Серце Шопена


Фридерик Шопен, на думку лікарів, мав би ледве дожити до 20 років. Але він зумів обдурити медицину і саму долю, проживши з туберкульозом легень та астмою до 39. Його ліками була музика.

Пропонуємо тим, хто тільки знайомиться з класичною музикою, зануритися у бурхливе, трагічне і коротке життя видатного польського композитора, неперевершеного піаніста та генія романтизму, а знавцям – освіжити знання про Шопена.

chopinЄдина прижиттєва фотографія Шопена, 1849 рік

Обдарована родина

Фридерик Франсуа Шопен – син двох народів: польського і французького. Його батько – француз Ніколя Шопен – походить з простої родини. Переїхав до Польщі в юні роки, викладав французьку дітям графа Скарбека у маєтку Желязова Воля недалеко від Варшави. Там Ніколя познайомився з далекою родичкою господарів Теклою Юстиною Кшижановською, яка походила з древнього дворянського роду, і одружився з нею.

Мати майбутнього композитора мала хорошу освіту, грала на фортепіано та гарно співала. Саме вона прищепила дітям любов до музики та народного мистецтва – співала польських пісень та розповідала про історію своєї країни.

Фридерик був другою дитиною в родині після старшої Людвіки. Коли хлопчикові було кілька місяців, наприкінці 1810 року, родина переїхала у Варшаву. На той час вихованці Ніколя Шопена у Желязовій Волі виросли, і графи Скарбеки вже не могли утримувати гувернера. Голова сімейства влаштувався викладачем у ліцей в столиці – читав французьку мову та літературу, німецьку, утримував пансіон для учнів ліцею.

Після сина у Шопенів народилися ще дві доньки – Ізабелла та Емілія. Усі діти мали музичний талант, а наймолодша писала вірші. Емілія померла від туберкульозу у віці 15 років. Ця хвороба була у Шопенів сімейною, на неї хворів і батько композитора, але дожив до літнього віку. У Фридерика перші прояви хвороби з’явилися у 9 років, але в дитинстві вона майже його не турбувала.

Польський Моцарт

Шопена часто називають «польським Моцартом». Він теж дуже рано почав грати на фортепіано та писати власну музику. Перший твір маленького Шопена вийшов друком, коли йому було 7 років. У музиці Шопен став ніби продовженням великого австрійця. «Коли Бог засумував за Моцартом на землі, він послав туди Шопена», – каже музикознавець Михайло Казінік.

Маленький Фридерик настільки швидко розвиває свій талант, що у 12 років його викладач, піаніст Войцех Живний каже, що йому вже немає чому вчити хлопця. Шопен почав вчитися у композитора Йозефа Ельснера. У 16 років стає студентом Головної школи музики (аналог консерваторії), де вивчає теорію музики та композиції. Під час навчання пише перші великі речі – Сонату до мінор, Варіації на теми з «Дон Жуана» Моцарта, Рондо а-ля Краковяк та інші твори на народні теми.

Шопен. Варіації на теми з «Дон Жуана» Моцарта

Після трьох років навчання в Школі Ельснер називає свого студента «музичним генієм». Але розуміючи, що хлопцеві треба розвиватися далі, він посилає випускника до Європи. У 19 років Шопен їде до Відня, де він вперше виконує свої твори на великій сцені для вибагливої публіки. Концерти юного Шопена проходять з великим успіхом.

Прощання з рідним краєм

Шопена вмовляють продовжувати кар’єру в Європі, бо в маленькій Польщі, яка знаходилася під російським ярмом, його навряд чи чекає велике майбутнє. Дуже яскраво це зображає сцена на початку фільму «Шопен. Прагнення любові», де піаніста серед ночі викликає до себе намісник Польщі, Великий князь Костянтин, щоб той зіграв йому його улюблений військовий марш Шопена. До речі, ноти маршу були видані, але без зазначення імені автора.

Фрагмент з фільму «Шопен. Прагнення любові», 2002

У 1830 році Шопен їде з Варшави. Він ще не знає, що більше ніколи не повернеться на Батьківщину. Але, ніби передрікаючи це, друзі дарують музикантові перед від’їздом кубок, повний рідної землі.

Шопен концертує у Дрездені, Відні, Мюнхені, а у Штутгарді молодого композитора застає новина про розгромлення польського повстання. Під враженням він пише Революційний етюд.

Шопен. Революційний етюд. Виконує Мауріціо Полліні

Шопен дуже глибоко переживає трагедію своєї Батьківщини, у цей час він робить надзвичайно відверті записи у щоденнику, який пізніше отримав назву Штутгардського: «Ворог вдома… о Боже, і ти існуєш! Існуєш і не мстишся! Чи ще тобі не досить злочинів московських? Хіба – хіба сам москаль!».

Перші любовні драми

Фридерик їде до Франції, де знайшли прихисток чимало польських емігрантів. Він не подає документи у російське посольство, і тепер легальний в’їзд до Польщі йому закритий. Хоча композитор продовжує карати себе за те, що він зараз не вдома: «Мальфатті марно намагається мене переконати, що кожен артист є космополітом. Хоч би так і було, але як артист я ще в колисці, а як поляк – вже третій десяток розмінюю», – пише він Ельснеру.

У Парижі Шопена застає ще одна сумна новина. Його перше коханняспівачка Констанція Гладковська, якій він присвятив другу частину Концерту фа мінор, виходить заміж.

Шопен Концерт фа мінор, ІІ частина. Соліст Артур Рубінштейн

Шопен розпочинає у Парижі нове життя. Поступово він входить у аристократичні кола, знайомиться з видатними музикантами: Лістом, Берліозом, пізніше з Шуманом. Ференц Ліст відзначає, що Шопен надзвичайно гарно вписався у вищий світ: «Його манери були повні такої порядності, у них був такий відбиток кровного аристократизму, що його мимоволі зустрічали і приймали, як князя». До 1835 року життя Шопена у Парижі налагодилося: він найвідоміший піаніст, його концерти мають незмінний успіх.

Шопен виконує Ноктюрн до-дієз мінор. Фрагмент з фільму «Шопен. Прагнення любові», 2002

Улітку 1835 року на відпочинку у Дрездені Шопен зустрічає родину Воджінських. Із їхніми синами він навчався у пансіоні, а доньку Марію востаннє бачив ще дівчинкою. Зараз вона виросла у справжню пані. Фридерик закохується, присвячує їй свої вальси. Через рік вони знову зустрічаються вже у Марієнбаді, де Марія і Фридерик проводять увесь час разом. Під час розставання він освідчується дівчині та просить її руки.

wikipedia.org

Марія Воджінська (автопортрет) та Фридерик Шопен (портрет М. Воджінської), 1836

Але мати Марії не дуже задоволена способом життя Шопена. Основним джерелом доходів для нього були уроки музики аристократам. При чому, як згадують його сучасники, він ніколи не називав ціну сам. Мати Воджінської вирішує, що від стану здоров’я музиканта залежить кількість уроків, а значить і матеріальний стан майбутньої родини. Шопену дають рік «випробувального терміну», а факт заручин тримають у таємниці.

Він продовжує переписуватися з родиною Воджінських, виконує їхні доручення, допомагає їхнім родичам, котрі приїздять до Парижа. Але наступного літа вони залишаються у Польщі, а з листів Шопен розуміє, що йому відмовили.

Від мрії про власну родину залишилися лише пачка листів з написом «Моя біда» та кілька творів, присвячених Марії, зокрема Вальс Ля-бемоль Мажор «Мадмуазель Марі».

Шопен. Вальс Ля-бемоль Мажор. Виконує Інгольф Вюндер

Як не любов, то хвороба

Взимку 1837 музикант тяжко захворів. Шопена протягом життя лікувало близько 30 лікарів. Окрім туберкульозу він страждав астмою. У 19 років лікарі вже констатували, що стан легенів Шопена дуже тяжкий. Йому давали рік-півтора. Але він прожив двадцять років, постійно борючися з хворобою і життєвими негараздами. «Стільки людей вже пережив сильніших та молодших за мене, що думаю, що я вічний», – не впадав у відчай Шопен.

Наприкінці 1837 року він знайомиться з роковою жінкою свого життя – письменницею Жорж Санд. Спочатку епатажна француженка, яка вдягалася в чоловічий одяг та курила сигари, не сподобалася Шопенові. «Її обличчя несимпатичне, і вона мені зовсім не сподобалася. У ній є щось навіть відразливе», – пише він у листі рідним.

Портрет Жорж Санд Огюста Шарпантьє, 1838

Але пані Дюдеван (справжнє ім’я Санд), яка на той час розлучилася з чоловіком і виховувала сина та доньку, вирішила завоювати серце Шопена. «Якщо Марі д’Агу (подруга Санд) завоювала Ліста, то приручити Шопена означило б перемогу Санд над нею», – казав французький письменник Андре Моруа.

Наполегливість Санд дала свій результат. Зиму 1838-39 рр. Шопен проводить із нею на Майорці. І хоча морський клімат призвів до нового загострення хвороби, він продовжує працювати, навіть коли не було сил виходити з дому. На Майорці композитор пише цикл з 24 прелюдій, а також кілька інших великих творів. У лютому він з кровохарканням вимушений залишити острів.

Шопен. 24 прелюдії

Після цього Жорж Санд вирішує перевезти Фридерика у маєток в Ноані в центральній Франції. З того часу літо та осінь Шопен проводить там. В оточенні природи, в середовищі майже сімейного життя, він плідно працює – пише більшість своїх творів, які радо друкують у Франції та за кордоном. А взимку та навесні в Парижі переважно дає уроки та концертує.

Рай і пекло у Ноані

У світі сприймають Шопена та Санд як подружжя, але стосунки між ними були надзвичайно складними.

Сильна вольова Санд ніколи не сприймала Шопена як голову свого сімейства, а радше, як ще одного сина (він був на 6 років молодшим за неї). Через це син письменниці Моріс ревнував до матері Шопена. А останній, постійно хворіючи, вимагав до себе підвищеної уваги.

Та й сама Санд не могла бути «на других ролях». У 1846 році вона публікує роман «Лукреція Флоріані», в якому в образі Лукреції вгадується вона сама, а в образі Кароля – Шопен. У романі героїня зображена як жертва егоїстичного та інфантильного Кароля, котрий не рахується з її бажаннями, вона чахне і помирає. Обидва прототипи на людях робили вигляд, що те, що описано в книзі, ніякого стосунку до них не має. Але Шопен не міг не зрозуміти натяк Санд: «Час іти». Проте він так і не наважується залишити Ноан.

Фрагмент автографа Ноктюрна Шопена, опус. 62, 1846

Роковий розрив

У 1847 році настає формальний розрив між парою. Цього року Санд видає доньку Соланж заміж за скульптора Клезанже, про якого ходила відверто погана слава у Парижі. Шопен був проти цього шлюбу, але в той час не міг приїхати у Ноан через приступи астми, та й сама Санд не кликала його.

Але вже через місяць після весілля між молодим подружжям і Жорж Санд з Морісом сталася жахлива сцена. Санд вигнала доньку і зятя заборонивши будь-коли з’являтися на її порозі. Дізнавшись про допомогу Шопена опальній дочці, пише йому прощального листа, де дякує за «дивну розв’язку цієї дев’ятилітньої дружби». У листі до рідних Шопен пише: «Можна подумати, що вона захотіла одночасно позбавитися і дочки, і мене, оскільки ми обидва були їй незручними».

Розрив вдарив по слабкому здоров’ю композитора, він проводить зиму в Парижі, хворіючи і даючи все менше уроків. У той час Жорж Санд насолоджується товариством молодих друзів сина. Один з них – Олександр Мансо – пізніше «зайняв місце» Шопена при ній.

Вони випадково зустрілися ще один раз у березні 1848 року. Шопен нещодавно отримав листа від Соланж, в якому вона сповіщала, що народила доньку. При зустрічі зі Санд він передав їй цю новину. За словами Шопена, розмова була недовгою, наприкінці вона спитала його про самопочуття: «Я відповів, що здоровий, і попросив швейцара відчинити мені двері. Вклонився і пішов пішки».

Сама Санд в автобіографії «Історія мого життя» зобразить уже більш романтично цю останню зустріч: «Я стисла його крижану тремтячу руку. Я хотіла поговорити з ним, але він вислизнув. Тепер настав мій час сказати, що він більше не любить мене».

wikipedia.org

Реставрація картини Ежена Делакруа, на якій зображені Шопен і Жорж Санд, 1837. Картина була розрізана на дві частини, які виставлялися потім окремо

Остання подорож

Не знаючи, що робити далі, Шопен приймає пропозицію однієї зі своїх учениць, шотландки Джейн Стірлінг поїхати в Британію. Тим більше, у Франції починається революція.

У «туманному Альбіоні» композитор вимушений переїжджати з міста до міста, із замку до замку, даючи концерти знаті. Поганий клімат, душевні переживання та хвороба забирають все більше сил у Шопена: «Відчуваю себе, як скрипкова струна мі, натягнута на басолі (музичний інструмент типу віолончелі – ред.)». Він вимушений повернутися до Парижа наступного року вже геть хворим.

По поверненню композитор пише останній свій твір Мазурка фа мінор.

Шопен. Мазурка фа мінор, 1849

Шопен просить когось із рідних приїхати до нього, працювати він не може, грошей майже не залишилося. Врешті сестра Людвіка з родиною змогла назбирати кошти та приїхати до вже помираючого брата в Париж. Це розрадило його останні місяці життя, але лікарі вже були безсилі.

Перед смертю Шопен сповідується польському ксьондзу. Він просить поховати його серце у рідній Польщі. 17 жовтня 1849 року після трьох днів агонії Шопен помирає. Його ховають на цвинтарі Пер Лашез. Пам’ятник, який зображає Музу схилену над розбитою лірою, створив Клезанже на кошти, зібрані друзями композитора. Сестра привозить серце Шопена у Варшаву. Воно замуроване в колонну Костьолу святого Хреста.

Музика звучить біля могили Шопена на Пер Лашез

Безсмертя 

Геній Шопена було визнано ще за життя. Хоча, звичайно, знаходилися і ті, хто критикував його. Так Сигизмунд Тальберг вийшовши на вулицю після чергового концерту Шопена, голосно закричав. На подив свого супутника відповів, що весь вечір було стільки piano, що тепер треба трохи forte.

Шопен по-новому подав старі жанри: відродив прелюдію, створив фортепіанну баладу, драматизував танці, зробив скерцо самостійним твором.

Фелікс Мендельсон вважав його найкращим піаністом із тих, що колись жили на Землі. Шопен створив так званий стиль Brillant, який найяскравіше відобразився у його «Блискучих вальсах»

Шопен. Великий Блискучий вальс, опус 34. Виконує Артур Рубінштейн

Він змусив рояль співати так, ніби це італійські оперні співаки виводять своє bel canto. Це стало відомо під назвою легато Шопена.

У ХХ столітті музиканти намагалися розгадати секрет неперевершеної гри Шопена. Почалися дискусії на тему того, як інтерпретувати його твори. Вони призвели до появи Міжнародного конкурсу піаністів ім. Шопена, який досі вважається одним з найбільш значущих конкурсів у світі.


 Автор: Діана Коломоєць

(ексклюзивно для часопису Collegium Musicum)

FaceBook Comments

comments

Коментувати

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.