а на взаємній повазі – люди знають, що не до кінця виконуючи свою роботу, вони проявляють неповагу до своїх колег, до суспільства. Разом з тим, нерідко від західних оркестрів значно важче домогтися екстремальних, сильних емоцій, особливо в трагічному, драматичному спектрі. Багато в чому оркестри – це відображення загальної ментальності суспільства …

[dropshadowbox align=”left” effect=”raised” width=”autopx” height=”” background_color=”#ffffff” border_width=”1″ border_color=”#dddddd” ]Багато в чому оркестри – це відображення загальної ментальності суспільства …[/dropshadowbox]

І.: Що для Вас «щирість» в мистецтві?

В.: Не задумуватися про те, що скажуть. Проте базуватися така щирість може тільки на підґрунті величезного знання.

І.: Що б Ви порадили слухачеві, який вперше прийшов на симфонічний концерт?

В.: Вимкнути мобільний телефон! І, звичайно, забути всі свої упередження – класична музика легко доступна до розуміння кожному і зробить ваше життя кращим!

[divider]***[/divider]

Розмовляв: Іван Остапович
Переклав і підготував статтю: Тарас Демко

[:en]

For the time being the article is avaliable only in Ukrainian

[:]

Facebook

comments