Що означає бути флейтисткою в одному з найкращих оркестрів Европи?


Розмова дириґента Івана Остаповича із флейтисткою Марією Семотюк-Шлафке, артисткою королівського оркестру Royal Concertgebouw Orchestra.
22 та 23 лютого Марія Семотюк у Львові дасть два концерти на платформі Collegium Musicum, у програмі музика синів Й.С.Баха.


Facebook – Семотюк та Collegum


Що означає бути “флейтисткою в одному з найкращих оркестрів Европи”? Який відбір Ви пройшли, які традиції в цьому колективі, вимоги, умови праці?

Я пройшла прослуховування, яке складалося з запису, туру за завісою і фінального туру. Воно було уже третім на цю позицію в оркестрі. Лиш після двох безрезультативних прослуховувань, третє – відкрите для музикантів з усього світу. Загалом, як мені пізніше розповіли колеґи, близько трьохсот флейтистів подавали заявки на це місце.

 В нашому оркестрі слово “традиція” – майже маґічне. Це традиція звуку, яка великою мірою виробилася завдяки особливій акустиці залу, в якому ми не тільки виступаємо, я й проводимо всі репетиції. Ми інколи ще граємо з нотного матеріялу з часів Менґельберґа, з його позначками синім олівцем. Правда це не означає, що ми виконуємо його вказівки – та все ж, дух традиції всюдисущий.  Також є певні традиції інтерпретації та особливості реакції на дириґента. Зараз, з приходом нового головного дириґента і значним омолодженням оркестру, питання збереження традиції оркестру стало ще актуальнішим.

 Оскільки кожного тижня ми виконуємо нову програму – а часто вони дуже громіздкі – Малєр, Р. Штраус, Брукнер, Ваґнер – то вимоги до музикантів – високі. Крім того майже кожного тижня щось записується наживо  – на радіо, компактдиск чи телебачення. Ми маємо десь між 10 і 15 вільних тижнів на рік, а робочий тиждень переважно шестиденний. Оркестр має чіткі правила, які реґулюють умови нашої праці й об’єднання, на зразок професійної спілки, яка контролює робочий процес і працює над поточними проблемами. Крім того маємо артистичну комісію, яка впливає на програмування, оцінює дириґентів і вносить нові ідеї у творчий процес. Всі ці спілки і комісії складаються з вибраних оркестром музикантів. Тобто система демократична, що теж впливає на атмосферу в колективі, яка є дуже товариською.

Яким чином молодий професійний музикант  може “пробитись” працювати в професійні оркестри на Заході?

Звичайно, українському музикантові потрапити до европейського оркестру складніше, ніж колеґам з паспортом Евросоюзу. Перш за все потрібний високий професіоналізм, технічний вишкіл і знання оркестрового репертуару. У европейських консерваторіях багато часу приділяють вивченню “оркестрових труднощів”, таким чином студенти роками працюють над тим репертуаром, який вимагається на прослуховуваннях. Крім того, переважно шлях до постійного місця у професійному оркестрі, пролягає через молодіжні оркестри, так звані оркестрові “академії”, стажування, десятки безуспішних заявок, масу прослуховувань, кілька тимчасових контрактів, пов’язаних з частими переїздами… Лише маленькій часточці знайомих мені флейтистів пощастило потрапити до оркестру.  А якщо ще й згадати про те, що професійних оркестрів стає усе менше, а за прогнозами багатьох відомих музикантів, таких, наприклад, як Іван Фішер, незабаром симфонічні оркестри вимруть як динозаври, то вимальовується не дуже оптимістична перспектива.

Як багато нових програм, скажімо  в місяць, грає оркестр в якому Ви працюєте?

Мені дуже імпонує планування у Концертхебау оркестрі. Кожного тижня ми граємо нову програму, кожного тижня – інший дириґент. 3-4 репетиції і 2-4 концерти. Інколи, готуючись до гастролів, ми вивчаємо дві програми на тиждень, але це, скоріше, винятки. Один раз на сезон або на два ми співпрацюємо з амстердамською оперою і сідаємо в яму на одну продукцію. Але найбільше нам подобається гастролювати – загалом близько сорока днів на рік ми в дорозі.

Яка публіка на концертах в Амстердамі? Скажімо, на концертах симфонічного оркестру.

На концертах нашого оркестру переважає, як і всюди, публіка 60 плюс. Це давні любителі й знавці музики, які вже по двадцять років мають абонемент. Звичайно, є теж бізнесмени, які приходять показатися і підтримати свою репутацію, є туристи, а також студенти і молоді люди, яким надається можливість купити квитки перед концертом значно дешевше. На концертах інших оркестрів ситуація дуже подібна.

Чи граєте Ви сучасну музику? Яка публіка слухає в Европі сучасну музику?

Звичайно, я граю сучасну музику, що вважаю справою абсолютно нормальною для кожного музиканта. Оркестр теж регулярно замовляє нові твори, і я особисто люблю співпрацювати з живими композиторами. Переважно публіка на концертах сучасної музики молодша, її менше, але вона однозначно є. Я намагаюсь (трохи у виховних цілях)  змішувати у своїх програмах старе з новим, і це досить добре сприймається, особливо, якщо розповісти слухачеві й представити складнішу для сприйняття музику в ширшому контексті.

Наскільки я знаю, Ви цікавитесь старовинною музикою.  Розкажіть трохи про це зацікавлення. Звідки воно взялось? Як ви підходите до опрацювання матеріялу стародавньої музики?

Я не можу сказати, що цікавлюсь стародавньою музикою більше, ніж романтичною чи сучасною. Але ще в юності мені хотілося опанувати стиль і так званий “добрий смак”, як його називають барокові сучасники. Це бажання було однією з причин вибору Ляйпціґської консерваторії, де я здобула базові знання – вивчала відомий бароковий флейтовий репертуар, вперше познайомилась з працями Гарнонкура, побувала на майстеркурсах у, наприклад, Бартольда Койкена (Barthold Kuijken), відвідувала щосуботні Motetten у бахівській церкві св. Томи (Tomaskirche) за участю знаменитого хору Thomanerchor.
Тоді вже музика Карла Філіпа Емануеля Баха захопила мене своєю непередбачуваністю, експресивністю та емоційністю. Відтоді вона мене постійно супроводжує, а особливо з 2014го року, протягом якого ми великою кількістю концертів відзначали його 300-літній ювілей. Тоді ж я відкрила для себе інших синів Баха і разом з тим великий пласт ще незнайомого мені флейтового репертуару.

Я слухаю багато записів, надаючи перевагу спеціялістам у галузі старовинної музики, стараюся читати “джерела” – К.Ф.Е. Баха, Кванца, грати з “уртексту”, заглядати в манускрипти, часом бринькаю на клавесині..

Як ви ставитесь до виконання барокових флейтових творів на сучасних інструментах?

На цю тему проводиться багато гарячих дискусій. Я дуже люблю звучання старовинних інструментів – вони мимоволі створюють автентичну атмосферу. Звичайно, часто спеціялісти старовинної музики голосно кричать і активно махають руками, вважаючи неприпустимим виконання “старовинної музики” на сучасних інструментах. Перш за все  – я противник надто сильної спеціялізації. Крім того, при виборі інструменту йдеться про форму – сам інструмент. Як на мене, значно важливішим є зміст – ціла низка знань, той же “добрий смак”, виконавська майстерність і музикальність. Якщо музикантові вдається опанувати останнє, то, як на мене, інструмент має менше значення. Той же Карл Філіп Бах казав, що найголовніше – це говорити до серця слухача, передавати емоції. А якби Бах був таким інструментальним догматиком, хіба він би написав добре темперований клавір, що є якраз ознакою еволюції клавішних інструментів того часу?

Ви хочете, щоб Ваші діти продовжили шлях своїх батьків і згодом професійно займались музикою? Наскільки важливим є для дітей раннє ознайомлення з класичною музикою?

Ні в якому разі не очікую, що мої діти продовжать мій шлях – в них є свої таланти і свій шлях. Я лиш спробую підтримати їх при потребі і дати можливість знайти й розвинути себе. Якщо вони виберуть музику – чудово, але це має бути їх власний вибір. Але оскільки я переконана, що кожній дитині необхідний музичний розвиток, вважаю своїм обов’язком знайомити їх зі світом музики і дати їм добру музичну освіту. Звичайно, діти професійних музикантів вже народжуються і живуть з музикою, запросто мугикають уривки симфонії Шостаковича чи Реквієм Дюрюфле при складанні своїх пазлів чи інших забавах. Це лише дає приклад того, що класична музика є чимось абсолютно природнім і якщо би ми як суспільство вже з раннього дитинства знайомили дітей з музикою, то для дорослих майбутнього це би було чимось абсолютно невід’ємним.
 
Чи цікаво Вам було б повернутись в Україну, колись, надовго, скажімо, викладати?

Мені би було цікаво співпрацювати з українськими музикантами, ділитися своїми знаннями й досвідом з юними і молодими. В наш час, на щастя, вже не потрібно для цього перебувати десь постійно, адже завдяки літакам і інтернету ми можемо бути в кількох місцях водночас – багато моїх колег, граючи в оркестрі, викладають у вузах інших країн, дають майстеркласи і навіть уроки по скайпу. Лиш би було бажання – можливості є величезні. 


Спеціяльно для Часопису |А:|
Розмовляв Іван Остапович
Редактор: Тарас Демко


22.02 МУЗИКА БАРОКО. СЕМОТЮК ТА COLLEGIUM

FaceBook Comments

comments

Коментувати

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.