Сопрано Софія Соловій. Історія успіху

Напередодні Людкевич Фесту, ми поспілкувались із Софією Соловій, відомою українською співачкою - сопрано, яка родом зі Львова, досягла успіху та визнання далеко за межами України, і вже незабаром у тандемі із піаністкою Юлією Маківничук представить львівській публіці солоспіви Людкевича.

Напередодні Людкевич Фесту, ми поспілкувались із Софією Соловій, відомою українською співачкою – сопрано, яка родом зі Львова, досягла успіху та визнання далеко за межами України, і вже незабаром у тандемі із піаністкою Юлією Маківничук представить львівській публіці солоспіви Людкевича.


Розкажи нам трохи про себе. Я знаю, що твої батьки музиканти. Як сталось так, що ти почала співати?

Так, це правда, я народилась в родині музикантів. Фактично виросла в Хоровій Капелі “Трембіта”, де на той час працювали батьки і дідусь. З 4 років вчилась на фортепіано, з 6-ти почала навчання в музичній школі ім. С.Крушельницької. Але ні тоді, ні під час навчання в Львівській Консерваторії на музично-теоретичному факультеті, не думала, що мій голос придатний для сольного співу, і тим більше опери! Але те, що я співала в багатьох хорах, друзі, які радили йти вчитись, прихильна реакція публіки на мої соло в хорових творах, дали мені поштовх таки розпочати навчання вокалу. Не шкодую.

Сайт львівської філармонії в твоїй біографії подає інформацію, що ти закінчувала консерваторію також і як музикознавенць. Розкажи, як вдавалось поєднувати?

Мені не довелося поєднувати, бо спершу я провчилась 5 років у Львівській Консерваторії на Музично-теоретичному Факультеті, захистила диплом у Л.О.Кияновської, і відразу в той же рік вступила ще раз до тієї ж Академії на Вокальний Факультет в клас Нар.артистки України Володимири Чайки. Провчилась у неї 5 років, і навіть отримувала підвищену стипендію ім. С.Крушельницької. А захистивши вокальний диплом (виставою “Любовний напій”, Ґ.Доніцетті) я відразу вступила до асистентури-стажування в клас до Нар.артиста України Ігора Кушплера і провчилась в нього ще 3 роки. Отже, маємо 13 років навчання тільки у Львові. До речі, невеличкий відступ: за той час, поки я вчилась, наша Консерваторія змінила назву на Вищий Музичний Інститут, а ще через деякий час – на Державна Музична Академія. Так що, не виходячи з одних і тих же стін, я вчилась в трьох різних – за назвою- вищих навчальних закладах 😉 .
Моя музикознавча “база” дуже допомагає мені в моїй теперішній професійній діяльності.

 

Знаю, що в твоєму репертуарі є різні оперні партії та камерна музика, Чому ти більше надаєш перевагу, опері чи камерному музикуванню?

Я однаково люблю і оперу і камерну музику, нема преференцій. Це два різні жанри, які дають можливість співакові розкрити свої професійні якості і якнайкраще донести до людей свої думки чи стан душі. Вони дуже споріднені, більше навіть, ніж вважається. Хоча так: опера все ж вимагає більшого маштабу, ширших мазків, а камерна музика – інтелектуальної тонкої виваженості кожної фрази, кожного звуку, уваги до тексту. Люблю обидва. Дуже.

З якими оперними партіями ти себе асоціюєш? Що найближче по духу, характеру персонажа?

Ну, так склалося, що я в основному виконую, і оскільки я їх виконую, то і асоціюю себе з ними – ролі досить сильних жінок, котрі кохають, страждають, боряться і взагалі, дуже такі пристрасні і лірико-драматичні. Це, в першу чергу, моцартівські жіночі персонажі, такі як Донна Ельвіра, Електра (Ідоменей), Фіорділіджі, Вітелія, але і вердівські Амалія (Розбійники), Лукреція Контаріні (Двоє Фоскарі), Леонора, Елізабетта (Дон Карлос), Елена і россінівські Семіраміда, королева Елізабета, доніцеттівські , беллінівські, пуччінівські, генделівські … 🙂 перераховувати можна багато. Думаю, така “спеціалізація” повязана, в першу чергу, з тембром голосу. Але і з власним характером співака теж. В даному випадку, з моїм характером.

Ти володарка записів на дуже відомому лейблі класичної музики “NAXOS”. Розкажи детальніше якісь цікаві моменти співпраці. Що ти записувала для цієї фірми і з ким?

Для “NAXOS” ми записували оперу Дж.Россіні “Граф Орі”, яка була поставлена під час фестивалю “Россіні у Вільдбаді” у місті Вільдбад. В свій час Россіні туди приїздив на води лікуватись, а в 80-роках 20 століття, під час Россіні-ренесансу, там організували літній оперний фестиваль.
Всі мої записи, які є на ринку, і відео і аудіо – всі писались “на живо”, тобто під час генеральних репетицій і вистав. Це була моя одна з перших робіт в Європі, і в мене збереглися дуже теплі спогади про той фестиваль. Я тоді вперше зустрілась з багатьма колегами, які зараз роблять дуже вдалі професійні кар’єри. Наприклад, баритон Лука Сальсі зараз дуже багато працює з Р.Муті, а бас Войтек Гірлах – серед різних проектів в європейських театрах, має в плані співати в Ковент Гарден з А.Паппано.

Як проходить твій побут? Який твій графік, скільки часу ти співаєш і скільки відпочиваш? Ти маєш якусь свою спеціальну систему?

Побут – залежить від того, що я роблю на даний момент. Якщо я вдома -то одне, якщо десь “на продукції” – зовсім інше. “На продукції” – це жити місяць-два в місті, де ти маєш роботу, тобто, готуєш оперу. Отже, винаймаєш квартиру на час репетицій і вистав. Твій побут підпорядковується графіку репетицій, який складає театр (реж.управа, режисер, дириґент). Звичайно, стараюсь не співати забагато, щоб не пошкодити і не перевтомити зв’язки. Займаюсь різними видами гімнастики. Вважаю на те, що треба їсти, а що не треба. Але без фанатизму.

Існує така напівжартівлива думка, серед звичайних людей, що співати можуть всі і не потріно вчитись багато на це. Що ти думаєш?

Співати, напевно, можуть усі. Інше питання – як співати? Спів – це професія, дуже комплексна, дуже складна, багатоскладова, різноскладова. Сучасний співак, який серйозно хоче працювати в світі, повинен вміти видобувати гарні звуки правильної звуковисотності і в правильному метрі і ритмі. І це вміння треба буде вдосконалювати все життя, бо співацький інструмент – це живий організм, а він з часом змінюється. Крім того, оперний співак повинен бути актором. Крім того, повинен володіти хоча б 3-4 європейськими мовами (італійська – обов’язкова). Крім того – вміти поводитися в суспільстві і з журналістами. Це – як базові вимоги. От і вчишся тому всьому постійно і кінця нема навчанню…


Чи бачиш ти в собі педагогічнихй хист? Чи викладала б ти чи може викладаєш?

Можливо так. Скорше всього буду викладати вокал і все що з ним пов’язане. Досить багато вже напрацьовано, є досвід, я знаю вимоги, думаю, я це можу робити. З задоволенням і добрими результатами.

Можливо, ти трохи “в матеріалі”, – чого на твою думку не вистачає молодим українським професійним вокалістам, які тільки починають свою кар’єру?

Фото з https://www.facebook.com/sofia.soloviy

Ну, це все дуже індивідуально. Вокалісти – всі унікальні особистості (як і всі люди, зрештою). Тому, на мою думку, це дуже індивідуальне питання: одному може не вистачати чогось одного, іншому – іншого. А далі все залежить від того, наскільки співак хоче вдосконалюватись і чи поталанить йому зустріти на життєвому шляху людей, які йому вкажуть на недоліки і допоможуть їх виправити чи подолати.

Що б ти змінила в своєму професійному минулому якщо б в тебе була можливість повернути час?
Напевно, все ж нічого. Всі невдачі, ну ок, майже всі – так чи інакше потім мали свої позитивні наслідки. Можливо, я більше б працювала на підготовці до деяких продукцій. Це я б могла змінити. А так – живу і жила за принципом: роби те, що повинен робити, і станеться те, що повинно статись.


Розмовляв Тарас Демко

Часопис |А:| Collegium Musicum
Вільне культурне онлайн видання
Редакційна колеґія: Іван Остапович, Тарас Демко

 

Facebook

comments