“Справжня еліта того часу являла нам приклади високої інтелігентності”


Композиторка Ганна Гаврилець ділиться спогадами про свого вчителя Р.А. Сімовича. 

Роман Аполонович Сімович (1901 – 1984) – український композитор, педагог і теоретик.
Народився в Снятині. Закінчив Празьку консерваторію (в 1934) – фортепіано, а потім в 1936 – аспірантуру з композиції (проф. Новак). З 1936 по 1939 р був викладачем фортепіано і теоретичних дисциплін у філії музичного інституту ім. М. Лисенка в Дрогобичі та Станіславі, а з 1939 по 1942 – в музичній школі в Станіславі (Івано-Франківськ). З 1951, він був викладачем і з 1963 – професором Львівської консерваторії. Заслужений артист СРСР (1954).
Помер в 1984 році і похований в Львові.


Отже, навчалася я у професора з інструментовки з 2-го по 4-й курс на композиторському факультеті Львівської консерваторії разом зі своїми одногрупниками Уляною Білан, Юрком Сидоряком, Романом Якубом і Анатолієм Шепелем. У пана професора на той час була слава у консерваторії дуже суворого і строгого, перед яким тремтіли усі студенти. Окрім того, він, як розказували нам старші колеги, був справжнім консерватором у композиторській справі, тобто не визнавав музики композиторів 20-го століття. А нас якраз навпаки найбільше цікавила саме сучасна музика. Знаючи про це все, відповідно я тряслася і боялася приходити до нього на заняття. Проте, все виявилося інакше: ми побачили у класі (він займався зі студентами у кабінеті проректора) дуже поважного, стриманого у своїх емоціях старшого чоловіка, зате дуже мирного і спокійного, словом надзвичайно симпатичного дідуся, який у своїй власній манері дуже чіткої і структурованої подачі матеріалу щиро і самовіддано навчав нас азам дуже цікавого і захоплюючого предмету.

Мені дуже імпонував той факт, що Роман Аполонович виявився моїм земляком, з містечка Снятин, що на Івано-Франківщині. Йому також це було дуже приємно, що певною мірою встановило між нами більш довірливі відносини, наскільки вони бути між поважним професором старої формації і студенткою. Часами мені здавалося, що Роман Аполонович годує нас із чайної ложечки, тобто подає надто мало матеріалу і завдань. Здавалося, що ми здатні робити більше. Але згодом я зрозуміла, що ця дозована подача матеріалу дає надзвичайно добрі результати у сенсі вивчення і засвоювання предмету на все життя.

Насправді, те, чому вчив Роман Аполонович, назавжди залишилося з нами, створивши потужний академічний фундамент у справі розвитку нас, як майбутніх композиторів. Це була виключно класична, може дещо консервативна школа оркестровки, але на тому етапі це просто було необхідно, це та база, на якій надалі надбудовуються інші знання, вміння і т.д. Наша група була останньою у викладацькій праці професора, тобто він довів наш курс і пішов з консерваторії на пенсію. Нам було дуже сумно це усвідомлювати, бо ми вже звикли до свого дідуся-професора. який до нас був дуже добрим, іноді навіть і поблажливим.

Мій професор Флис Володимир Васильович розповідав, якою справжньою грозою для студентів його часу був пан Сімович. Видно, професор постарів і тому подобрів. Так казав про Сімовича Флис В.В. Я думаю, що лояльність і доброта проф. Сімовича, наряду з вимогливістю, швидше пояснювалася тим, що ми були у нього останніми студентами, напевно не найгіршими, це напевно викликало у нього певні ностальгічні відчуття. Він досить високо оцінив нашу роботу на екзамені в кінці 4-го курсу. Я була щаслива, бо отримала “5” у професора Сімовича.

Після закінчення нашого навчання у класі професора ми ще відвідували його вдома, коли він був уже на пенсії і це вже були стосунки набагато тепліші, за чаєм, щирі і невимушені. Ми дуже поважали і любили нашого професора, для нас він був не лише учителем, а й таким собі добрим дідусем, до якого хотілося увесь час приходити і спілкуватися з ним. Він передавав нам безцінні знання і уміння, особливу мудрість Людини і Учителя, які починаєш по-справжньому оцінювати лише згодом, але це ті зерна, які обов`язково проростають у твоїй душі і формують у тобі справжні цінності. Я мала щастя спілкуватися і навчатися у професора ще тої, старої формації, здається іншої епохи, яка вже відійшла в минуле. Справжня еліта того часу являла нам приклади високої інтелігентності, самопожертви, вірного служіння ідеалам мистецтва. Як важливо, щоби ці приклади знайшли своє достойне місце серед мистецької еліти теперішнього часу, коли ідеали розмиті, або їх попросту немає, коли прагматизм і кон`юктура грають вирішальну роль у нашому житті. Життя (непросте і часто драматичне) нашого професора Романа Аполоновича Сімовича, його творча і викладацька праця є найкращим взірцем для нас усіх, його нащадків,взірцем правдивої інтелігентності, високої культури у житті і мистецтві. Світла пам`ять про нашого славного Учителя завжди буде з нами, з тими, хто мав щастя знати його і навчатися у нього.

автор: Ганна Гаврилець, композитор.


FaceBook Comments

comments

Коментувати

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.