Велика втрата зв’язку


Стаття опублікована на Збручі 18.06.2015
 Це така болюча тема – виховання слухача… Не дивлячись на те, що в певному сенсі – це і є наша функція. І чому вона мусить бути болюча – чарівна і звична, гарна, потрібна, священна робота. Але щось болить інколи. Десь у просторах свідомості кожної (навіть життєрадісної) людини є якась трісочка (чи то спогад, чи страх, чи хвороба яка хронічна) – як зачепиш її раптом – ниє, болить. Я думаю, то не тільки в мене – в кожного, хто з дитинства вірить у силу і в беззаперечну необхідність мистецтва – та трісочка десь там, де є «відсік» справедливості. Бо важко собі уявити несправедливість, жахливішу за невігластво. Бо об’єктивно, є велика втрата зв’язку, була і буде. І якась в тому непорушність.

Часто можна почути про актуальність, універсальність музики. Але рідко можна почути про актуальність і універсальність того, хто її слухає. Як ми любимо деколи собі придумати, що мистецтво щось нам винне, мусить нам догоджати, а деколи служити нам, як пес. Вочевидь, наскільки слухач сильний, настільки сильну музику він чує, наскільки нудний – настільки нудну. Який конгеніальний твір би не звучав, слухач не почує більше, ніж він може. Хоча слухачеві здається: те, що він чує – не його вух робота, це щось більше, аніж він. Але ж це «більше», суб’єктивне «більше», – це і є слухач. Це все в ньому вже трошки було, тепер він це сам почув, тепер він більший, вищий, ширший і глибший, ніж був.

Дивують мене всілякі «відкриття британських вчених» про чудодійний вплив творчості Баха на рослини, популяцію рогатої худоби тощо. Можна і в тому вгледіти метафізику якусь веселу і, взагалі, я в правдивості тих відкриттів не сумніваюся. Інша справа, що, на відміну від тих рослин, є люди, які довели себе до такого стану «від’єднаності» та тупості, що британським вченим марно шукати в них прояви впливу музики Баха. Шкода, та я зустрічав таких людей серед музикантів. Я зустрічав геніальних слухачів музики, які не знають нот. Слухач Музики – не деґустатор напоїв, не споживач їжі, не курець опію, не замовник розваги, Слухач Музики не рослина. Слухач Музики…

А я згадую себе малим. Коли тато вмикав деякі платівки, наприклад щось із Малєра, я думав: «Що ж це за нудьга нескінченна?…». Тепер намагаюся згадати це сперте враження з дитинства, коли доводиться порозумітися з людиною без жодного досвіду Слухання. Боже, скільки мені довелося переграти, переслухати, передумати, щоб я просто став на шлях до сприйняття… і зрозумів, що це – чудо. А потім я захотів, щоб всі (всі!), щоб якомога більше людей почули чудо, побували в цьому відблиску наджиття. А потім з’явилися мобільні телефони, з’явилися вони й у залі. У наймістичніші хвилини. З’явилося з ними бидло з лушпинням і перегаром. Потім я почув несправедливість аплодисментів, які відверто говорили про недоцільність нашого чуда: розважай! – і вистачить з тебе. І потім моє юне серце образилось і вже не хотіло, щоб «всі! всі!» пізнали то чудо. Я захотів, щоби чим менше, щоби ніхто «чужий» не спаскудив чудо своїм спотворювальним вухом і брудною присутністю, своєю хтивістю до розваги та тупого видовища, своїм рінґтоном серед містерії. Але і це позаду. Тепер «вимикаю» ті «рінґтони» в собі самому, бо захотілося й від себе якогось глузду.

[dropshadowbox align=”none” effect=”lifted-both” width=”autopx” height=”” background_color=”#ffffff” border_width=”1″ border_color=”#dddddd” ]Наш народ змінює свій світогляд! Чи ви бачите, чуєте це? Прислухайтесь. Ми на такому дивному етапі, що навіть завада буде нам рушійною силою. Ми перестаємо нарікати на когось, звинувачувати якихось інших людей, чи то при владі хто, чи поруч, чи ще де. Цей шлях хороший. Це шлях сумління. Він старий як світ. Це я винен певною мірою за той рінґтон; я ж того так не люблю, чого ж я́ нічого не придумав?[/dropshadowbox]

В людей мусить з’явитися Музика. В нашого народу – негайно. Є люди, які не розрізняють музичних інструментів, не знають жодного достойного автора. І це не марґінали. І таких дуже багато. Не вірите – викличте таксі, поспілкуйтеся. Та яке таксі – зробіть опитування на вулиці. (Хоча часто серед таксистів зустрічаються випускники НМАУ ім. Чайковського, але це ще інша розмова). Люди не знають музичного мистецтва. Вони просто не мають його, тому вони не надто в тому винні. Цього знайомства не відбувалося в їхньому житті, ця альтернатива навіть не жевріла, ні в телевізорах, ні на білбордах, ані деінде! Чесно: я вже добре знаю в обличчя людей, котрих я бачу зі сцени лічені секунди під час поклону. Бо на концертах класичної музики в Києві здебільшого одні й ті самі відвідувачі… Але, знаю, ми готові хотіти мистецтва. Ця спрага дивує. Вона виникає в молоді!

Вибудувати цілісну стратегію виховання українського слухача?.. У нас стільки інтеліґенції, стільки цікавої молоді… й стільки бидла, що це втрачає сенс. Мистецтво саме знайде індивідуальну стратегію для кожного, тільки якщо тут воно буде. Помаленьку, помаленьку. Це дуже складний процес. Від верстви до верстви. Сподіватись на державу в сенсі виконавчої влади – просто втратити час. Сподіватись треба на себе.

Зараз дуже модно споживати. Все підряд, чим більше мати безглуздих предметів з телевізора. Ми ще не навчилися жити з професійною рекламою. Люди постійно хочуть їсти, їсти (тут же нічого хибного нема), пити, і всі хочуть митися. Користуються дезодорантами, парфумами. Миються один–два рази на добу. Миють посуд, підлогу, вікна. Речі в людей випрані, чистенькі. А скільки разів на добу ми «миємо» себе зсередини? Людям конче потрібна музика. Вона їм саме для того. Ті, хто ніц про неї не знає, – як вони можуть знати, що вона їм конче потрібна, що вона їм для того, що вона – їм? Тому чи шукати компромісів у вигляді попси, яка має незворотний вплив на смаки, і, крім безконтрольного засмічення нашої свідомості, ні на що суттєве не спроможна?

***

Єднання Музикою. Це теж має певну незворотність. Якщо це сталося хоча б одноразово – навряд чи виникне можливість забути це враження. Знову згадую себе дитиною, але ще молодшим, ніж в попередньому спогаді. У дитсадок ми з братом не ходили, тому я, на щастя, часто сидів у мами на уроках музлітератури. Один урок став моїм першим єднанням Музикою. Це було настільки сильно, що я фактично пам’ятаю себе, як такого, лише з того моменту. Мама розповідала про Пер Ґінта, ми слухали фраґменти. І пісня Сольвейґ так вразила мене, що я вийшов надвір і… народився. Здавалось, що я знав цю мелодію завжди, а мене просто виявили ці співзвуччя. І пам’ятаю Світ переді мною. З тої миті і дотепер він став неосяжним. І він – сумна якась, священна ностальгія, невідомо за чим. Це було єднання Музикою.

Зрозуміло, щось подібне відбувається багато разів в житті хоч трохи відкритих до Музики людей, в декого – мало не кожного разу, коли звучить музика, навіть давно знайома. В людей музикальних подібне виникає і без музики. Тут про всяк випадок нагадую, що музикальність – це не здатність експресивно тріпати волоссям на сцені, а здатність мислити музичними категоріями. Вони зазвичай не підлягають перекладу на слова, жести, лінії та ін. Вони підлягають паралелізації, зв’язку та поєднанню, деколи – синкретизації. Музикальність виховує в людині синестезійне мислення. Отими музичними категоріями вона об’єднує людині Світ; і трохи в інший спосіб, ніж це звикла робити людська логіка. Для того навіть не потрібна музична освіта. Досить бути просто уважним…

Звертаючись до людей, котрих нещодавно зацікавило Музичне Мистецтво, незважаючи на мій незначний вік і ще незрілий талант, хотів би порадити:

[dropshadowbox align=”none” effect=”lifted-both” width=”autopx” height=”” background_color=”#ffffff” border_width=”1″ border_color=”#dddddd” ]Не нехтуйте афішами, ходіть на концерти – це важливо – слухати «наживо». Але уникайте поверхневих виконавців!

Не робіть поспішних висновків стосовно музики всесвітньовідомих класиків. Є твори, які «починаєш чути» далеко не з першого прослуховування.[/dropshadowbox]Тому:

[dropshadowbox align=”none” effect=”lifted-both” width=”autopx” height=”” background_color=”#ffffff” border_width=”1″ border_color=”#dddddd” ]Цікавтеся біографією композитора, якого слухатимете, а також контекстом його епохи. Буде Вам цікавіше.

Будьте уважні до кожної ноти і до кожного інтервалу – простору між поєднуваними нотами; до кожної малої побудови з тих нот і просторів; до кожної великої побудови з тих малих побудов; до твору загалом.

Вслухайтеся. Глибоко. Майстерно.

Будьте уважні до звуку як такого. До чудес, які відбуваються з часом в Музиці.[/dropshadowbox]

Тому:

[dropshadowbox align=”none” effect=”lifted-both” width=”autopx” height=”” background_color=”#ffffff” border_width=”1″ border_color=”#dddddd” ]Ніколи не використовуйте Музичне мистецтво як фон.

Покиньте всі справи. Значно ліпше для фону буде музика фонова.

Не намагайтеся вимагати від Музики нічого.

Не приходьте до Неї лише по насолоду.

Приходьте по співпрацю з Нею творити, наприклад, себе.[/dropshadowbox]Тому:

[dropshadowbox align=”none” effect=”lifted-both” width=”autopx” height=”” background_color=”#ffffff” border_width=”1″ border_color=”#dddddd” ]Це акт радше навіть релігійний, аніж розважальний.
Хоча, якщо процес, наприклад, «автотворення» Вас розважить
– будь ласка.[/dropshadowbox]

Ми, Слухачі, шукаємо музику, а вона шукає нас. Зсередини.


Фото — Адріана Довга
Ігор Завгородній — скрипаль, учасник спільноти Collegium Musicum
18.06.2015
Джерело: zbruc.eu

 

FaceBook Comments

comments

Коментувати

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.