[:ua]

Буремний геній раннього бароко

Прізвище цього композитора рідко з’являється в афішах. Хоча невідомо, яким шляхом пішла б без нього музика бароко. Він прожив довге, як для італійця початку XVII століття, життя – 70 років. За його хвацьку вдачу його звільнили з роботи, заборонили працювати з музикантами і він навіть ледь не потрапив під суд. Але врешті у пам’яті нащадків він залишився великим майстром на ім’я Тарквініо Мерула.ritratto merula

У Кремоні зберігається єдиний портрет Мерули невідомого автора, на якому він зображений мальтійським лицарем. Композитор збирається складати канон, а на столі в нього лежать книги, присвячені королю та принцу Польщі, у яких він працював.

Брат замість батька

Тарквініо був пізньою дитиною у родині. Він народився 24 листопада 1595 року. Це підтверджено актом хрещення, що зберігся у церкві Санта Бартоломео у Буссето. Нині це комуна за півгодини їзди від Кремони, відома, в першу чергу тим, що є батьківщиною ще одного італійського музиканта – Джузеппе Верді. А тоді Буссето входило до кремонської єпархії. Тож не дивно, що у багатьох джерелах рідним містом Мерули називають Кремону замість Буссето.

BUSSETO-_Collegiata_di_San_Bartolomeo_Apostolo Мерула

Соборна церква Санта Бартоломео.

Окрім Тарквініо у Джованні Мерули та Ортензії Рінальді було ще троє синів – Пеллеґріно, П’єтро Мартіре та Оттавіо. Перший був на 25 років старшим за Тарквініо, а останній – на три роки молодшим. Фінансові записи старшого сина Пеллеґріно підтверджують, що вони були саме братами, синами однієї матері.

Джованні Мерула помер 1602-го, Ортензія пережила чоловіка на 12 років, – дізнаємося ми з будинкової книги, знайденої у помешканні Пеллеґріно. Саме на нього лягло фінансове забезпечення родини після смерті батька. На той момент він вже був настоятелем церкви Санта Ніколо у Кремоні, куди і перебралася родина. Пеллеґріно Мерула був доволі знаковою фігурою в культурному житті Кремони. Зокрема, 1627 року він видав книгу «Santuario di Cremona», де описав усі сакраментальні споруди міста.

14101604_1052244158156487_1715329_n

Кремона сьогодні.

Мабуть, саме в церкві брата Тарквініо вчився музики та опановував орган. Працювати ж він почав у церкві Санта Бартоломео, що належала кармелітському ордену.

На службі у короля

У 19 років Тарквініо одружується з Валерією Бордіґаллі, у цьому шлюбі народжується семеро дітей, але не всі з них виживають. 1615 року на світ з’являється первісток Джованні Пеллеґріно, 1616-го – Клара Ортензія, третя дитина народжується мертвою 1619 року.

У 1616-му у 21-річному віці Мерула з родиною переїжджає до Лоді, куди його запросили працювати органістом церкви Санта Марія Інкоранте. На той момент він вже заявив про себе, як про композитора – за рік до того вийшла друком перша збірка його творів «Книга пісень». У ній кожна композиція має посвяту – братові Пеллеґріно, матері, композитору Монтеверді, якого наслідував Мерула, та навіть самому собі.


Тарквініо Мерула. Aria sopra la ciaconna (дульціан, барокова скрипка, орган).

Чакона у виконанні Il Giardino Armonico.

У Лоді Мерула підписує контракт із церквою на три роки, у 1620-му продовжує його ще на три, але вже наступного року розриває договір. Як виявилося, він отримав більш вигідну пропозицію праці. Молодого італійця запросив як церковного та придворного органіста Сиґізмунд ІІІ Ваза – король Польський, Великий Князь Литовський і Руський та король Шведської імперії. Скоріше за все, з вигідним працевлаштуванням молодому музикантові допоміг Джуліо Оскулаті, хормейстер собору в Лоді. Він сам нещодавно повернувся з Польщі та розповів молодому колезі про свою роботу у володаря чотирьох держав. Сиґізмунд ІІІ увійшов в історію не тільки як завойовник і пристрасний католик, але і як поціновувач мистецтв. Мерула писав у Польщі музику для церкви та для короля і кронпринца Ладислава.

Sigismund_III_of_Poland-Lithuania_and_Sweden_(Martin_Kober)

Сиґізмунд ІІІ Ваза мав дуже довгий титул: «З Божої ласки Король Польщі, Великий князь Литовський, Руський, Прусський, Мазовецький, Жмудський, Інфлянтський, а також дідичний король шведів, готів і венедів».

У Варшаві Мерула перебуває не дуже довго (за різними джерелами, з 1621 по 1624 або з 1622 по 1626 рр.), але встигає видати шість збірок. Дві з них, на жаль, втрачені. Найбільш новаторською (бо збірка) вважається Satiro e Corisca dialogo musicale a due voci – двоактні діалоги Сатира та німфи Коріски. За античним сюжетом, Сатир звинуватив німфу у невірності та намагався упіймати, але в руках у нього залишилося тільки її волосся. Композитор вміло використовує речитатив, паузи, щоб розставити необхідні акценти.

З концерту у Вільнюсі до 350-річчя смерті композитора

У Варшаві італійцеві працюється добре, але він дуже сумує за родиною. В Італії на нього чекають дружина і троє дітей – у 1621 році народилася донька Камілла Ізабелла, яка пізніше прийме постриг і стане відомою під ім’ям Сестра Франческа Валерія. Тож тільки-но з’явилася можливість, композитор повертається додому.

Сімейні трагедії

У 1627 році Мерула вже знову в Кремоні, працює капельмейстером у Лауді делла Мадонна, а на наступний рік влаштовується ще й органістом монастирської церкви Санта Агата.

Цього ж року родина поповнюється сином Клаудіо Ніколо. 1629-го народжується Джованні Тарквініо, наступного року – Джованні Баттіста. На жаль, Валерія після цих важких пологів помирає.

1630-й взагалі став чорним роком у родині композитора. Чума забрала життя трьох його дітей та брата Пеллеґріно.

Тарквініо Мерула. Hor ch’è tempo di dormire.

Одначе без господині у домі не можна, тим більше в такому, де багато маленьких дітей. Тож невдовзі Тарквініо одружується з жінкою на ім’я Лучія. Більше про його другу дружину нічого не відомо. 1631 року Лучія народила близнючок Марґарет та Франческу.

Скандали на роботі

У цей час Мерула вже знаходиться у Берґамо, куди його викликали, щоб відновити роботу капели Базиліки Санта Марія Маджоре. Її попередній наставник Алессандро Ґранді також став жертвою епідемії чуми.

На новому місці спочатку все вдається. Але потім… Хтозна, чи важкі сімейні обставини, чи просто крутий норов композитора грає свою роль, і 29 грудня 1632 року Мерулу зі скандалом звільняють з посади. Офіційною причиною стала «непристойна поведінка» щодо кількох співаків із хору. Деталей інциденту ми вже ніколи не дізнаємося.

Тарквініо не хотів опинитися на вулиці посеред зими ні з чим, коли треба було годувати велику родину, тож вимагав повернення заробітку. Проте церковне керівництво пригрозило тим, що подасть до кримінального суду. Врешті, у квітні 1933 року Мерула змушений відступитися і публічно просити вибачення за свою поведінку.

bergamo-alta-la-basilica-di-s-maria-maggiore-e-lattigua-cappella-colleoni-5585c3ae-e685-4f9d-971e-60001c24ee1d

Базиліка Санта Марія Маджоре у Берґамо

Морально розбитий і без копійки в кишені, він повертається до рідного міста. Поважаючи його музичні заслуги, Мерулі знову дають місце капельмейстера Лауді делла Мадонна. Проте стабільний період триває недовго. За два роки Мерула свариться з начальством через розмір заробітної плати та обсяги роботи і звільняється.

Непосидючий композитор повертається 1638 року до Берґамо, гадаючи, що пристрасті щодо його звільнення вже трохи вщухли. Навіть більше, він влаштовується вчителем капели та органістом церкви по сусідству з Санта Марія Маджоре, звідки пішов із скандалом. Але там його не забули. 1642 року колишній роботодавець забороняє своїм співакам працювати під керівництвом опального капельмейстера. Вперше в історії через Мерулу припиняється звичний обмін музикантами між церквами.

В особистому житті знову прийшла чорна смуга. Дружина народжує ще двох дочок – Клару (1638) і Терезію (1641), а сама невдовзі помирає. Дослідники називають дату смерті між 1641 та 1646 роками.

Світське життя

Дивовижно, як у цей час Мерулі вистачає сил і снаги писати музику ще й «для світу». 1637 року він видав збірку псалмів і мотетів під назвою «Пегас», наступного року – том пісень та вокальної музики.

Тарквініо Мерула. Пегасо. Опус 11.

Попри те, що більшу частину життя композитор проводить у церквах, світських творів пише майже стільки ж, скільки і духовних.

Він співпрацює з Філіберто Лауренці, Арканжело Крівеллі, Алессандро Леардіні та іншими, пишучи оперу La Finta Savia на лібрето Джуліо Строцці. Вона була поставлена 1944 року у Венеції.

З 1643-1645 років композитор працює у Падуї, куди його запросив єпископ Джорджіо Корнаро вчителем до своєї приватної капели.

Спокій удома

Мерула багато поїздив за своє життя. Але рідна Кремона його так і не відпустила. І коли у 1646 році звільняється місце органіста і капельмейстера тамтешньої катедри, він з радістю повертається.

Це його останнє повернення до міста, звідки композитор починав свій творчий шлях. Там він знаходить, нарешті, стабільну роботу та нову дружину. 27 листопада 1646 року він одружується втретє – на Катаріні Кванзані. Нареченому тоді був 51 рік!

Доля відвела йому ще майже 20 спокійних років для роботи капельмейстером та викладачем у капелі Лауді. Паралельно він пише музику для Академії Анімосі, про що свідчать кілька платежів звідти за виконану роботу, а також є членом Академії Філомуза у Болоньї.


Тарквініо Мерула. Танець Ballo detto Pollicio.

Скандальні молоді роки ідуть у забуття, бо навіть Папа Римський нагороджує Мерулу орденом Золотої шпори, який вручається за вагомий внесок у справі поширення католицької віри та на славу Церкви. Нагороджений орденом здобуває лицарську гідність та спадкове дворянство.

Мерула помирає у Кремоні у 70-річному віці 10 грудня 1665 року. Майже через рік, 8 грудня 1666-го, відійшла слідом за чоловіком і Катаріна. Обидва поховані у церкві Санта Лучія.

14081246_1052257308155172_83376781_n

Церква Санта Лучія у Кремоні.

Ключова фігура бароко

Творчість Тарквініо Мерули була надзвичайно багатогранною. Він був не тільки органістом і знавцем поліфонії, а й чудовим скрипалем та автором інструментальної музики. Хоча він і провів майже все життя у церквах за органом, до нас дійшов лише один органний твір Мерули – «Хроматиче капріччіо».

Тарквініо Мерула. Хроматичне капріччіо на органі 1826 року.

Мерула був одним із перших, хто почав писати п’єси для інструментів соло зі струнним супроводом. Дослідники називають його «ключовою фігурою на початку становлення декількох форм, які отримали розвиток в епоху Бароко, наприклад, кантати, арії, церковні та камерні сонати, симфонії».

Більшість інструментальних робіт Мерули – це канцони. Він написав чотири книги канцон, по яких ми можемо прослідкувати їхній розвиток від народження до злиття із сонатою.

Канцона Мерули La Gallina Canzone для скрипки і басу.

Він писав мотети, мадригали, церковні сонати і патронники, оперну музику, чакони, канцони, канцонетти, діалоги, клавірні токати і капричіо, хроматичні сонати, а також численні інші твори, які відображали майже всі сучасні музичні тенденції тодішньої Італії.

Тарквініо Мерула. Чакона L’Arpeggiata.


 


Авторка: Діана Коломоєць

[:]

Facebook

comments