Пісня Орфея зазвучала українською


Стаття опублікована на Збручі 30.07.2015

Розмовляла Стефанія Олійник


Усім відомий міф про неперевершеного співця Орфея, який силою свого мистецтва зміг врятувати кохану Еврідіку із царства тіней, якби… не обернувся. Цей сюжет із давньогрецької міфології про досконалого музиканта та силу мистецтва став улюбленим, натхненним, символічним для багатьох поколінь композиторів. Цікаво, що цей міф також започаткував цілу грандіозну епоху в історії музики, епоху одного жанру – опери. Адже перша опера, яка дійшла до наших днів (давніші зразки не збереглися) має назву «Еврідіка». Створили її 1600 року композитор Якопо Пері та лібретист Оттавіо Рінуччіні у Флоренції, і поставили на честь весілля родин великих меценатів мистецтва – Марії Медичі та Генріха ІV (саме тому їм і довелось змінити трагічний фінал на щасливий кінець).

Дотепер цю оперу українці, що не володіють італійською, могли сприймати лише здалеку. Але сьогодні є змога прочитати переклад, і самому побачити унікальний геппі-енд давнього міфу – Еврідіка повертається з Орфеєм із царства тіней. Тож «перша опера в світі» стає нам зрозумілою та доступною завдяки перекладу та виданню, що зреалізували учасники мистецької спільноти Collegium Musicum.  

Ми поспілкувалися з філологом, перекладачем та співзасновником Collegium Musicum Тарасом Демком про доцільність перекладу опер українською, нетрі вивчення рідної мови, та про творчі секрети високопоетичного стилю у текстах творів.

olgadmytriv1

– Поділися, будь ласка, своїм досвідом такого незвичного заняття як переклад опер. Я так розумію, що переклад «Еврідіки» був здійснений з італійської мови?

– Для мене як перекладача перекладати опери – надзвичайно цікавий досвід. Це розвиває музичне чуття, вміння шукати милозвучність, а назагал – це екзотичне і дуже приємне заняття. Окрім того я перекладаю поезію, що приносить не менше радости. Часом випадає перекладати і щось наукове.

З дитинства любив різні мови, далі постійно їх вивчаю, і вважаю, що це одне із найпотрібніших вмінь. За освітою я англійський філолог. Італійську вивчаю самостійно, і це мені дається досить легко, оскільки добряче допомагає те, що колись мав курс латини, вивчав іспанську, а окрім того німецьку і польську. Звісно, цей переклад – це була копітка робота. Виглядало збоку цілком звичайно – береш граматику, обкладаєшся словниками: електронними і паперовими, і за роботу…

Зовсім інший досвід мав уже з наступною оперою, з лібретом якої працював: з німецької я перекладав оперу «Бастієн і Бастієна» – одну з перших опер Моцарта. Це було замовлення, опера досить коротка, набагато простіша, а мова – майже сучасна німецька – цілком зрозуміла. Мені був дуже цікавий цей досвід.

Повернімось до «Еврідіки». Складність перекладу давнього тексту в тому, що часом доволі складно було здогадуватися, реконструювати тогочасне значення слів, маючи сучасні італійські словники. Я розумів, що будь-яке слово з часом набирає нових значень, додаткових смислів. Часом словник подає слово, що має, приміром, 5 значень, і жодне з цих значень не може бути вжите тут, бо воно ніяк не підходить – минули століття, все може змінюватися. Тоді доводиться брати і дивитися якісь інші словники, порівнювати – зокрема, латинські, іспанські тощо.

– Де ти дістав оригінал тексту опери, з якого ти перекладав? І за скільки часу тобі вдалося його здійснити?

– У вільному доступі в Інтернеті є викладений рукопис, відсканований – на сайті imslp.org, на цьому ж ресурсі є пізніша адаптація цієї опери, також з текстом. До речі, автор лібрета – Оттавіо Рінуччіні. Він свого часу був відомим поетом, послідовником поетичних традицій Торквато Тассо. Це була знана постать у той час, а тим, хто має справу з давньою музикою, він нині відомий як автор першого лібрета. Таким чином він себе увіковічнив.

У мережі є дуже цікаве виконання цієї опери з нотами і текстом. Мені було дуже зручно, що я слухав, одночасно слідкуючи за текстом на екрані – міг краще розуміти деякі особливості розвитку, динаміки твору. Чи це трагічно, чи сумно, чи весело, чи легко і піднесено. Так я прослухав «Еврідіку» багато десятків, може навіть сотню разів. Також був на всіх репетиціях і дивився, як Іван Остапович  диригував, коли восени 2012 відбувались репетиції перед постановкою цієї опери. Це було концертне виконання «Еврідіки», один із перших наших спільних музично-літературно-організаторських проектів. Отак ця опера, перша опера, дала поштовх для створення і діяльності нашої мистецької спільноти Colleqium Musicum.

Перекладав я «Еврідіку» впродовж літа і до початку зими 2012 року. І ми навіть не думали, що колись опублікуємо цей текст.

Важливу роль, що уможливила цей видрук, відіграв київський музикознавець Олександр Бражен. Познайомились ми вже кільки років опісля, – багато розмовляли про Colleqium Musicum, зокрема й про те, чому ми це робимо, як саме і за чиєї підтримки (сміється). Коли він дізнався, що ми працюємо тільки на власному ентузіазмі, то запропонував, чому б не видати те, з чого почалася наша спільнота, а далі, можливо, і серію цілу започаткувати. Його ініціатива – Fortissimo musica – маленьке видавництво, яке спеціалізується на друкуванні нот, а їх особливістю є дуже гарне оформлення.

Щодо цього тексту – це не тільки спільна творчість тих, хто працює з текстом, із музикою, але й тих, хто працює з фарбами. Для цього видруку ми заручилися підтримкою київського художника Антіна Проненка, саме він і намалював ілюстрації до сцен, та для оформлення видання «Еврідіки». Антін – талановитий художник, з радістю погодився на таку співпрацю, бо й сам у своїй творчості тяжів до міфологізму, любить бароко, і як ніхто знає про сценографію ранніх опер.

Переклад лібрета вийшов невеликим тиражем. Ми розповсюджуємо його на наших подіях, також його можна придбати у фойє Львівської філармонії перед концертами. Тішить, що люди активно цікавляться. Усі виручені кошти підуть на видання наступного лібрета і продовження серії.

olgadmytriv5

– Є два види перекладу оперного тексту: вільний – лише для ознайомлення слухачів з текстом, який часто використовується в театрах, як бігуча стрічка, і так-званий підстрічник, зі збереженням ритмомелодики тексту, яким можна замінити оригінал для співу рідною мовою. Який це тип перекладу?

– У передмові перекладача я писав, що це можна вважати за поетичний переспів. Тут не було жодної цілі перекласти текст для співу українською мовою і на це є вагома причина. Кілька слів скажу про оперу, яку я вже згадував – «Бастієн і Бастієна». Я її перекладав зі збереженням ритмомелодики, зі збереженням всього силабо-тонічного малюнка, для співу. Для цього я консультувався із музикознавцями, композиторами, щоб маючи партитуру, підписати усі склади. Наприклад, щоб дуже довго не розспівувати «е» чи «и», коли це не милозвучно, якщо в оригіналі є, скажімо, «ü» чи «ö». Я працював над цим поетичним і співаним перекладом «Бастієна і Бастієни» понад рік. Це був захопливий виклик! Переклад же «Еврідіки» не має цілі передавати ритмомелодику мови. З іншого боку тут є певна концепція: не просто так, що я дивлюся на оригінал і пишу щось схоже, але тільки українською мовою… Тут намагаюсь передати драматургію і динаміку тексту. Кожен драматичний текст має свій розвиток і пульсування – є місця високої ліричної напруги і місця зниженої напруги. Як і кожна поезія має поетичне і «прозаїчне». Тут, я намагався це відтворити тими засобами, що мені доступні.

Ця опера номерна: багато речитативів та номери – партії сольні або хорові. Речитативи самі по собі є дуже монотонні. І ми перекладали цю оперу саме для того, щоб слухач, тоді, у грудні 2012 року на концертній постановці опери, чуючи ті речитативи і не володіючи італійською, міг розуміти, про що співається. Власне, для цього мав бути цей дослівний переклад. Але мені було нецікаво перекладати дослівно, мені хотілося втілити цю концепцію: коли є місця високої драматичної напруги – я намагався передати їх високопоетичною мовою, де є місця зниженої ліричної напруги – там я використовував звичайний стиль розмовної мови, звісно не такої, якою ми говоримо щоденно, все ж поетичної, але не високий стиль. Один із секретів, як досягнути високого стилю, як це відчуваю я, – це дистанціювати означник і означуване. тобто іменник від прикметника, якщо він стоїть на певній відстані в рядку, це створює ефект піднесености тексту. Наприклад: бачу прекрасне обличчя Еврідіки – Еврідіки бачу обличчя прекрасне.

Насправді, переклад – це дуже патріотична діяльність, одна із функцій перекладу (як про це розповідали у виші) – націєтворча функція. Переклад – це ретрансляція ідей у твою рідну мову, наповнення і збагачення. Якщо б у нас не було перекладів, люди б жили в культурному вакуумі! Зізнаюся, я не в захваті від українських Шекспіра, Ґете etc, а Мільтона, Блейка і т.д. взагалі бракує. Але ж колись все з’явиться. Нам це просто необхідно.

Декілька слів про деякі тенденції української мови, які тут вжиті. Бачиш, наприклад, тут серія оперні лібрета, а не оперні лібретто. Я цікавився і вивчав, чому і коли треба вживати «ґ» чи «г», а чому деколи пишуть радости, а не радості. Це мене мучило роки чотири, поговорити про це з кимось якось не випадало, та й не зовсім прийнято таке щось випитувати, бо, по-перше, про це мало хто знає, а по-друге – це часом сприймається як щось провокативне. Дуже часто такий «фіялковий правопис», «фортепіянний правопис» асоціюється з різким ультраправим націоналізмом. Але на мою думку, це адаптація в українську мову соборних тенденцій, це навпаки – риса космополіта (усміхається). Правопису 1928 року я не дотримуюся на 100%, я дивлюся на деякі його тенденції, які мені дуже близькі, читаю праці Шевельова і таких науковців раннього ХХ століття, як Курило, Синявського та інших, цікавлюсь і новими мовними проєктами.

Я для себе розмежовую поетичність і непоетичність (це якщо говорити по-філософськи). Коли не має ніякої поетичності – рутина, буденність, тоді я не буду казати фортепіяно і етер, але є моменти, коли бачу в цьому сенс. Зараз це поступово стає модним. Думаю, не варто боятись і шукати. Ось, наприклад дивлюсь на Данте, Шекспіра чи Чосера… Данте вніс своє у творення національної італійської мови, він був законодавцем правил, які він взяв зі звичайного життя. Так само Чосер: ХІV – початок ХV століття – всі говорять як хочуть, а Чосер написав велику поему «Кентерберійські оповідання». Мовляв, я пишу так і саме так, а ви –  хочете читайте, ну, або не читайте. І це всім сподобалося. Коли читаю Чосера, я все розумію, а читаю когось із його сучасників – не все, тому що саме чосерівський вплив дійшов до нас.

Важливо знайти баланс: не всюди писати фіялки і фортепіяно; але варто знати, що є й фіялки. Напевно, наша мова поки що в дуже великому хаосі, з термінологією взагалі жахливо, і на загальному рівні також не дуже радісно. Важливо триматися певної думки, читати добру літературу українською мовою і дивитися як хто пише, знати інші мови.

Тарас Демко

– Як ти вважаєш, при постановці «Еврідіки» є доцільним співати речитативи українською мовою, а номери – італійською? Так, як наприклад, це зробили у постановці «Чарівної флейти» Моцарта у Львівській опері.

– Тут речитативи співані, а в «Чарівній флейті» вони розмовні, тому така двомовність при постановці «Еврідіки» не є можливою і доречною. Можна, звичайно, адаптувати український текст, жертвуючи чимось, щось викидати, але українською це, думаю, звучить трохи примітивно і наївно. Італійською є традиція співання, коли римується однакова частина мови, особливо в операх, коли є такі банальні слова: кров – любов, ходити – любити. Нам безконечно бракує барокового лексикону, влучних стилізацій чи, може, навіть і мовного мислення метафізичними категоріями.

Нещодавно читав поетологічні есеї Персі Біші Шеллі, де він роздумує над перекладом поезії, вважаючи, що її взагалі не можливо перекласти. Можна написати щось схоже, відродити з певної насінини знову новий твір, бо квітка, складена з частин, не зацвіте. Так само твір перекладений штучно не зацвіте, його треба повністю зґенерувати наново, повністю вирощувати з насінини.

– Отже, постановку треба зберегти італійською мовою, а слухачі мають читати чи мати ваш переклад. Серія «Оперні лібрета» афішує також майбутні переклади. Що плануєш перекласти далі?

– Думаю наступним перекладати текст опери «Воццек» А. Берґа, але це великий секрет (!). Також працював над перекладом «Чарівної флейти» і переклав 25%, саме в той час відбулася постановка у Львівському оперному театрі. Я був майже на кожній виставі, і трохи втомився від цього сюжету, хоч часом і перечитую перекладений текст, щось змінюю, – можливо за деякий час закінчу цей переклад. Проте, якщо б вибирав, піти на постановку німецькою чи у перекладі – без вагань пішов би на німецьку. На українську постановку пішов би хіба з перекладацької цікавости. Але це насправді дуже важливо – перекладати опери: так у другій половині ХХ ст. українською перекладали навіть Ваґнера, перекладають опери й англійською дотепер.

Я також працюю на лібретом опери «Дідона і Еней» Генрі Персела, це одна з моїх улюблених опер, наразі переклав її десь на 75 %.

– Отже, можна чекати прем’єри в новому сезоні?

– Досить складно з погляду ресурсів поставити «Дідону та Енея», тому що там великий склад вокалістів, також хор, оркестр. Хіба як якийсь ґрантовий проєкт, чи серйозний меценат, тому що це великі гроші навіть і для концертної постановки. На місяць чи два треба зібрати людей, які б жили в одному місті, ходили на репетиції, вчили тексти, треба пошити костюми, не кажучи вже про режисуру, якщо б дійшло до справжньої постановки.

– Чи існують збірники синопсисів відомих опер українською мовою, де викладений короткий зміст опер, з яким можна швидко ознайомитися?

– Ніколи не бачив окремих збірників, але короткі виклади сюжету опер – синопсиси, є у вигляді брошур, і продаються в театрах.

Якщо все складеться добре, то плануємо продовжити цю серію. «Еврідіка» – це перша опера в світі, яка збереглася і дійшла до нас, вона започатковує серію оперних лібрет українською мовою. Другою може бути «Воццек», згодом – можливо, щось барокове, цілком можливо, що «Дідона та Еней». Побачимо…

Фото Ольги Дмитрів

30.07.2015
джерело: zbruc.eu 

FaceBook Comments

comments

Коментувати

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.