[:ua]Тарас Демко: Довіра — основна риса нашого часу[:]

[:ua]Тарас Демко: Довіра — основна риса нашого часу[:]

[:ua]

Ідея цієї розмови вперше була озвучена в грудневих сутінках однієї з львівських вулиць. Зрештою нам вдалося поговорити з Тарасом Демком, перекладачем, культурним менеджером і співзасновником спільноти Collegium Musicum про рік, що минає, музику, яка не минає і розмови, які творять.
(передрук із порталу Бізнес Область )

Ти називаєш себе культурним менеджером. Що ти вкладаєш в це поняття і риси на твою думку є необхідними для культурного менеджера?

Почну з того, що я себе ніколи не уявляв культурним менеджером, та й менеджером взагалі, але так склалося, що за результатами того, що ми з друзями-музикантами робимо, у підсумку вийшло саме так. Я вважаю, що музикантові варто займатися саме музикою, не бути продюсером, режисером, дизайнером, піарником, і т.д., а робити те, що йому чи їй первинно притаманно. Скрипаль має грати на скрипці, піаніст — на фортепіано; грати сольно чи концертувати із оркестрами, брати участь у різних мистецьких проектах, як виконавець, удосконалюватися. Натомість часто складається так, що музиканти самі себе продюсують, є, як то кажуть, селф-мейд. Це добре, але не всі так можуть. Якщо це робити постійно — розпорошуєшся на дрібниці.
Наразі я маю змогу і бажання поєднувати різну діяльність. Може колись я буду робити щось інше. Кілька років тому, я  раптово помітив, що коло моїх друзів поступово розширилось, і більшість із них були дотичні до Музики. Ми започаткували велику спільноту, котра відсотків на 90% складається з музикантів. Я маю надію, що колись це допоможе мені і у втіленні літературних планів: цей організаторський і комунікативний, мистецький досвід. Завдяки йому я спілкуюся із неймовірними людьми і маю змогу брати участь в цікавих проектах. Ініціативно Collegium Musicum творить і рухає кілька людей — це зокрема дириґент Іван Остапович, скрипаль Орест Смовж та інші. У Колеґіумі я також виступаю як ініціатор і автор культурних проектів, супроводжую їх від зародження ідеї до виготовлення пост-продукту, часом займаюсь виготовленням відео, публікацією аудіо та фотоматеріалів, доводиться забезпечувати зв’язки з пресою, громадськістю.

Помітив, що для цього треба відкритість цікавість, вміти довіряти. На мою думку, довіра – основна риса нашого часу.

У процесі ти займаєшся дуже різною діяльністю. Чи почуваєшся ти при цьому Людиною епохи Відродження, що поєднує різні вміння, різні діяльності?

Я бачу зв’язок між часами. Зв’язок нашого часу, на мою думку, слабший із 18-19 ст., ніж приміром із раннім бароко. Це видно по тому, як ці часи шукали / шукають своє вираження, що в результаті виникає… Коли мені потрібно щось зробити, я буду вчитися, і намагатимуся опанувати ту чи іншу систему. Людина минулого теж мала опановувати багато професій. Коли наша ініціатива розростається, я в курсі нюансів кожної галузі. Ти знаєш, якого результату роботи очікувати, якщо сам колись таким займався.

У моїх планах було запитати про твої плани на наступний рік.

Уяви, що я читаю це через рік і нічого не зроблено (усміхається). Часом не варто говорити про конкретне. Бо плани це умовність певною мірою. Але в Collegium Musicum є плани. Ми хочемо зробити кілька одноденних фестивалів. Плануємо почати рік проектом, що буде звертається до музики Моцарта, це буде його ювілейний рік. Відбудеться кілька проектів з гостями з інших країн. Також ми запускаємо радіо, хочеться, щоб там було багато розмов з цікавими людьми. Кожна така розмова творить тебе. А особисто я би дуже хотів розвиватись як науковець і літератор. І мати на це час.

Про Колеґіум у цьому місті уже не прийнято не знати. Ми з’являємось в медіях, про нас пишуть. Часом потрібно докласти зусиль, щоб те, що робиш було помітне. Ми робимо унікальні події. Свіжа музика, високий рівень виконавства. Може звичний для великих культурний центрів, але не так звичний тут.  У Львові нема конкуренції в цьому плані. Львів — місто, якому професійно створюється легенда і міф. Речі і люди з легендами набагато цікавіші. Таку легенду потрібно створювати, зараз вона не зовсім на користь культури. Ми намагаємось запросити людей до творення простору, який мав би бути в кожному місті, що претендує на культурний осередок. Один із останніх таких проектів – Lviv Hindemith Fest. Цей фестиваль зібрав найкращих музикантів. Таких заходів є небагато. Але їх і не треба багато. Слухання подібної музики передбачає досвід, акт співтворчості. Фестиваль мав успіх, збирав людей. В результаті відчувається, що люди мають культурний голод.

Досвід безумовно важливий. В червні Ігор Завгородній ділився дитячими історіями про батька, котрий вмикав музику Малєра. Що робити тим кому не вмикали Малєра і навіть не читали Кафки.

Важливо мати всередині дитину. Щоб бути відкритим і цікавим до світу. Знаєш, мені теж не вмикали Малєра.
Цікавість і допитливість викликає бажання саморозвитку. Я сам просто відчув потребу, але, думаю, це не всім потрібно одинаково, і нічого поганого в тому нема. Є люди обізнані в літературі, але не в музиці, рідше – навпаки. Це не тільки мої спостереження. Музика часто базується на літературі, особливо це видно в німецькій романтичній музиці. На одній із наших (Колегіуму)лекцій Данила Ільницького про Франка лектора запитали, що слухав Франко. Це спричинило жваве обговорення. З’ясувалося, що його музичні вподобання були не надто рафінованими, обмежувались переважно традиційною, народною музикою.

Можливо це частково зумовлено тим, що зараз музика є доступнішою, ніж будь коли? Тобі не треба замовляти ноти, шукати того, хто зіграє…

Той, хто живе пізніше, завжди в більш виграшній ситуації. Це стосується всіх від винахідників до літераторів. От наприклад моє зацікавлення літературою почалося з «Безплідної землі» Еліота. Це було майже випадково. Я зацікавився серединкою поеми потім почав перекладати, вникати в контексти, писав маґістерську про її інтертекстуальність, про вплив Данте на естетику Еліота. Кажуть, що твір складний. Я вірю, що він був складний в 60-х, але зараз він доступний, бо я, живучи зараз, маю змогу отримати дуже багато літератури, яка пояснить всі нюанси. Знаючи цього автора, хтось інший буде стояти вже на щабель вище. Припустімо, що такий талант (приміром, як в Еліта) ні в кого більше не проявиться, але авторові (який пише в наш час, вже скажімо після Еліота, ба навіть після постмодернізму) важливо знати, що було зроблено у мистецтві до нього.

На одній із недавніх лекцій Олександр Сушинський висловив думку, що нам має бути зрозуміліше мистецтво, яке твориться зараз, бо ми живемо в тих же контекстах, що й автор. Те, що ти вичитуєш в Еліота завдяки довідковій літературі, його сучасники мали б ловити на ходу. Хоч може Еліот не вдалий приклад в цьому плані.

Автор має бути впевнений, що адресат це зрозуміє, якщо таким є задум. Мені важко уявити настільки однорідні середовища, щоб символи трактувалися однозначно. Мистецтво в нас зараз є кулуарним… чи елітарним. Але часто відстороненість від мейнстриму не означає елітарність.

У ході нашої бесіди я зрозуміла, що бачу багато спільного в перекладі та організації подій. І те й те є спробою наблизити щось до нової аудиторії. Ти так не вважаєш?

Знаєш, я не роблю переклад, тільки аби знайомити і популяризувати твори, варті прочитання і часу на їх переклад. Ця ціль з’являється потім. В процесі мене цікавить особисте задоволення від перекладу, виклики, які стають переді мною, відточення власного пера. Це швидше егоїстичні цілі)) Думаю, мало хто перекладає поезію виключно, щоб знайомити.

Тобто з перекладом я хочу рухатись всередину, копати углиб, а з менеджерською діяльністю я навпаки бачу розвиток відцентровий. Тому я дуже радий, коли культурні середовища комунікують. Таку співпрацю можна побачити між фотографами і музикантами, дизайнерами і організаторами подій. Добре, коли співпраця мотивована взаємною зацікавленістю, поглядами в одному напрямку, коли люди об’єднані спільними цінностями.

Є така думка, що мистецтво почалося як магія. Сьогодні день Катерини. Колись у цей день дівчата ставили в воду зрізану гілочку вишні, і якщо вона до Різдва розквітала, то дівчина наступного року мала вийти заміж. Якби ти ставив гілочку сьогодні, то на який проект ти б загадував?

А можна ставити кілька гілочок? (сміється) Але перше, що мені спало на думку – це наш радіопроект. Нещодавно виникла ідея зробити радіо СМ. У нас назбиралась досить багата і барвиста колекція записів, яку ми постійно оновлюємо і поповнюємо. Це і старі записи, і дуже відомі твори, записані нашими друзями, і твори сучасних композиторів. Музика і розмови про мистецтво. Хотілося щоб цей проект запрацював. Ця гілочка має розквітнути


Світлана Панчук
(із порталу Бізнес Область )
[:]

[:ua]Тарас Демко: «Гіндеміт прагнув зробити музику доступною. Цього хочемо і ми»[:en]Taras Demko: «Hindemith wanted to make music accessible. We want the same»[:]

[:ua]Тарас Демко: «Гіндеміт прагнув зробити музику доступною. Цього хочемо і ми»[:en]Taras Demko: «Hindemith wanted to make music accessible. We want the same»[:]

[:ua]

З 20 по 27 вересня у Львові відбудеться Фестиваль музики німецького модерніста XX століття Пауля Гіндеміта.
Портал CHERNOZEM поспілкувався з директором LVIV HINDEMITH FEST 2015 Тарасом Демком і з’ясував, яку публіку очікують організатори на заході, чому учасники виступають безкоштовно і чи справді від нашої Держави даремно очікувати фінансової підтримки для проведення подібних подій.

передрук і переклад з порталу chernozem.info

[divider]***[/divider]

Анастасія Ворожко: Тарасе, в чому особливість цього фестивалю?

Тарас Демко: З упевненістю можна сказати, що Lviv Hindemith Fest — це по-своєму унікальний фестиваль, перший такий фестиваль в Україні і пострадянському просторі. Музику цього композитора має у своєму репертуарі багато музикантів, часто це свідчить про високий професійний рівень виконавця, але концертні програми повністю з музики Пауля Гіндеміта надзвичайно рідкісні.

Це не перший фестиваль, який про проводимо, а вже третій.
Перший фестиваль ми провели на початку літа 2014-го, – “Дні музики Баха” – цикл із восьми концерів, що відбувалися у найцікавіших концертних просторах Львова, за участи молодих виконавців з різних міст України, а також зі Швейцарії.
Другий камерний фестиваль “Зимові вечори від Collegium Musicum” відбувався наприкінці року, шість концертів, де поєднувалась музика різних епох і поезія, значне місце у програмі було відведено музиці молодих українських композиторів.

А.В.: Чому фестиваль присвячений саме творчості Пауля Хіндеміта?

Т.Д.: У загальному музика цього композитора-модерніста досить маловідома для широкої публіки в нашій країні. Хоч після епохи романтизму минуло вже століття, романтичний репертуар ще досить міцно вкорінений. У свій час Гіндеміт прагнув відійти від цієї традиції і водночас зробити музику доступною. Це саме хочемо зробити і ми. Для нас це продовження певних поліфонічних традицій після Баха і Генделя.

А.В.: Найчастіше такі заходи збирають в першу чергу музичних експертів – виконавців, критиків, композиторів. Чи зможуть люди, що не мають ніякого професійного стосунку до музики, не відчувати того, що не є профі в цій галузі?

Т.Д.: Кажуть, що Львів — культурна столиця, “духовний” осередок України. Тож ми цілком упевнені, що у місті буде достатньо слухачів і такої музики. Львів — це місто не тільки кави чи кав’ярень, тихих вуличок чи не дай боже, спальних районів. Ми організовуємо цей фестиваль не для того, аби це перевірити. Робимо це і не для комерційноно чи маркетингового результату, це йде звідкись ізсередини. Вхід на всі події фестивалю вільний. Вихід також. Єдине, що небажано — робити це під час тривання музики.

А для людей, які раніше не мали стосунку до професійної музики — це прекрасна нагода відвідати виступи найкращих виконавців країни.

А.В.: Яку аудиторію ви очікуєте побачити на фестивалі?

Т.Д.: Очікуємо на найрізноманітнішу авдиторію. Як професійних музикантів, меломанів, так і тих, хто, можливо, і вперше почує музику ХХ сторіччя. Власне, якщо станеться так, що хтось потрапить на якийсь із концертів, не маючи “серйозної підготовки”, то цілком ймовірно, що він сприйме музику з великою простотою і щирістю, без стереотипів, які часто побутують, мовляв, це така складна музика для сприняття. Так, це складна і неординарна музика для виконавця! Але донести її до відритих вух — це вже його робота.

А.В.: Розкажіть детальніше про учасників фестивалю та програму.

Т.Д.: Це – молоде покоління українських професійних музикантів. Не всі із них раніше брали участь у наших проектах, але коли вони побачили інформацію про те, що ми організовуємо такий фестиваль, то з готовністю відгукнулися.

Lviv Hindemith Fest 2015 — це 7 концертів і 5 лекцій. Лекції присвячені творчості Пауля Гіндеміта та епосі німецького модернізму. Їх читатимуть науковці з різних міст України, яких ми спеціально запросили.

Протягом фестивалю будуть предсталені найголовніші риси музичної мови і естетики цього композитора. Ба навіть більше, у лекціях буде охоплено культурний контекст епохи — а це перша третина ХХ сторіччя.

Музичні події фестивалю — камерні концерти, але як відомо у Гіндеміта є й симфонічний і оперний доробок. Тож для того, аби представити всю спадщину його творчости, одного фестивалю буде замало.

Fest logo - wide fb

А.В.: Питання заходів у галузі культури в нашій країні завжди супроводжуються нестачею фінансування. У випадку з вашим заходом, звідки було фінансування? Чи були спонсори?

Т.Д.: Всі учасники люб’язно погодились взяти участь у фестивалі без гонорару, будучи зацікавлені і мотивовані унікальністю події. А найбільшу частину організаційних витрат взяло на себе німецьке посольство. Це дуже показовий приклад, як держава дбає про свою власну культуру. Ми звернулись і нам посприяли, це справді мотивує рухатись вперед. В іншому випадку, програма не була б такою насиченою і учасників було б набагато менше.

Знаючи, про бюрократизацію українських “інституцій” ми не звертались до них за фінансовою підтримку, бо при самій думці про зверхні іронічні погляди, мовляв, “навіщо вам це треба” – опускаються руки.

З іншого боку нас приємно втішила ініціативність і активна готовність до комунікації департаменту з питань культури ЛОДА! Це дає надію, що в нас потрохи щось міняється.


 Розмовляла Анастасія Ворожко

Джерело – http://chernozem.info/taras-demko-lviv-hindemith-fest-2015/

[:en]

The interview in available in Ukrainian and Russian

Fest logo - wide fb

[:]

Тарас Демко – “Поезія” | Short film by Olha Dmytriv

Тарас Демко – “Поезія” | Short film by Olha Dmytriv

[:ua]Поетологічний алітераційний верлібр, що є своєрідним маніфестом автора. Асоціятивний, символічно-образний рівень поезії поєднує думки стосовно пошуку сучасної мови поетичного.

За віршем Тараса Демка “Поезія”.

[divider]***[/divider]

Режисер – Ольга Дмитрів
Композитор – Іван Остапович
Скрипка – Петро Тітяєв
Фортепіано – Анастасія Бойко
Читка – Ігор Шпильовий
Актори – Ігор Шпильовий, Юлія Хромчак, Ігор Коземко

Пісня Орфея зазвучала українською

Пісня Орфея зазвучала українською

[:ua]

Стаття опублікована на Збручі 30.07.2015

Розмовляла Стефанія Олійник


Усім відомий міф про неперевершеного співця Орфея, який силою свого мистецтва зміг врятувати кохану Еврідіку із царства тіней, якби… не обернувся. Цей сюжет із давньогрецької міфології про досконалого музиканта та силу мистецтва став улюбленим, натхненним, символічним для багатьох поколінь композиторів. Цікаво, що цей міф також започаткував цілу грандіозну епоху в історії музики, епоху одного жанру – опери. Адже перша опера, яка дійшла до наших днів (давніші зразки не збереглися) має назву «Еврідіка». Створили її 1600 року композитор Якопо Пері та лібретист Оттавіо Рінуччіні у Флоренції, і поставили на честь весілля родин великих меценатів мистецтва – Марії Медичі та Генріха ІV (саме тому їм і довелось змінити трагічний фінал на щасливий кінець).

Дотепер цю оперу українці, що не володіють італійською, могли сприймати лише здалеку. Але сьогодні є змога прочитати переклад, і самому побачити унікальний геппі-енд давнього міфу – Еврідіка повертається з Орфеєм із царства тіней. Тож «перша опера в світі» стає нам зрозумілою та доступною завдяки перекладу та виданню, що зреалізували учасники мистецької спільноти Collegium Musicum.  

Ми поспілкувалися з філологом, перекладачем та співзасновником Collegium Musicum Тарасом Демком про доцільність перекладу опер українською, нетрі вивчення рідної мови, та про творчі секрети високопоетичного стилю у текстах творів.

olgadmytriv1

– Поділися, будь ласка, своїм досвідом такого незвичного заняття як переклад опер. Я так розумію, що переклад «Еврідіки» був здійснений з італійської мови?

– Для мене як перекладача перекладати опери – надзвичайно цікавий досвід. Це розвиває музичне чуття, вміння шукати милозвучність, а назагал – це екзотичне і дуже приємне заняття. Окрім того я перекладаю поезію, що приносить не менше радости. Часом випадає перекладати і щось наукове.

З дитинства любив різні мови, далі постійно їх вивчаю, і вважаю, що це одне із найпотрібніших вмінь. За освітою я англійський філолог. Італійську вивчаю самостійно, і це мені дається досить легко, оскільки добряче допомагає те, що колись мав курс латини, вивчав іспанську, а окрім того німецьку і польську. Звісно, цей переклад – це була копітка робота. Виглядало збоку цілком звичайно – береш граматику, обкладаєшся словниками: електронними і паперовими, і за роботу…

Зовсім інший досвід мав уже з наступною оперою, з лібретом якої працював: з німецької я перекладав оперу «Бастієн і Бастієна» – одну з перших опер Моцарта. Це було замовлення, опера досить коротка, набагато простіша, а мова – майже сучасна німецька – цілком зрозуміла. Мені був дуже цікавий цей досвід.

Повернімось до «Еврідіки». Складність перекладу давнього тексту в тому, що часом доволі складно було здогадуватися, реконструювати тогочасне значення слів, маючи сучасні італійські словники. Я розумів, що будь-яке слово з часом набирає нових значень, додаткових смислів. Часом словник подає слово, що має, приміром, 5 значень, і жодне з цих значень не може бути вжите тут, бо воно ніяк не підходить – минули століття, все може змінюватися. Тоді доводиться брати і дивитися якісь інші словники, порівнювати – зокрема, латинські, іспанські тощо.

– Де ти дістав оригінал тексту опери, з якого ти перекладав? І за скільки часу тобі вдалося його здійснити?

– У вільному доступі в Інтернеті є викладений рукопис, відсканований – на сайті imslp.org, на цьому ж ресурсі є пізніша адаптація цієї опери, також з текстом. До речі, автор лібрета – Оттавіо Рінуччіні. Він свого часу був відомим поетом, послідовником поетичних традицій Торквато Тассо. Це була знана постать у той час, а тим, хто має справу з давньою музикою, він нині відомий як автор першого лібрета. Таким чином він себе увіковічнив.

У мережі є дуже цікаве виконання цієї опери з нотами і текстом. Мені було дуже зручно, що я слухав, одночасно слідкуючи за текстом на екрані – міг краще розуміти деякі особливості розвитку, динаміки твору. Чи це трагічно, чи сумно, чи весело, чи легко і піднесено. Так я прослухав «Еврідіку» багато десятків, може навіть сотню разів. Також був на всіх репетиціях і дивився, як Іван Остапович  диригував, коли восени 2012 відбувались репетиції перед постановкою цієї опери. Це було концертне виконання «Еврідіки», один із перших наших спільних музично-літературно-організаторських проектів. Отак ця опера, перша опера, дала поштовх для створення і діяльності нашої мистецької спільноти Colleqium Musicum.

Перекладав я «Еврідіку» впродовж літа і до початку зими 2012 року. І ми навіть не думали, що колись опублікуємо цей текст.

Важливу роль, що уможливила цей видрук, відіграв київський музикознавець Олександр Бражен. Познайомились ми вже кільки років опісля, – багато розмовляли про Colleqium Musicum, зокрема й про те, чому ми це робимо, як саме і за чиєї підтримки (сміється). Коли він дізнався, що ми працюємо тільки на власному ентузіазмі, то запропонував, чому б не видати те, з чого почалася наша спільнота, а далі, можливо, і серію цілу започаткувати. Його ініціатива – Fortissimo musica – маленьке видавництво, яке спеціалізується на друкуванні нот, а їх особливістю є дуже гарне оформлення.

Щодо цього тексту – це не тільки спільна творчість тих, хто працює з текстом, із музикою, але й тих, хто працює з фарбами. Для цього видруку ми заручилися підтримкою київського художника Антіна Проненка, саме він і намалював ілюстрації до сцен, та для оформлення видання «Еврідіки». Антін – талановитий художник, з радістю погодився на таку співпрацю, бо й сам у своїй творчості тяжів до міфологізму, любить бароко, і як ніхто знає про сценографію ранніх опер.

Переклад лібрета вийшов невеликим тиражем. Ми розповсюджуємо його на наших подіях, також його можна придбати у фойє Львівської філармонії перед концертами. Тішить, що люди активно цікавляться. Усі виручені кошти підуть на видання наступного лібрета і продовження серії.

olgadmytriv5

– Є два види перекладу оперного тексту: вільний – лише для ознайомлення слухачів з текстом, який часто використовується в театрах, як бігуча стрічка, і так-званий підстрічник, зі збереженням ритмомелодики тексту, яким можна замінити оригінал для співу рідною мовою. Який це тип перекладу?

– У передмові перекладача я писав, що це можна вважати за поетичний переспів. Тут не було жодної цілі перекласти текст для співу українською мовою і на це є вагома причина. Кілька слів скажу про оперу, яку я вже згадував – «Бастієн і Бастієна». Я її перекладав зі збереженням ритмомелодики, зі збереженням всього силабо-тонічного малюнка, для співу. Для цього я консультувався із музикознавцями, композиторами, щоб маючи партитуру, підписати усі склади. Наприклад, щоб дуже довго не розспівувати «е» чи «и», коли це не милозвучно, якщо в оригіналі є, скажімо, «ü» чи «ö». Я працював над цим поетичним і співаним перекладом «Бастієна і Бастієни» понад рік. Це був захопливий виклик! Переклад же «Еврідіки» не має цілі передавати ритмомелодику мови. З іншого боку тут є певна концепція: не просто так, що я дивлюся на оригінал і пишу щось схоже, але тільки українською мовою… Тут намагаюсь передати драматургію і динаміку тексту. Кожен драматичний текст має свій розвиток і пульсування – є місця високої ліричної напруги і місця зниженої напруги. Як і кожна поезія має поетичне і «прозаїчне». Тут, я намагався це відтворити тими засобами, що мені доступні.

Ця опера номерна: багато речитативів та номери – партії сольні або хорові. Речитативи самі по собі є дуже монотонні. І ми перекладали цю оперу саме для того, щоб слухач, тоді, у грудні 2012 року на концертній постановці опери, чуючи ті речитативи і не володіючи італійською, міг розуміти, про що співається. Власне, для цього мав бути цей дослівний переклад. Але мені було нецікаво перекладати дослівно, мені хотілося втілити цю концепцію: коли є місця високої драматичної напруги – я намагався передати їх високопоетичною мовою, де є місця зниженої ліричної напруги – там я використовував звичайний стиль розмовної мови, звісно не такої, якою ми говоримо щоденно, все ж поетичної, але не високий стиль. Один із секретів, як досягнути високого стилю, як це відчуваю я, – це дистанціювати означник і означуване. тобто іменник від прикметника, якщо він стоїть на певній відстані в рядку, це створює ефект піднесености тексту. Наприклад: бачу прекрасне обличчя Еврідіки – Еврідіки бачу обличчя прекрасне.

Насправді, переклад – це дуже патріотична діяльність, одна із функцій перекладу (як про це розповідали у виші) – націєтворча функція. Переклад – це ретрансляція ідей у твою рідну мову, наповнення і збагачення. Якщо б у нас не було перекладів, люди б жили в культурному вакуумі! Зізнаюся, я не в захваті від українських Шекспіра, Ґете etc, а Мільтона, Блейка і т.д. взагалі бракує. Але ж колись все з’явиться. Нам це просто необхідно.

Декілька слів про деякі тенденції української мови, які тут вжиті. Бачиш, наприклад, тут серія оперні лібрета, а не оперні лібретто. Я цікавився і вивчав, чому і коли треба вживати «ґ» чи «г», а чому деколи пишуть радости, а не радості. Це мене мучило роки чотири, поговорити про це з кимось якось не випадало, та й не зовсім прийнято таке щось випитувати, бо, по-перше, про це мало хто знає, а по-друге – це часом сприймається як щось провокативне. Дуже часто такий «фіялковий правопис», «фортепіянний правопис» асоціюється з різким ультраправим націоналізмом. Але на мою думку, це адаптація в українську мову соборних тенденцій, це навпаки – риса космополіта (усміхається). Правопису 1928 року я не дотримуюся на 100%, я дивлюся на деякі його тенденції, які мені дуже близькі, читаю праці Шевельова і таких науковців раннього ХХ століття, як Курило, Синявського та інших, цікавлюсь і новими мовними проєктами.

Я для себе розмежовую поетичність і непоетичність (це якщо говорити по-філософськи). Коли не має ніякої поетичності – рутина, буденність, тоді я не буду казати фортепіяно і етер, але є моменти, коли бачу в цьому сенс. Зараз це поступово стає модним. Думаю, не варто боятись і шукати. Ось, наприклад дивлюсь на Данте, Шекспіра чи Чосера… Данте вніс своє у творення національної італійської мови, він був законодавцем правил, які він взяв зі звичайного життя. Так само Чосер: ХІV – початок ХV століття – всі говорять як хочуть, а Чосер написав велику поему «Кентерберійські оповідання». Мовляв, я пишу так і саме так, а ви –  хочете читайте, ну, або не читайте. І це всім сподобалося. Коли читаю Чосера, я все розумію, а читаю когось із його сучасників – не все, тому що саме чосерівський вплив дійшов до нас.

Важливо знайти баланс: не всюди писати фіялки і фортепіяно; але варто знати, що є й фіялки. Напевно, наша мова поки що в дуже великому хаосі, з термінологією взагалі жахливо, і на загальному рівні також не дуже радісно. Важливо триматися певної думки, читати добру літературу українською мовою і дивитися як хто пише, знати інші мови.

Тарас Демко

– Як ти вважаєш, при постановці «Еврідіки» є доцільним співати речитативи українською мовою, а номери – італійською? Так, як наприклад, це зробили у постановці «Чарівної флейти» Моцарта у Львівській опері.

– Тут речитативи співані, а в «Чарівній флейті» вони розмовні, тому така двомовність при постановці «Еврідіки» не є можливою і доречною. Можна, звичайно, адаптувати український текст, жертвуючи чимось, щось викидати, але українською це, думаю, звучить трохи примітивно і наївно. Італійською є традиція співання, коли римується однакова частина мови, особливо в операх, коли є такі банальні слова: кров – любов, ходити – любити. Нам безконечно бракує барокового лексикону, влучних стилізацій чи, може, навіть і мовного мислення метафізичними категоріями.

Нещодавно читав поетологічні есеї Персі Біші Шеллі, де він роздумує над перекладом поезії, вважаючи, що її взагалі не можливо перекласти. Можна написати щось схоже, відродити з певної насінини знову новий твір, бо квітка, складена з частин, не зацвіте. Так само твір перекладений штучно не зацвіте, його треба повністю зґенерувати наново, повністю вирощувати з насінини.

– Отже, постановку треба зберегти італійською мовою, а слухачі мають читати чи мати ваш переклад. Серія «Оперні лібрета» афішує також майбутні переклади. Що плануєш перекласти далі?

– Думаю наступним перекладати текст опери «Воццек» А. Берґа, але це великий секрет (!). Також працював над перекладом «Чарівної флейти» і переклав 25%, саме в той час відбулася постановка у Львівському оперному театрі. Я був майже на кожній виставі, і трохи втомився від цього сюжету, хоч часом і перечитую перекладений текст, щось змінюю, – можливо за деякий час закінчу цей переклад. Проте, якщо б вибирав, піти на постановку німецькою чи у перекладі – без вагань пішов би на німецьку. На українську постановку пішов би хіба з перекладацької цікавости. Але це насправді дуже важливо – перекладати опери: так у другій половині ХХ ст. українською перекладали навіть Ваґнера, перекладають опери й англійською дотепер.

Я також працюю на лібретом опери «Дідона і Еней» Генрі Персела, це одна з моїх улюблених опер, наразі переклав її десь на 75 %.

– Отже, можна чекати прем’єри в новому сезоні?

– Досить складно з погляду ресурсів поставити «Дідону та Енея», тому що там великий склад вокалістів, також хор, оркестр. Хіба як якийсь ґрантовий проєкт, чи серйозний меценат, тому що це великі гроші навіть і для концертної постановки. На місяць чи два треба зібрати людей, які б жили в одному місті, ходили на репетиції, вчили тексти, треба пошити костюми, не кажучи вже про режисуру, якщо б дійшло до справжньої постановки.

– Чи існують збірники синопсисів відомих опер українською мовою, де викладений короткий зміст опер, з яким можна швидко ознайомитися?

– Ніколи не бачив окремих збірників, але короткі виклади сюжету опер – синопсиси, є у вигляді брошур, і продаються в театрах.

Якщо все складеться добре, то плануємо продовжити цю серію. «Еврідіка» – це перша опера в світі, яка збереглася і дійшла до нас, вона започатковує серію оперних лібрет українською мовою. Другою може бути «Воццек», згодом – можливо, щось барокове, цілком можливо, що «Дідона та Еней». Побачимо…

Фото Ольги Дмитрів

30.07.2015
джерело: zbruc.eu 

[:en] 

The English version will be published soon

[:]