Станіслав Нєвядомський: “Без Львова жити не можу”


Стаття Діани Коломоєць про визначного львівського громадського діяча, композитора Станіслава Нєвядомського (1859-1936), чиє ім’я нерозривно пов’язане зі Львовом та розвитком музичної культури на Галичині.


“Я мушу хоч кілька разів на рік  бути у Львові, дихати його повітрям, дивитися на його стіни, бо без Львова жити не можу”. Так говорив про столицю Галичини композитор, диригент, педагог і критик Станіслав Нєвядомський. Він був поляком, але більшу частину життя прожив у Львові. Тут Нєвядомський вчився музиці, викладав сам, диригував, керував оперою. У місцевій пресі довгі роки виходили його критичні статті. Тому львів’янам пощастило вважати Нєвядомського “своїм” композитором.

“І чужого навчайтесь, і свого не цурайтесь”

Ці шевченкові слова якраз про Нєвядомського, який багато вчився в Європі, але реалізувався у рідній Галичині.Станіслав Нєвядомський народився 4 листопада 1857 року в Сопошині – невеликому селі біля Жовкви.

Вчився у Консерваторії Галицького музичного товариства, яке згодом стане Львівською консерваторією. Фортепіано і композицію у Станіслава викладав Кароль Мікулі – славетний учень Шопена. Завдяки йому  у фортепіанних творах Нєвядомського можна почути відлуння шопенівських звуків, вважають польські музикознавці.

У 23 роки Нєвядомський дебютував як композитор із твором “Акт віри” (“Akt wiary”). Це кантата на слова Корнеля Уєйського, написана до річниці Листопадового Повстання. Публіка тепло прийняла пробу пера молодого композитора, тож Нєвядомський вирішив назавжди пов’язати своє життя з музикою.

Він продовжив навчання у Відні. Тамтешню консерваторію закінчив із відзнакою. Повернувшись до Львова, почав викладати теорію музики в альма-матер, писав власні твори та виступав як музичний критик та організатор музичних заходів. Нєвядомський довгий час був пов’язаний з театром Скарбека (нинішній театр Марії Заньковецької у Львові), тоді третім театром в усій Європі.

Літні місяці зазвичай проводив за межами краю. Кілька разів їздив до Ляйпціґа, де поглиблював знання з контрапункту. Був на виставах в операх Мюнхена, Берліна, Дрездена, Відня, Парижа, Мілана, двічі слухав Вагнера у німецькому Байройті. У 1887 році, перебуваючи в Італії, вивчав техніку співу Франческо Лампреті.

На всі руки майстер

Лише у віці 30 років Нєвядомський став професором рідної консерваторії й обіймав цю посаду аж до 1918 року. Він викладав теорію та історію музики, гармонію та хоральний спів. Нєвядомський активно друкувався, як музичний критик, у кількох виданнях: “Газета Львівська” (“Gazeta Lwowska”), “Щоденник Польський” (“Dziennik Polski”), “Слово Польське” („Słowо Polskiе”).

Як продовжувач шопенівської традиції, Станіслав Нєвядомський у 1910 році організовував у Львові святкування 100-річчя польського генія. Львів став головним місцем вшанування пам’яті Шопена, бо на території Польщі всі подібні заходи були заборонені.

Перша світова змусила Нєвядомського лишити улюблений Львів та знов поїхати до Відня. Там він керував філією львівської консерваторії, яку відкрили через великий потік біженців з Галичини.

У 1918 році маестро повернувся до Львова і взявся відновлювати музичне життя. Започаткував “Газету Музичну” (“Gazeta Muzyczna”), ставши її першим редактором. Протягом сезону 1918-1919 рр керував оперою в міському театрі. Нєвядомський залишив чимало настанов про те, як можна покращити діяльність опери і на що звернути увагу режисеру і музикантам.

Польща кличе

Але у 1919 році Нєвядомський перебрався до столиці молодої самостійної Польської держави. Таке рішення було типовим у ті часі. За даними польських дослідників, близько 20% представників інтелігенції виїхали зі Львова до таких міст, як Варшава, Познань, Вільно.

Нєвядомський отримав місце професора у Державній консерваторії. Як і у Львові, він вів активне життя – писав публіцистичні й критичні статті, видав монографію про Станіслава Монюшка, написав ґрунтовний підручник з історії музики, брав участь у діяльності Варшавського музичного товариства, де займав також посаду голови шопенівської секції. Але це ще не весь перелік його справ.

У 1924 році заснував Варшавську спілку письменників та музичних критиків і довго обіймав посаду його голови. Був одним з організаторів створення Інституту Шопена, який з’явився у Варшаві у 1934 році. А ще в різні роки співпрацював із понад 10-ма польськими виданнями. Вже 60-річний музикознавець не цурався прогресу – читав лекції з історії музики на радіо.

Гостре перо критика

Нєвядомський був вимогливим та суворим критиком, згадують сучасники. Перо маестро нажило йому немало ворогів в артистичних колах. Ось тільки уявіть себе на місці артистів Варшавської опери, про яку таке пишуть: “Усій нашій опері у Варшаві бракує душі, без якої значення багатьох вокальних та інструментальних засобів, якими ми можемо похвалитися, знижується на половину”.

Але одне слово його похвали було на вагу золота. Наприклад, у 1935 році у Варшавській опері відбувся дебютний виступ молодого співака Ришарда Грущиньського, який не викликав особливої цікавості публіки. Але наступного дня у “Кур’єрі Польським” (“Kurier Polski”) вийшов відгук Нєвядомського: “Ришард Грущіньський відзначається красою та чистотою голосу, а також відмінною дикцією. Крім того, він музикальний та серйозний у трактуванні співу”.

“Плин моїх пісень”

Композиторський доробок Нєвядомського не надто вражає обсягом. Дві симфонії, кілька камерних та оркестрових творів. Але справжню славу йому принесли пісні, написані для голосу і фортепіано та для мішаного хору. Більша частина пісенного спадку Нєвядомського вийшла друком ще у період життя у Львові. Він був одним з улюблених польських пісенкарів.

“Нєвядомський створює шалено мелодійні мініатюри, багато тем легко сприймати на слух та запам’ятовувати. Майстерно оперує настроєм – меланхолія ліризму приятелює з розумом, іронією. Музична уява, однак, захищає Нєвядомського від ілюстрування буквального. Композитор майстерно плете голос з різним акомпанементом фортепіано”, – пише про нього музичний критик Марчін Богуславський.

Ось “Колисанка” зі збірки “Яськова доля” (“Jaśkowa Dola”) на слова Марії Конопницької. У ній фортепіано ніби наслідує рух колиски.

Нєвядомський захоплювався польським фольклором і створив першокласні обробки відомих у народі пісень: “Маки”, “Дівчина на личко, як малина”, “Як же маю тебе брати, дівчино”.

Він також робив обробки пасторальних та релігійних пісень. Уваги заслуговують фортепіанні мініатюри з елементами народних танців, як, наприклад, збірка “Три польські танці” („Trois danses polonaises”), до якої входять мазурка, полонез і краковяк.

Пісні для Львова

Вже незадовго до смерті Станіслав Нєвядомський повернувся до улюбленого міста. Він лікувався на курорті у Немирові, але стан його здоров’я різко погіршився. Маестро направили у санаторій “Салюс” у Львів. 15 серпня 1936 року там він і помер. Нєвядомського поховали на Личаківському кладовищі.

Тисячна хода йшла містом, віддаючи останню шану митцеві, писав львівський журналіст у часописі “Газета Львовська” (“Gazeta Lwowska”) 19 серпня 1936 року. “Його пісні, як творіння правдивого натхнення, будуть вічно промовляти до польської душі і проголошувати красу рідної землі”, – сказав на церемонії прощання віце-президент міста Львова пан Францішек Іжик.

Збірки пісень Нєвядомського досі із задоволенням перевидають у Польщі. Варто і нам згадати цього львів’янина й оживити спадок, залишений рідній землі, яку він так любив.

FaceBook Comments

comments

Коментувати

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.