“Перевтілення” – суміш опери, стилю і вишуканого смаку


 – Чесно, все буде класичніше, ніж ти думаєш. Кольори будуть стриманими і насиченими, та буде і родзинка, про яку я не зможу розказати, – розподіває співачка Наталя Степаняк, делікатно оминаючи мої прямі питання про всі родзинки імпрези, яку вона приготувала для Львова та незабаром представить у Філармонії 8 лютого – свій сольний концерт “Перевтілення”. Саме ця подія і стала приводом для нашої розмови. Також ми трохи посперечаємось про смаки, поговоримо про плани, та навіть зазирнемо до сумочки солістки віденської філармонії.
А зараз ще трохи про концерт:

– …Він поділений на три частини, перша – романси, а друга ділиться також на дві частинки – Моцарт та італійсько-французька. Так і образи мінятимуться. Також будуть і реквізити на сцені. Їх буде декілька, але це речі, без яких я не зможу на сцені зіграти. Бренди також будуть різні, один із образів презентує Ольга Мак, я взагалі люблю одяг, який вона випускає, вона – це вишукана суміш моди і стилю. Сукня, яку ми обрали, маю сказати, просто королівська! Вірю, мій захват розділять і слухачі!

Детальніше про концерт тут, а ми продовжуємо знайомство із Наталею.

Знайомтсво

– Моїми першими зустрічами з музикою були виступи в хорі. Саме там я почула і полюбила її, – ділиться своїми ранніми спогадами про музику Наталя Степаняк. – …вже у три роки я виступала як учасниця хору на теренах України. Це був дуже важливий для мене досвід, адже часто діти цього віку є вдома поруч з мамою, а я поводила більшість часу у великій компанії дітей та дорослих. Це розкувало мене: сцена була моїм другим домом.

Посперечаємось трохи про смаки?

Мої смаки завжди були у напрямку класичної та народної музики. Як хористка чи танцюристка, чи бандуристка я завжди виконувала українські народні пісні, думи. Я досі обожнюю виконувати народні пісні, навіть просто сидячи ввечері у компанії друзів. Та паралельно, вже змалечку я полюбила класичну музику, навчаючись у ЛССМШІ ім. С. Крушельницької моїми друзями були оркестранти і піаністи, тому другим домом для мене стала філармонія. Ми завжди ходили на концерти, і класична музика вже була, як наркотик. Симфонії та концерти вже були в плейлисті.

Чесно, маю зізнатись, – оперу я полюбила не відразу [усміхається – ред.] Бо коли у класі 9-му на світовій музичній літературі ми слухали без перерви три уроки Моцартівського “Дон Жуана” я зненавиділа цей жанр! Справді, я і досі не можу подивитися цю оперу до кінця, щось мене стримує, хоча партія Церліни в мене майже готова.

І ось подивившись “Травіату” у виконанні Нетребко і Вілазона 2005 року постановки Зальцбурзького фестивалю, я закохалась в оперу, і кохаю її до сьогодні. Адже вона вже стала моїм життям, а “Травіата” Верді – улюбленою оперою, в кінці якої – в будь-які постановці – я заливаюсь слізьми.

Трохи імен і справжніх легенд

Знаковими музикантами для мене є Марія Каллас та Лучано Паваротті, – це генії опери всіх часів. З сучасних – Рената Скотто, Рената Тебальді, Мірела Френі – стара італійська школа і найкращі сопрано світу. Анна Нетребко, Аня Хартерос, Рене Флемінґ, Ангела Ґеоргію, Йонас Кауфманн, Хуан Дієґо Флорез, Роландо Вілазон (хоча він пережив операцію і співає вже не так часто, та все одно він – легенда!), Альфредо Краус, Пласідо Домінґо, Ільдебрандо Дарканджело, Лео Нуччі, Людовік Тезьє, Ервін Шрот. Наразі це всі, кого пригадала (хоча, можливо, когось і забула)

А поки читаєте нашу розмову, увімкніть арію із опери Винченцо Белліні «Норма» – у виконанні Марії Каллас

А тепер про актуальне…

Зараз я працюю над підготовкою проекту “Перевтілення”, після якого в мене починається підготовка до проекту опери “Альчіна” Генделя, де я співатиму партію Морґани. Наступним проектом у мене має бути дебют на одному з літних фестивалів Австрії з оперетою Оффенбаха “Орфей в пеклі”. Наразі над цим я зараз працюю, та паралельно готую себе до великих конкурсів, бо думаю, що пора виходити в світ.

Наталія Степаняк – молода солістка, що сміливо виходить на європейську сцену та планує зближувати публіку із академічною музикою не просто створюючи образ на сцені — а розповідаючи про найсокровенніше. В її репертуарі – десятки оперних партій та романсів різних епох. Тому не можу не спитати про оперу.
 – Як тобі здається, опера – це досі сучасно та продуктивно? Чи це данина минулому? Хто зараз слухач опери (як відомо, в давнину це були лише аристократи).

– Чесно, моя думка була і залишається такою, що опера – це вічне, адже музика є ґеніальною і теми є актуальними й сьогодні. І все, що потрібно було – це змінити подачу для публіки ХХІ століття, показати їм ґеніальне і вічне зрозумілою для них мовою. Колись для людей, аристократів, ти слушно зауважив, були цікаві зовсім інші теми, в опері було менше рухів і шоу, а більше ґраціозності, та й часи тоді були інші і життя в них було спокійніше і розміреніше. Сьогодні, публіка, яка має стільки можливостей, наприклад ті ж самі фільми, хоче більше шоу, драйву на сцені, того чого б її зацікавило, адже просто голосом зараз, на жаль, нікого не здивуєш. І в Європі вже давно це зрозуміли та йдуть в ногу з публікою, тому в світі слухач опери, це звичайна (хоч не люблю цього слова – середньостатистична!) людина.

– Де ти виступала? Розкажи щось неординарне, що траплялося на концертах! 

Я виступала у різних країнах світу, зокрема у Польщі, Німеччині, Франції, Бельгії, Австрії, Італії, Іспанії. На жаль, ще ніколи не була за океаном, але дуже хочу, тому думаю, що моя мрія здійсниться.

Що найбільше запам’яталося? Не знаю чому, та запам’ятовуться завжди якісь казуси, наприклад, виступаючи на днях України в Польщі, ми співали у Варшаві в замку Потоцьких, де відбувалась офіційна частина для всіх високопосадовців і запрошених гостей, я виконувала гімн України для такої шанованої публіки, і колонки були по всьому замку Потоцьких і навіть було чути в садах, і це було настільки хвилююче, адже я вже закінчила якусь фразу і чула своє ехо десь далеко, і мені було так приємно, що саме я представляла Україну і співала гімн. Та казус був не в тому, вже пізно ввечері ми з дівчатами співали і грали на бандурах і хтось до нас підійшов і каже, а заграйте Мурку, і я тихенько собі під ніс кажу – “Не перебирайте харчами”, і він тут же відповідає, “більше не буду, вибачте, не хотів вас образити!”. І тут я зрозуміла, що це також чув весь замок і околиці =). Але з ким не буває.

Що у планах

У планах є багато ідей, які зараз виношую. Наразі працюю над проектами, які перерахувала вище, а що буде далі – час покаже. Надіюсь на тісну співпрацю з Україною, насамперед зі Львовом, адже це моє місто і я хочу якомога частіше мати змогу виступати саме тут. Хочу допомагати молоді, моїм колегам, щоб вони мали змогу вчитися у педагогів світового рівня. В мене є вже багато людей, які відгукнулись на співпрацю і зацікавлені приїхати і організувати майстер класи чи навіть повні проекти, залишилось лиш знайти спонсорів і разом ми зможемо побудувати нову ґенерацію українських музикантів зі світовим рівнем!

Але також хочу працювати і співати у світових театрах, пробувати і віднаходити щось нове. Я думаю мене чекає цікаве майбутнє, бо погодьтесь у нашій роботі не занудьгуєш!

– Яка музика тебе зараз надихає, порадь що послухати для натхнення!

– А завершимо розмову, питанням, про яке я згадував на початку: Що у твоїй сумочці?

У моїй сумочці завжди є незмінні речі, це два телефони і зарядки до них. Обов’язково таблетки від алергії та жуйки. І найголовніше, це косметичка. І ще, оскільки я львів’янка, то парасольку не виймаю з сумки, бо хто його знає, яка буде погода у Львові. Дуже часто у мене є туфлі на каблуках (на всякий випадок) і кофтинка, на випадок, якщо ввечері буде холодно. Як ти зрозумів, сумочка у мене не може бути маленькою =).


Розмовляв Тарас Демко
Спеціяльно для Часопису |А:| Collegium Musicum

FaceBook Comments

comments


Коментувати

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.