Про «Магістра Лео» з Нотр-Дам де Парі ми достеменно не знаємо нічого. Навіть того, чи існував він насправді. Усе, що ми маємо про нього, – конспект невідомого студента ХІІІ століття та віру, що Леонін написав «Велику книгу органуму», колиску західної класичної музики.

yves_de_chartres

Зображення, яке вважають імовірним портретом Леоніна. Але, скоріше за все, це святий Іво Шартрський.

Скинутий з п’єдесталу

«Ще сорок років тому Леонін був овіяний славою Першого Великого Композитора Західного світу», – так пише про французького композитора XII століття у своїй книзі «Біографічна енциклопедія композиторів» Девід Мейсон Грін («Biographical Encyclopedia of Composers», David Mason Greene).

Грін написав ці слова у середині ХХ століття. Його енциклопедія побачила світ 1985 року. Цей фундаментальний твір має 1348 сторінок та понад 2400 імен композиторів від часів Давньої Греції до ХХ століття. Енциклопедія Гріна досі вважається авторитетним джерелом знання і до того ж приємним чтивом, бо містить цікаві та іноді несподівані дані, що проливають світло на життя та творчість композиторів.

14365426_1072435009470735_1933481969_n

Обкладинка книги «Greene`s Biographical Encyclopedia of Composers».

«Він був, вчили ми, хормейстером у Нотр-Дам де Парі, і ми легко можемо уявити, як винайдений ним двоголосий органум звучить у похмурих стінах цієї величної будівлі. Він не тільки залишив нам «Велику Книгу органуму», книгу новітніх композицій, а й започаткував революційний підхід до ритму та заснував композиторську школу, яку пізніше назвуть Ars Antiqua – Старе Мистецтво», – пише Грін.

Леонін. Gaude Maria Virgo.

Але у наступних двох абзацах енциклопедії від величі «Магістра Лео» автор не залишає каменя на камені: «З того часу впевненість у місці Леоніна в історії музики суттєво послабшала. Сьогодні навіть саме його існування під сумнівом».

Чим же заслужив французький композитор такий жорсткий вердикт спеціаліста? Ким був Леонін? Першим відомим європейським композитором, винахідником поліфонії, яка дала розвиток усій західній музиці? Чи лише випадковим ім’ям у літописі одного англійця, який сам залишився у пам’яті нащадків як Анонім Четвертий?

Лео з Нотр-Даму

Періодом життя Леоніна прийнято вважати 1150-1201 роки. Інколи вказують 1135 як рік народження та 1210 як рік смерті. Фаза його найбільшої активності як композитора – 1165-1185 рр.

Автори «Encyclopedia of World Biography» припускають, що він був співаком у хлопчачому хорі, а потім став хормейстером Нотр-Дам де Парі. Це могло б пояснити зменшувальне ім’я Лео, під яким він був відомий, а також відсутність його імені у списку вищих чинів собору.

«Якщо Леонін був хормейстером, то точно не Нотр-Даму. Собор лише споруджувався у часи, на які припадає найбільша активність композитора – храм відкрився 1185 року», – чуємо суворий голос Девіда Гріна.

Дійсно, Собор Паризької Богоматері будували без малого два століття. Перший камінь був закладений 1163 року, але головний вівтар освятили лише 1182-го. Ще через 14 років завершили будівництво нефу. Дві вежі, що надають собору такого впізнаваного вигляду, взагалі були завершені у середині наступного століття.

france-paris-notre-dame-cathedral

Нотр-Дам де Парі. Сучасний вигляд.

Але тут Гріну парує доктор Стівен Естрелла: «Цілком імовірно, що він [Леонін] працював у церкві під назвою Beatae Mariae Virginis – Пресвятої Діви Марії, а потім вже хормейстером у відкритому соборі Нотр-Дам», – пише він у своєму «Надзвичайно скороченому словнику композиторів» («Dr. Estrella’s Incredibly Abridged Dictionary of Composers»).

Музикознавець Крейг Райт вважає, що Леонін, можливо, був ще й паризьким поетом, відомим, як чернець Леоніус. Найвідоміша праця Леоніуса – «Historia Sacra» («Історія Старого Завіту»), написана гекзаметром із наголосом всередині строфи. На честь Леоніуса цей віршований розмір був названий «Leonine verse». Дослідники вважають, що Леонін міг виконувати у Нотр-Дамі музичні твори, написані й на власні вірші.

Органум Viderunt omnes, авторство якого приписують Леоніну.

Конспект невідомого студента

Насправді єдине підтвердження того, що людина на ім’я Леонін існувала, ми маємо у трактаті «De mensuris et discantu» («Про мензури та дискант»). Це, по суті, конспект англійського студента, який навчався у Паризькому університеті десь між 1270 і 1280 рр, пише «Encyclopedia of World Biography».

На жаль, історія не зберегла нам імені цього дослідника, тож музикознавець Едмон де Кусмакер назвав його просто «Анонім IV». Четвертий – бо на той час Кусмакер та Мартін Герберт вже видали інші трактати, автори яких теж були невідомі. Англійцеві дістався номер чотири.

«Магістр Леонінус був найкращим композитором органуму, – пише Анонім IV. Органум – це двоголосий жанр композиції в епоху Середньовіччя. – Він написав «Велику книгу органуму» на розспіви градуала та антифонарія для священного служіння на цілий літургійний рік (Magnus liber organi de gradali et antifonario)».

Цей манускрипт містить понад тисячу музичних творів, які були репертуаром так званої Школи Нотр-Дам – церковних композиторів Парижа у ХІІ – на початку ХІV століття. Школа Нотр-Дам заклала фундамент європейської гармонії, поліфонії і ритміки на кілька століть, аж до закінчення епохи Ренесансу.

На жаль, оригінал «Великої книги органуму» не дійшов до наших днів. Найбільшим джерелом Magnus liber organi є рукописи XIII століття з бібліотеки герцога Августа.

pluteus-frontispis

Обкладинка флорентійського рукопису Pluteus 29.1 (XIII) – найбільшого джерела Magnus liber organi.

Повного видання Magnus liber organi у сучасній транскрипції не існує. Проте багатоголосі органуми і декілька інших творів були надруковані у семитомнику Magnus liber organi Éditions de l’Oiseau-Lyre у Монако з 1993 по 2009 рр.

14330887_1072463766134526_466738599_n

Обкладинка «Magnus liber organi Éditions de l’Oiseau-Lyre».

Винаходи Леоніна. Чи справді вони йому належать?

Органум Леоніна має дві вокальні лінії. Одна з них – це розспів мелодії – cantus firmus, викладений або у нотах невизначеної довжини, або у послідовності певних значень нот. Друга – це новостворена мелодія – дискант, який узгоджується з cantus firmus. На відміну від більш раннього паралельного органуму, в якому cantus firmus дублюється в один з консонансів – октаву, кварту чи квінту, органум Школи Нотр-Даму є мелізматичним. У ньому cantus firmus поділяється на відтинки і виконується у техніці дисканту або бурдону, а верхній голос утворює мелізми.

Що таке мелізматичний органум.

Але на цьому місці Грін знімає лавровий вінок з Леоніна: «Ми знаємо, що такі імпровізовані дисканти були відомі за довго до часів Леоніна, тож це не він їх винайшов».

«Добре, – кажуть опоненти дослідника. – Хоча органуми існували протягом деякого часу до Леоніна, саме дискант, де обидва голоси мають строгий ритм, був його винаходом».

Музикознавець Вільям Вейт у 1954 році писав: «Величезним досягненням Леоніна було винайдення раціональної системи ритму в поліфонії і, що не менш важливо, методу позначення цього ритму». Саме у «Великій книзі органуму» вперше з’являється запис верхньої та нижньої мелодії нота проти ноти. Відтепер передати мелодію на письмі вдається більш точно, адже співаки розуміють, які саме ноти мають звучати одночасно у першому та другому голосі.

ab40abeadf3538579e1d2e4ef6b06722d99860ff

Ноти творів, що приписують Леоніну.

Проте і тут невгамовний Грін сіє зерня сумніву: «Що стосується винайдення у Книзі метричного ритму, то це залежить від того, як читати ноти, – пише дослідник. – Здається, що ті, хто знайшов його у «Великій Книзі», просто видають бажане за дійсне. У будь-якому випадку, «Велика Книга Органуму», яку ми маємо сьогодні, є пізнішою версією тої збірки, авторство якої приписують Леоніну, тож її могли адаптувати до потреб часу».

Леонін і Перотін

Одного не заперечує Грін, що двоголосий органум дав початок сучасній поліфонії.

Якщо вірити «конспектові» Аноніма IV, учень і послідовник Леоніна Перотін додав до органуму третій і четвертий голоси: triplum і quadruplum.

Так народилася поліфонія. Перотін. Viderunt Omnes.

Якщо Леонін у двоголосому органумі (organum duplum) почав використовувати ритмічні моделі, то Перотін розвинув модальний ритм у своїх триголосих роботах (organum triplum). Він заклав основу для музичної нотації, яку ми маємо сьогодні.

320px-perotin_-_alleluia_nativitas

Фрагмент Alleluia nativitas Перотіна.

Місце в історії зайняте

Так чи інакше, але Леоніна і його послідовника Перотіна вже не стерти з історії музики. У США навіть школярі вивчають цю «парочку французів», як перших західних композиторів, яких ми знаємо на ім’я.

14303879_1072473612800208_1188136160_o

Сторінка із книги «Great Artists and Musicians» для учнів 5-8 класів.

Leonin and Perotin: Musical Contributions, Polyphony & Ars Antiqua

Урок про Леоніна, Перотіна та історію поліфонії на одному з освітніх сайтів.

«Леоніну слід надати місце поруч із Монтеверді і Гайдном, як людині, яка майже самостійно створила з наявних музичних категорій новий стиль і нові форми», – пише Вільям Вейт у «Ритмах поліфонії ХІІ століття» (William Waite, The Rhythm of Twelfth-Century Polyphony). Вейт переклав у сучасній транскрипції багато творів, що приписують Леоніну. Записи декількох з них можна знайти в інтернеті.

Леонін. Assumpta est Maria.

«Значущість Леоніна у складанні сакральної музики можна поставити на один щабель із лютеранськими гімнами або кантатами Баха, – пише композитор та радіоведучий Девід Левіс, відомий як «Дядечко Дейв». – І хоча Леонін помер понад вісім століть тому, вчені й досі шукають відомості про його життя і його статус як одного з перших великих композиторів в історії західної музики».


 

Автор: Діана Коломоєць
спеціально для Часопису |А:| Collegium Musicum