Ерік Шуман народився в Кельні в німецько-румунсько-японській сім’ї.
Виступав як соліст з багатьма відомими оркестрами Европи, Азії й США. Серед них NDR Sinfonieorchester Hamburg, Gewandhausorchester Leipzig, Bamberger Symphoniker, WDR Sinfonieorchester Köln, Tonhalle-Orchester Zürich, Orchestre de Paris, Orchestre National de France, Sinfonia Varsovia, BBC Philharmonic, Helsinki Philharmonic Orchestra, NHK Orchestra Tokyo, National Symphony Orchestra Washington D. C., Chicago Symphony Orchestra.

Працював з такими диригентами Christoph Eschenbach, Gianandrea Noseda, Jiří Bělohlávek, Muhai Tang, Vassily Sinaisky, Günther Herbig, Marin Alsop, Howard Griffiths, Toshiyuki Kamioka, Juanjo Mena, Michael Sanderling, David Afkham, Leoš Svárovský.

Постійний гість на таких фестивалях як Lucerne Festival, Kissinger Sommer, Rheingau Musik Festival, Salzburg Easter Festival, Festspiele Mecklenburg-Vorpommern, Schleswig-Holstein Music Festival, Mozartfest Schwetzingen, Pacific Music Festival, Ravinia Music Festival Chicago.

Грає у струнному квартеті разом із братами Кеном і Марком та Ліісою Рандалу.


Про музику, педагогів, яскраві спогади і секрети виконавської майстерності з  Еріком Шуманом спілкувався Іван Остапович.  Для Часопису |A:| Collegium Musicum

***

Хто був твоїм першим вчителем гри на скрипці? Які яскраві моменти особливо запам’яталися з твоїх перших уроків?

Я починав із японського методу Сузукі. Думаю, цей метод для дітей підходить чудово. Ти спочатку вчишся грати на слух, а не читаючи всілякі крапки на папері. Впевнений, дитині природно відкривати для себе інструмент, первинно слухаючи.

Далі моїм педагогом був Захар Брон. Маю багато спогадів з того часу. Мені було років десять, коли я почав вчитися в нього. Рівень був винятково високим. Серед його вихованців були такі музиканти, як молодий Максім Вєнгє́ров і Вадім Рєпін. Це було вражаюче, і я з тих пір почав багато займатися.

Хто з видатних скрипалів минулого є для тебе авторитетом? З погляду виконавської майстерності, артистизму.

Багато музикантів. Але Яша Хейфец якось в іншому вимірі, на мій погляд. Кожного разу, як чую його гру, мене проймає до кожної клітини тіла його артистизм і майстерність. Мені близька кожна нота у виконанні Давида Ойстраха. Обидва ці музиканти були завжди моїми улюбленими. До вподоби також Шерінґ, Мєнухін, Мільштейн, Крейслер, Сігеті, і ще багато інших. І, звичайно, неперевершений Майкл Рабін.

Кожен скрипаль має знати усі їхні записи. Ці музиканти були набагато ближчими до часу, коли була написана романтична музика. Звичайно, на кожне покоління різні особистості мали різний вплив. Але саме тоді, напевно, був золотий вік.

Чи граєш ти Баха? Що для тебе як для скрипаля Бах?

Vorschau_Erik Schumann (c) Torsten Hoenig_8-3451b043Так, постійно; все більше і більше. Це суть розуміння музики. З погляду музики чистої і справжньої. Це краса: такий тип краси, коли кожен, хто чує її досконале відтворення, відчує дотик до генія. У той же час це потребує високої художності й великої майстерності гри на скрипці. Звичайно, спосіб грати цю музику змінився з часом. В наші дні багато справді хороших історично інформованих музикантів намагаються наблизитись до мови того часу — безпосередньо. Але в основі своїй музика завжди залишається незмінною. Навіть якщо грають в так званій «романтичній» манері, і грають добре, це завжди дивовижно. Я думаю, що ця музика дає безліч свободи, як би її не грали. Вона завжди повинна стати чимось особистим, зберігаючи при цьому свою музичну природу. З Бахом кожен музикант, а також слухач, повинен заглибитись у свій внутрішній світ і побачити, наскільки він глибокий або ж ні.

Як ти ставишся до гри на жильних струнах?

Я не використовую їх. Є кілька причин. По-перше, я не граю виключно класичну або барокову музику. По-друге, я маю схильність інтенсивно пітніти під час гри, а жильні струни реагують на це. Опускається стрій. Мені до вподоби їх звучання, але коли багато граєш, мікс сталь/срібло, або жили/срібло є найкращим вибором. Але все залежить від того, який репертуар у скрипаля переважає.

Як гадаєш, чому відсоток сучасної музики в концертних програмах менший, ніж, наприклад, музики ХІХ століття?

Важко зрозуміти, на перший погляд. Людина почувається завжди комфортніше з тими речами, які вже знає, а також, з тим, куди можна одразу ж зануритися з емоціями. Таким чином, найкраще грати “старий” твір, так ніби він новий, ніби він щойно вперше ожив: кажу як виконавець.

Більшість композиторів сьогодні (хоч бувають вони дуже різні) не ставлять перед собою обов’язкової цілі писати музику, яка була б зрозуміла або приємна. Вони часом шукають іншого досвіду або якоїсь провокації. І, як завжди буває, є твори кращі, а є слабші, які, можливо потребують іншого покоління виконавців чи слухачів. Цілком ймовірно, що з часом хтось стане актуальнішим, а слава інших потьманіє, забудеться, а згодом її знову відродять. Якщо ми подивимося на історію музики, то переконаємось: те, що справді велике – залишиться. Часто поки композитор живий, його не помічають.

Erik Schumann Photo: Marco Borggreve

Ти виконуєш сучасну музику?

Так, але не дуже багато. Я ріс з нею. Сучасна музика була завжди десь поруч.
Особливе значення має робота над твором із композитором. Після цього ти вже дивишся і на свій старий репертуар по-іншому. З більшою свободою.

Ти працюєш із багатьма диригентами. Чи бувають часом суперечки щодо інтерпретації різних творів?

Звичайно, і це нормально. Але диригенти часто мають інший погляд. Завжди варто зважати на такі пропозиції. Таким чином, на сцені, я ніколи не мав протиріччя з диригентом. З кимось зв’язок кращий, з кимось він слабший. Тому це завжди виклик. Грати музику саме в цей момент. Творча гра з усіма заувагами, до яких ставишся серйозно. Диригент, оркестр, сцена, день, глядачі. Кожен виступ – унікальний.

Як ти займаєшся на скрипці? Чи є якась система?

Я починаю з терцій. Яша Хейфец так радив П’єрові Амоялу. На жаль, відомо не так багато про його щоденні вправляння.
Грами гами, звичайно, – важливо. Як чистити зуби. Я розробив свою систему, під впливами своїх колишніх викладачів з курсу.

Яке ти ставишся до старих італійських майстрів – Тартіні, Локателлі? Чи виконуєш їхню музику?

Чудово. Я її дуже люблю. Але позаяк я граю наразі більше у струнному квартеті, на італійських майстрів часу бракує, тому що вони нічого для струнного квартету не писати.

Яку музику ти слухаєш у вільний час, чи слухаєш музику для задоволення?

Малер! Брукнер! Безліч симфонічної музики і багато сольного фортепіанного репертуару.
Зараз я слухаю тільки класичну музику. Це й для задоволення, а також, аби знати творчість композиторів якомога краще і чимбільше хороших інтерпретацій їхніх творів.

Наприклад, колись я грав “Verklärte Nacht” Шенберга, але якби я не слухав його їнших творів, то не міг би мати контакту з цією музикою. Тож я слухаю багато Шенберга, щоб бути ближчим до цієї мови і повніше розуміти розвиток його творчості.

Чи є музика, яку ти категорично відкидаєш?

Не зовсім так. Але, напевно, не люблю музику, в якій відчуваю внутрішню фальш чи пустку, або вона просто далека від мого настрою в даний час. Але здебільшого це проблема виконання, не твору.

Що б ти порадив молодим музикантам, які тільки починають свою кар’єру?

Слухайте внутрішній голос. Вірте собі і будьте чесними з кожною нотою, яку граєте. Не будьте ані надто критичними ні недбалими. Знайдіть здорову дисципліну, яка дає врешті більше свободи у грі, та й у житті в цілому.

Розмовляв: Іван Остапович
Редактор і перекладач: Тарас Демко