Він прожив майже стільки, скільки і Моцарт, але встиг написати музичних творів на 32 томи. Був забутий нащадками на два з половиною сторіччя – більше, ніж тривало забуття Вівальді. Генрі Перселл жив у карколомний період історії Великої Британії, а його творчість змінила уявлення про англійську музику.

Геній немузичної держави

Велика Британія до ХХ століття вважалася обділеною музично. Імперія, яка дала світові стількох письменників, науковців, мандрівників, політичних діячів, не могла похвалитися хоча б одним національним композитором світового рівня. Наприклад, Гендель, який довго жив і творив в Англії, був німцем, Гайдн – австрійцем. Йоганна Крістіана Баха навіть називають «Лондонським Бахом», але він все таки був сином великого німецького композитора.

Виправити історичну несправедливість і позбавити британців відчуття неповноцінності зумів композитор ХХ століття Бенджамін Бріттен. Він не тільки здійснив прорив у національній музиці, але й повернув своїм землякам імена забутих геніїв давнини. Бріттен віднайшов рукописи Генрі Перселла і зрозумів, що перед ним роботи справжнього майстра бароко. Так через 250 років після смерті ім’я Перселла посіло своє місце у плеяді великих композиторів, а британці зітхнули з полегшенням.

Людина-загадка

Але й досі про життя Перселла ми знаємо зовсім мало. Точніше, в його біографії стільки «можливо» та «ймовірно», що розповідь про нього більше схожа на стародавній переказ, ніж на життєпис.

Перселл – доволі поширене ірландське прізвище у Британії ХVII століття. Генрі Перселл народився чи то влітку, чи то восени 1659 року у Лондоні. У метричній книзі запис про його хрещення не зберігся.

Але це і не дивно, враховуючи, які буремні роки припали на самий початок життя майбутнього композитора: громадянські війни, страта короля, республіка, правління Кромвеля і, нарешті, коронація нового монарха Карла ІІ Стюарта.

Сперечалися дослідники і щодо того, хто був батьком Перселла – Генрі Перселл Старший чи Томас Перселл. Адже вони були братами і обидва були придворними музикантами та працювали у Королівській капелі. Врешті, був знайдений вагомий доказ батьківства Томаса – його лист від 1679 року, в якому він розповідає, що його син Генрі пише музичний твір.

Дитинство хлопця проходило у не надто сприятливих умовах – епідемія чуми 1665 року, яка, ймовірно, забрала життя його дядька, велика пожежа у Лондоні 1666, друга англо-голландська війна 1665 – 1667 рр. Але всі ці катастрофи ніби оминали його стороною, адже Генрі з дитинства жив у світі музики.

Юний талант

Зростання у музичній родині визначило шлях Перселла з найраніших років. Він вчився грати на органі, клавесині та скрипці. Першим його твором вважають вокальне тріо «Володарко прекрасна, тобі я покорюся» (Sweet tyranness, I now resign), надруковане 1667 року, коли хлопцеві було 8 років.

Раніше вважалося, що автором цього твору був дядько відомого композитора.

ПерселлНаступного року Перселл-молодший стає хористом Королівської капели, де працював батько. Це теж свідчить про неабияку обдарованість 9-річного Генрі, адже відомо, що у капелу набирали хлопчиків від 11 років.

У 14 років у нього починає ламатися голос, і він стає помічником органного майстра Джона Хінгтона.

Під час навчання Перселл переписує партії антемів (різноголосих релігійних творів) англійських авторів та знайомиться з музичною спадщиною, яку потім переробляє і переосмислює у власних творах.

Вже 1677 року він стає наступником Генрі Лока на посаді композитора для струнного оркестру короля. А у двадцять років отримує посаду органіста Вестмінстерського абатства замість свого вчителя Джона Блоу. На той час бути органістом означало те ж приблизно, що  бути поп-зіркою сьогодні.

Як органіст Перселл пише церковну музику, як придворний композитор – арії та танці для двору, а для широкої публіки – музику для театру. Як відомо, театр завжди був для британців найголовнішим видом мистецтва.

Сімейні втрати

1680 року Перселл одружується і перебирається у власний будинок біля Вестмінстера, недалеко від роботи. Відомо, що Перселл за все життя жодного разу не залишав Лондона і, можливо, навіть свого кварталу.

ПерселлЖінку композитора звали Френсіс. Дослідники не знають її коренів, називають лише прізвище Петерс.

Їхній перший син Генрі народився 1681 року, але прожив лише два місяці. Така ж доля спіткала другу дитину, Джона Баптиста, наступного року.

1682 помирає також батько Перселла. Він все життя пропрацював придворним музикантом, але у спадок дружині та дітям залишив лише маєток та неотриману платню за останні роки служби. Тож високі музичні посади у той час у Лондоні зовсім не обіцяли безбідного існування.

На службі у монархів

Попри сімейні трагедії, Перселлу доводиться і далі працювати без перепочинку. Через чотири дні після похорону маленького сина він виконує вітальну оду на честь короля Карла.

Писати улесливі твори для монарших осіб на будь-які оказії їхнього життя, часто з відверто підлабузницьким і слабким текстом, було на той час обов’язком придворних композиторів. Невідомо, як ставився до цього сам Перселл. Але 1683 року він вперше публікує власні твори, що свідчить про бажання бути відомим не тільки двору, але й широкій публіці. «Сонати на три голоси» для скрипок і басу з органом чи клавесином були новим словом у музиці того часу.

Того ж року Перселл отримує ще одну посаду – хранителя духових інструментів. Це дало змогу заробляти трохи більше для родини, але й додало навантаження – відтепер Перселл займався ще й налаштуванням королівських органів.

1686 року помирає третій син Перселла Томас, який не прожив і більше тижня. До того ж, композитор не отримав платні за роботу хранителя інструментів. Новий король Яків ІІ був католиком і багато грошей витрачав на свою католицьку капелу у Вайтхоллі, а протестантський Вестмінстер фінансувався за залишковим принципом. Заборгованість Перселл отримав лише через 9 місяців.

ПерселлУ 1687 Перселл пише чергову оду Якову ІІ, але не мине і року, як король ховатиметься за Ла-Маншем у Франції. Та геніальна музика не пропаде – на неї напишуть оду для наступного короля – Вільгельма ІІІ, а сам Перселл використає її в опері «Король Артур».

1688 і 1689 роки були для родини Перселлів щасливими – народилися дівчинка Френсіс, названа на честь матері, та син Едвард. Після стількох утрат обидві дитини залишилися живі. Едвард стане органістом, як і батько. Династію продовжить його син Едвард Генрі.

Наприкінці 1693 року народжується друга дочка Мері Петерс, але про її долю нічого не відомо, скоріше за все, дитина також померла немовлям, як і її брати.

Життя – театр

Композитор багато працює позанормово, щоб утримувати родину.

Він продовжує друкувати свої твори, повертається до театральної музики і пише пісні для п’єс, одну з яких – «Я слідую за зіркою» (I’ll sail upon the dog-star) – і досі люблять виконувати світові тенори.

До 1689-1690 рр дослідники відносять і написання опери «Дідона та Еней». Опера створена для дівочого пансіону у Челсі на замовлення Джозайаса Пріста. Перселл не тільки впорався із завданням створити коротку і не дуже складну оперу для маленьких виконавиць, але й написав блискучу музику.

Це перша британська опера, де немає речитативів. Також там вперше введене трагедійне трактування сюжету.

Після написання опери Перселл і Пріст ще не раз співпрацювали – Пріст як хореограф ставив танці,  на музику композитора для «Діоклетіани» (1690), «Короля Артура» (1691) і «Королеви фей» (1692) (остання – вільна обробка шекспірівського «Сну у літню ніч»). Перселл досягає вершини як театральний композитор. Його вже називають «рівним найкращим закордонним майстрам».

1693 він пише музику для двох комедій і кількох п’єс, наступного року – для дуже популярного тоді театрального жанру масок, а в останній рік життя – для оперних версій п’єс «Буря» та «Королева індіанців».

Низькі та високі пісні

Але паралельно з цим композитор продовжує працювати при дворі та писати вітальні оди королеві Марії ІІ до кожного дня її народження. На час військового походу короля до Фландрії вона стала керувати державою. Королева цікавилася музикою.

Збереглася історія, що якось вона закликала до себе придворних музикантів, серед яких був і Перселл, вони зіграли кілька його творів, а потім, засумувавши, королева спитала вокалістку, чи знає вона шотландську народу баладу «Холодний та сирий». Та заспівала її, а Перселл відзначив любов королеви до народної музики. Пізніше він використав мотив балади для своєї арії «Може світлий образ її вигнати з країни пороки усі» (May her bright example chace Vice in troops out of the land).

Цікаво, що Перселл також зробив перекладення мелодії жартівливої пісні «Ліллібурлеро». Її насвистували пірати у романі Стівенсона «Острів Скарбів». Але у нас більше відомою стала інша піратська пісня «Йо-хо-хо і пляшка рому» з того ж роману.

Передчасна хвороба

На початку 1695 Перселл пише оду до похорону королеви. Твір виконали вдруге дуже скоро – у листопаді, але вже на похороні самого Перселла.

Восени композитор дуже сильно захворів. Існує версія, що причиною хвороби стало те, що дружина Перселла не впустила його у дім, коли він прийшов додому пізно і п’яний. Нібито чоловік залишився ночувати на вулиці, замерз і застудився.

Але проти цього анекдоту свідчить те, наскільки працьовитим був Перселл, і як його дружина після смерті чоловіка берегла пам’ять про нього, редагуючи та видаючи його твори.

За другою версією Перселл захворів на туберкульоз, хвороба «з’їла» композитора за лічені дні.

Так чи інакше, вже хворим він дописував пісню «З трояндових альтанок» (From rosy bowers) до постановки «Дон Кіхота». У той момент, коли лунають слова:

Все марно, не довгий час життя…
Приходить смерть та позбавляє нас, –

у музиці ніби передана вся скорбота творця, який розуміє, що йому недовго залишилося на цьому світі.

21 листопада 1695 року він складає заповіт, в якому залишає все майно своїй дружині Френсіс. Того ж дня Перселл помирає. Це сталося у переддень святої Цицелії, покровительки музики, який дуже пишно святкувався у Лондоні в останні роки. Твори Перселла були неодмінною прикрасою цих святкувань.

Композитор похований у Вестмінстерському абатстві, біля підніжжя органа, за яким він провів майже усе життя. На надгробному камені вигравіювано: «Він увійшов у той світ, і лише там його гармонія може бути перевершена».

1695 – 1965  

Френсіс Перселл опублікувала збірку творів чоловіка для клавесина (1696), інструментальну музику для театру (1697), та гімни Te Deum і Jubilate (1697).

Ще за життя Перселла називали «британським Орфеєм». Видавець Генрі Плейфорд видав двотомний збірник його пісень під цією назвою. Orpheus Britannicus пройшов через три видання, останнє з’являлося у середині 18-го століття.

На жаль, історичні перипетії затерли ім’я Перселла на музичному Олімпі. Лише у середині ХІХ століття кілька музичних дослідників засновують Товариство Перселла. Воно поставило собі за мету видати усі твори композитора, але робота завершилася вже у ХХ столітті завдяки Бенджаміну Бріттену. Він зробив багато обробок, написав нову редакцію «Дідони та Енея». Як геніальний педагог, створив Варіації та фугу на теми Перселла. Цей твір влаштований як путівник по симфонічному оркестру – тему повторюють по черзі усі інструменти оркестру.

Усі 32 томи робіт Перселла були надруковані лише 1965 року. Рівно 270 років знадобилося для того, аби  нащадки повністю оцінили творчий доробок його короткого 36-річного життя.


 

Автор: Діана Коломоєць, Для Часопису |А:| Collegium Musicum

оформлення: Тарас Демко