[:ua]

У лютому 1948 року вийшла постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про оперу «Велика дружба» Вано Мураделі». Цей документ став початком великого терору щодо композиторів, які не вписувалися у радянську систему. Їх оголошували «формалістами», а їхню музику – «антинародною», «буржуазною» та «шкідливою».

Найвідомішими жертвами боротьби з так званим «формалізмом» у музиці стали російські композитори Сєрґєй Прокоф’єв та Дмітрій Шостакович. Але українським митцям дісталося не менше. До критики приєднувався тиск адміністративний, моральний, суспільний, а декого чекали навіть арешт і заслання.

Сумбур та музика

Все почалося ще 1936 року. У газеті «Правда» вийшла стаття під назвою «Сумбур замість музики». Автор статті не вказувався, але через роки вдалося встановити, що ним був журналіст Давид Заславський. Він у різні часи шельмував на шпальтах газети Осипа Мандельштама, Бориса Пастернака, художників-формалістів. Цього разу в немилість впала опера Дмітрія Шостаковича «Леді Макбет Мценського повіту».

Дмітрій Шостакович «Леді Макбет Мценського повіту». Фраґмент

На думку автора, опера є «нарочито безладним, сумбурним потоком звуків», де все «навиворіт», «спів замінено криком», «виразність замінена шаленим ритмом», і взагалі вона вся – «лівацький сумбур». Там вперше з’явилися слова про формалізм.

«Це гра в заумні речі, яка може скінчитися дуже погано», – остерігав автор. Чи знав він тоді, що ця «гра», розпочата і його руками, призведе до загибелі стількох талантів?

 Вирізка з газети «Правда» від 28 січня 1936 рокуsumbur_vmesto_muzykyПродовженню кампанії стала на заваді війна. Але вже через три роки після перемоги боротьба з «неугодними» розгорілася з новою силою, тепер зачіпаючи не окремих митців, а цілий пласт у культурі.

Опера для Сталіна

Доволі успішний радянський композитор Вано Мураделі (справжнє ім’я – Іван Мурадов) замолоду був пристрасним сталіністом. Ходили чутки, що навіть ім’я він змінив, щоб бути схожим на свого кумира. У 1947 році він написав оперу для вождя про революцію на Кавказі – «Велика дружба» (перша назва – «Надзвичайний комісар»).

Вано Мураделі

2502829

«Бажаючи вислужитись перед Сталіном, Мураделі написав оперу про кавказькі народи і, не ризикуючи вивести на сцену Сталіна, який співає (невідомо ще, як він це сприйме), головним героєм опери зробив «найкращого друга» вождя Серґо Орджонікідзе. Але, як виявилося, «найкращий друг» за наказом «найкращого друга» був або підло вбитий у себе вдома, або встиг покінчити життя самогубством», – пише у спогадах Галина Вишневська.

Сталіну опера не сподобалася. 10 лютого 1948 року в центральному рупорі радянської влади – газеті «Правда» вийшла сумнозвісна постанова Політбюро ЦК ВКП(б), яка оголосила «Велику дружбу» «порочним як в музичному, так і в сюжетному стосунку, антихудожнім твором»: «ЦК ВКП (б) вважає, що провал опери Мураделі є результатом помилкового і згубного для творчости радянського композитора формалістичного шляху, на який встав тов. Мураделі» (Повний текст постанови, що є одиним із найяскравіших прикладів радянського аґітаційного канцеляріту, можна подивитися тут: http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/USSR/music.htm)

⇒ ФАКТ!
Цікаво, в той час як у СРСР атональна музика критикувалася як прояв «формалізму» та пов’язувалась з «дрібнобуржуазною» естетикою, в нацистській Німеччині музика цього напрямку переслідувалася як «більшовицька» і «деґенеративна».

Що ж це за шлях? Формалізм – це переважання форми над змістом. Парадокс кампанії переслідувань полягав у тому, що ті, кого називали «формалістами», насправді ними не були.

За визначенням ж Управління пропаганди та аґітації ЦК ВКП(б), характерними ознаками формалістичної музики є «заперечення основних принципів класичної музики, проповідь атональности, дисонансу і дисгармонії, що є нібито виразом «проґресу» і «новаторства» в розвитку музичної форми». І, найстрашніше, «ця музика сильно віддає духом сучасної модерністської буржуазної музики Европи та Америки, що відображає маразм буржуазної культури, повне заперечення музичного мистецтва, його безвихідь».

Але разом з Мураделі в постанові перераховувалися прізвища й інших композиторів, творчість яких являла собою «формалістичні збочення»: Дмітрій Шостакович, Сєрґєй Прокоф’єв, Арам Хачатурян, Віссаріон Шебалін, Гаврило Попов, Микола Мясковський.

Саме заради них і готувався цей документ, а прізвище Мураделі в назві Левон Акопян вважає проявом злорадного гумору, на який така багата радянська історія.

Втім, для Мураделі інцидент з «Великою дружбою» був вичерпаний досить швидко. Композитор цілком відновив своє реноме новими кон’юнктурними творами.

 Вано Мураделі «Москва – Пекін»

Синій олівець

Цікаво, що скандальна постанова мала попередню версію. Заступник начальника управління пропаганди та аґітації ЦК ВКП(б) Шепілов пише: «… ми почали готувати у відділі Аґітпропа серйозний, але спокійний документ… Цілком щиро кажу (для чого мені лукавити!): там не було навіть ознак того, що потім прозвучало, – антинародність і т.п. І ніяких образ на будь-чию адресу! Більше того, я взагалі не пригадую там жодних прізвищ».

В архівах Аґітпропа зберігається документ під грифом «Для службового користування», який і справді може бути проєктом постанови про «Велику дружбу», однак у ньому окрім кадрових змін та загальних фраз немає нічого.

Тодішній генеральний секретар Спілки композиторів СРСР Тихон Хрєнніков вважав, що прізвища та обра́зи приписав особисто Сталін. Цей висновок він зробив на основі того, що попередній текст постанови подавався на візування Сталіну, повертався він в управління пропаганди з правками і резолюцією генсека – «за», зробленими синім олівцем.

Але мистецтвознавець Катерина Власова знайшла в архівах перероблений проєкт постанови ЦК ВКП(б), представлений секретарем ЦК Андрієм Ждановим Сталіну 6 лютого 1948 року. Він був ще більш зубодробильним, ніж остаточний, третій, пише вона. «Він містив кілька висновків і узагальнень, які тим же синім олівцем (Сталіна?) були викреслені і в остаточний варіант не потрапили. Деякі формулювання пом’якшені. Дещо було доповнено», – зазначає Власова. Наприклад, синій олівець вписав у текст постанови сентенцію про західну культуру: «Ця музика сильно віддає духом сучасної модерністичної буржуазії – музики Европи та Америки, що віддзеркалює маразм буржуазної культури, повне заперечення музичного мистецтва, його безвихідь».

Боротьба зі «шкідливими» композиторами

Одразу після виходу постанови про «Велику дружбу» по всьому Союзу починають проводити її масові обговорення із шельмуванням «шкідливих композиторів».

Звинувачені у формалізмі митці втратили можливість друкуватися. Наприклад, у Музгізі (музичному державному видавництві), яким керував Ігор Белза, почастішали так звані «видерки» – коли з готової збірки перед друком вилучалися окремі композиції. Невдовзі самого Белзу звільнили, а його твори – заборонили до друку.

Відбулися перевірки у Московській консерваторії, за результатами яких жорстко розкритикували Шостаковича, Шебаліна та інших викладачів, а саму Консерваторію назвали «розплідником формалістичних молодих композиторів і музикознавців».

«Который год из этих славных стен / Идет чреда бесславных смен. / Идут, идут – Хоть караул кричи! /Все маленькие шостаковичи!»

Карикатура з журналу «Радянська музика»

183231-e4df1-35628156-m750x740Композиторам залишалося або змиритися з утисками та бойкотом, або написати «явку з повинною», як це зробив Сєрґєй Прокоф’єв. У листі на ім’я Хреннікова він писав: «Я вітаю постанову ЦК ВКП(б), що створює умови для оздоровлення всього організму радянської музики. Постанова особливо цінна тим, що вона виявила чужий для радянського народу формалістичний напрямок, що веде до збіднення і занепаду музики, і з граничною ясністю вказала нам цілі, яких ми повинні домагатися для найкращого служіння радянському народові».

Цей період у культурі також отримав назву «жданівщина» за прізвищем тодішнього секретаря Політбюро ЦК ВКП(б) Андрія Жданова, котрий був рупором рішень партії. В результаті формалізм у СРСР став лайливим словом, а боротьба із ним поширилася на інші сфери культури, наприклад, живопис та скульптуру.


Автор: Діана Коломоєць,
спеціяльно для Часопису |А:| Collegium Musicum
Редактор: Тарас Демко

Читайте також:

[:]

Facebook

comments