Золтан Алмаші: “Чим цікавий Людкевич?”


Есей композитора Золтана Алмаші із циклу текстів “Слухаючи Людкевича”, спеціально до фестивалю “Людкевич Фест” 

Чим є цікавий Людкевич? Чим він може бути для нас актуальним?
Ці думки мене переслідували, коли я, не буду брехати, із захопленням переслухав фа-дієз мінорний фортепіанний концерт, і жодного разу в мене не виникло бажання натиснути на кнопку стоп (це характерна ознака нашого часу – не так часто ми дослуховуємо до кінця твори великої форми! Кліпове мислення, епоха мініатюр.
І я зрозумів, в чому справа! У Людкевича нетривіальна форма, незважаючи на показову традиційність і академічність. Саме у цій грі нетривіальності і -“збереженні традицій старої школи” я бачу родзинку, і – стимул слухати цю музику далі.
Взагалі, ім’я Людкевича я чую з найбільш раннього віку. Парадокс в тому, що – ми його зараз намагаємось популяризувати як несправедливо забутого автора, разом з тим в процесі свого розвитку як музиканта я постійно чув його музику, бачив певний пієтет щодо цієї фігури, і як це буває – пліч-о-пліч з пієтетом жили і анекдоти про Людкевича.
Він був певною “священною коровою” для львівських музикантів і, особливо – для теоретиків.
Виконання його масштабних творів у філармонії завжди були подією для львівської інтелігенції. Досі пам’ятаю зі шкільних часів факт виконання його кантати “Кавказ”, пам’ятаю численні обговорення цієї події серед мого дорослого оточення. Обговорення пам’ятаю, саму музику – ні.
Музика ця мені не дуже подобалась, і я намагався її уникати. Але це не завжди мені вдавалось. Колись зі спеціальності мені довелось грати його Колискову (це переклад для віолончелі і фортепіано його вокального твору). Так я відкрив для себе Людкевича-мініатюриста… Стоп, ні!
Людкевича-мініатюриста я відкрив раніше! Тато мій грав часом на концертах його скрипкову п’єсу “Чабарашка”. Я був впевнений, що п’єса ця про популярного мультяшного героя тих часів – Чебурашку. Я ще дивувався, що такий рафінований галицький інтелігент-професор як Людкевич, міг звернутись до тематики совєцьких мультиків!
Але там була різниця в одній букві… Розчарування у мене було велике, я мало не розплакався!
До речі, я досі не знаю що означає слово “чабарашка”.

Вертаємось до “Колискової”. Я її вивчив, мушу сказати – полюбив! І тут така історія – я маю їхати в літній табір в Німеччину! Сказали брати віолончель. Я вирішив грати “Колискову”. Це міг бути мій перший виступ за кордоном.
Але виявилось, що ми жили в палатках, роялю не було, і нікому наше музикування не було потрібно. Так віолончель і валялась в палатці, поки я весело з друзями проводив час серед прекрасної німецької природи. Потім, як ми їхали назад, я віолончель забув в палатці, довелось повертатись зі скандалом назад! Добре, що згадав не надто пізно.
Ось так не відбулось виконання музики Людкевича в Німеччині.
Але згодом я в складі квартету, де першу скрипку грав мій тато, виконував “Старовинну пісню” Людкевича. Це, здається, переклад фортепіанної п’єси, – хто зробив, не знаю. Може, і мій тато, просто він не зізнається… Мушу сказати, що ця п’єса наскільки лаконічна, настільки і геніальна!
Тобто що я хочу сказати… Безумовно, треба виконувати кантати, ораторії, концерти Людкевича!!
Але Людкевич – мініатюрист – це terra inсognita, це територія, яка може бути всіяна коштовностями. Може виявитись, що Людкевич – таки дійсно один із геніїв нашої епохи.
Хай живе кліпове мислення!
Хай живе епоха мініатюр?
А давайте-но запишемо кілька альбомів з малих творів Станіслава Людкевича??


Золтан Алмаші
липень, 2017

фото із сайту http://kyivmusiclabs.com

Часопис |А:| Collegium Musicum
Вільне культурне онлайн видання
Редакційна колеґія: Іван Остапович, Тарас Демко
Головний редактор – Тарас Демко

FaceBook Comments

comments