[:ua]Гіндеміт – це книга, яку можна перечитувати безліч разів[:]

[:ua]Гіндеміт – це книга, яку можна перечитувати безліч разів[:]

[:ua]

Анна Шпилевська

У культурну столицю України, місто стародавніх легенд – Львів неможливо не закохатися. Аромат свіжозмеленої кави, різнобарв’я шоколадних смаків, романтична атмосфера дощу та неймовірна краса будівель – усе це робить Лемберг осередком щастя. Особливою радісною подією осіннього Львова став унікальний «Фестиваль музики німецького модерніста XX століття Пауля Ґіндеміта». У програмі музичного дійства було представлено 7 концертів і 5 лекцій, присвячених постаті німецького модерніста – Пауля Гіндеміта. Директор фестивалю, Тарас Демко, мав на меті провести цей фестиваль, щоб у першу чергу донести до слухача музику композитора, котрого мало знають у немузичних колах. Свого часу Гіндеміт прагнув відмежуватися від традиційної музики і водночас довести її доступність. Власне, фестиваль створений із тією ж метою.

Хто ж він, цей німецький композитор, постать якого так зацікавила усіх?

  • Пауль Гіндеміт – митець неокласичного спрямування, блискучий альтист-виконавець, теоретик музики, автор ряду підручників та творець власної тональної системи.
  • Німецького авангардиста надихала філософія, глибина та велич музики Йоганна Себастьяна Баха.
  • Гіндеміт – представник невичерпної працездатності, він часто безперервно писав свої доробки, причому у найрізноманітніших жанрах. В творчому доробку митця – 19 сценічних творів, більше десятка оркестрових (у тому числі симфонії та інструментальні концерти), камерно-інструментальні цикли, вокально-інструментальна і хорова музика, а також сольні твори для багатьох інструментів.
  • Німецький неокласик дуже раціонально підходив до написання музики: якщо прослідкувати риси його стилю, можна почути стриманість та внутрішню рівновагу, якою наскрізь пронизані більшість творів митця. Перевага «раціо» дозволяє підпорядкувати емоції розуму.
  • До того ж, Гіндеміт займався латиною, добре знав античні теорії і середньовічні музично-теоретичні трактати, часто цитував григоріанські і протестантські хорали.

Про риси стилю німецького неокласика – довідалися, давайте тепер спитаємо у виконавців, як саме вони позиціонують музику Гіндеміта. Отож, про виконувану програму, фаворитів у музиці та співпрацю із сучасними композиторами розповів один із учасників «Гіндеміт-фесту» Назар Стець.

Назар – випусник Національної музичної академії ім. П. Чайковського, артист Національного ансамблю солістів «Київська Камерата», популяризатор музики авангарду, блискучий виконавець на контрабасі.

Анна Шпилевська: Ти займаєшся класичною музикою з дитинства. Серед улюблених митців – композитори Клод Дебюссі, Моріс Равель, Мануель де Фалья. Ризикну сказати, що тобі імпонує музика Пауля Гіндеміта – композитора-універсаліста. Що було поштовхом до участі у «Гіндеміт-фесті»?

Назар Стець: Наразі мені вже дуже важко сказати, що музика саме цих композиторів припала мені до душі. Справа в тім, що кожного тижня відкриваю для себе все більше нових імен. Декотрі з них – абсолютні сенсації для мене. Стосовно Гіндеміта – твори цього неокласика мені завжди подобалися (певно, десь з років 16, відколи я вперше почув його музику). Для мене цей митець – як книга, яку можна перечитувати безліч разів. В свою чергу кожне нове прочитання відкриває більше різноманітних ключів до розгадування особистості німецького модерніста.

А.Ш.: Свою виконавську майстерність на «Гіндеміт-фесті» ти демонстрував разом із Лілітою Глибочану, до програми увійшли твори Васкса, Шпергера, ну і звісно, винуватця фестивалю – Гіндеміта. Чи вибір композиторів (окрім німецького неокласика) був вмотивований твоїм робочим репертуаром?

Н.С.: Концепція нашого львівського концерту полягає у показі жанру контрабасової сонати. Таким чином, музика Шпергера – взірець класичної сонати віденської композиторської школи (догіндемітівський приклад), власне соната Гіндеміта – нове бачення функційних навантажень на частини, і, насамкінець, твір Васкса – приклад сонати для контрабаса-соло (без супроводу). Маємо в результаті невеликий екскурс жанром «Соната для контрабасу». Траурна музика, яка прозвучала останньою, була задумана як постлюдія і, свого роду, месседж до слухача, адже незважаючи на таку однозначну назву, останній акорд звучить у мажорі. Саме цей твір я підготував «з нуля» для концерту у Львові, зробив перекладення і розучив текст, який, зазвичай, грають на альті або скрипці.

А.Ш.: Наявність останнього мажорного акорду – така важлива деталь у ситуації, що турбує усіх в нашій країні. А твоя наполеглива праця над новим твором свідчить про майстерність та цілеспрямованість. Не дивно, що тобі присвячують свої твори славетні композитори сучасності. Приміром, це – «Контрабасовий концерт» Золтана Алмаші та «Похорони мух» Віталія Вишинського. А присвята твору виконавцеві – це неабияка честь. Чи ти мав творчу співпрацю із цими митцями? Розкажи про неї.

Н.С.: Співпраця з композиторами, звичайно ж, була, але моя позиція до таких речей – дуже специфічна. Я ніколи не раджу композиторові, як йому формувати той чи інший музичний твір: мовляв, краще так не писати, або, те що він пише – нереально виконати, не жаліюся й на незручність виконання. Завжди намагаюсь зіграти саме так, як собі це уявляє композитор. Приміром, твір Вишинського зазнав лише невеликої штрихової редакції, що було вимушеним кроком, опираючись на результат першої репетиції з оркестром. На мій погляд, концерт Золтана Алмаші – абсолютно досконалий у всіх сенсах цього слова. Це вперше в моїй практиці, коли композитор подбав абсолютно про все. Я не кажу, що він виконується зручно і легко. Ні. Скоріше, навпаки: концерт Алмаші – один із технічно складних контрабасових творів. Все, що у цьому доробку намагався втілити композитор, є абсолютно реальним для виконання, просто багато речей вимагають педантизму і витримки.

А.Ш.: Як приємно зустрічати фанатів своєї справи. Адже ти вперше в Україні зіграв контрабасові твори Софії Губайдуліної, Еміля Табакова, Мілослава Гайдоша, Адольфа Мішека, а твоя дипломна робота стосується творчого стилю Петеріса Васкса. Нині нелегко популяризувати сучасну музику. Особливо, коли знаєш теперішнє ставлення до авангарду. Моя суб`єктивна думка музикознавця дозволяє мені зробити висновок, що зацікавлення музикою модерну в Україні – доволі мале, особливо рідко її слухають представники немузичних професій, хоча, мабуть, у кожного інструменталіста до цього – індивідуальний підхід. Отже, окрім авангардної академічної музики, який стиль композиторського письма тобі імпонує?

Н.С.: Твоя правда, цей стиль музики в Україні зараз розвинутий не належним чином. Лише авангардною музикою зараз слухача не втримаєш. Ось чому я періодично звертаюсь до музики бароко або класики, які мені також до вподоби. Як не дивно, але такий фокус завжди працює. На концерті я зіграв сучасні твори Губайдуліної, Єшпая, а згодом зазвучала «Куранта» Баха з віолончельної сюїти. Це, свого роду, емоційна розрядка. Бах – зрозумілий завжди, навіть для наймолодшої публіки. Не скажу, що його письмом я захоплююсь, проте періодично звертаюсь до бахівських нотних текстів і можу розглядати їх досить довго. Ця робота умиротворяє і заспокоює.


Мабуть, Баха, як і Гіндеміта – розгадати не просто, проте організаторам та учасникам «Гіндеміт-фесту» це, усе таки, вдалося, за що їм дякує захоплена львівська публіка. Маємо надію, що започаткування цього фестивалю буде гарним поштовхом до популяризації авангардної музики, і ще декілька десятиліть поспіль концерти гримітимуть у місті Лева, а може, й десь там – у далеких країнах…

Анна Шпилевська

[:]

P.Hindemith – Trauermusik | Stets, Hlybochanu

P.Hindemith – Trauermusik | Stets, Hlybochanu

[:ua]Lviv Hindemith Fest 2015
Nazar Stets – Bass
Lilita Hlybochany – piano

Live recording in Lviv museum of religious history
Balance-engineer – Ivan Ohar


 

Читайте також: інтрев’ю Анна Шпилевської із Назаром Стецем[:en]Lviv Hindemith Fest 2015
Nazar Stets – Bass
Lilita Hlybochany – piano

Live recording in Lviv museum of religious history
Balance-engineer – Ivan Ohar[:]