fbpx

Антон Брукнер. Симфонія №3

До концерту Stravinsky Sensations 15 грудня у Львівському органному залі

Йозеф Шпачек – скрипка
Уляна Макєєва – гобой
Теодор Кухар – дириґент
Ukrainian Festival Orchestra

Квитки

Композитор, педагог, органіст і теоретик Йозеф Антон Брукнер (1824 – 1896) здобув європейську славу, перш за все, своїми виступами як органіст. І не лише в Австрії, в рідному місті Лінц, але й у Швайцарії, Франції (зокрема – у Нотр-Дам де Парі) та в Лондоні. Його композиторський творчий шлях розпочався лише у 40-річному віці. Але, вже через два роки спочатку прозвучала Меса №1, а згодом – Меса №2 і сучасники проголосили Антона Брукнера «Палестріною 19 століття». Тоді ж він пише один із найкращих своїх мотетів Locus iste (Місце сидіння).

Його кумирами були Бетовен і Ваґнер. Якщо з віденським класиком Брукнер розминувся у часі, то із творцем музичної драми майбутнього і геніальним реформатором музичної системи Ріхардом Ваґнером познайомитися йому вдалося у 1865 році – в час мюнхенської прем’єри опери «Трістан та Ізольда».

 Симфонічна творчість Антона Брукнера – це 11 масштабних полотен, які стали невід’ємною часткою того ланцюга філософсько-логічного розвитку музичних ідей, що характеризує німецький шлях еволюції в музиці. Він бере свій початок у поліфонізмі Й.С.Баха, а далі – Бетовен – Ваґнер – Брамс – Брукнер – Малєр. Але водночас велике зацікавлення у Брукнера викликала й інша лінія еволюції симфонізму – французький шлях, що має за основу програмність і колористичний звукопис. Тому таке захоплення у Брукнера викликала опера «Засудження Фауста» і Симфонія «Гарольд в Італії» Гектора Берліоза.

Оркестрове письмо Брукнера назагал в усіх симфоніях є досить традиційне і обмежується парним складом духових із дещо збільшеною увагою до міді, що (без усякого сумніву) було впливом партитур Ваґнера. У трьох останніх симфоніях Брукнер використав Ваґнерівські туби, а у Симфонії №7 момент смерті Ваґнера констатується вибуховим ударом тарілок. Попри весь свій пієтет Брукнер не був сліпим наслідувачем Ваґнера. Його музика – це самобутнє явище, яке лише частково було інспіроване Ваґнерівськими ідеями. Симфонії Брукнера належать до вершин непрограмної, «абсолютної» музики, що не має конкретного літературного сюжету. Вони – глибоко драматичні, а разом – і ліричні, і монументальні, але й дуже особисті.

Третя симфонія d-moll Антона Брукнера фактично є п’ятою. Перші дві він не вважав гідними включення до списку своїх творів. У літературі вони відомі під № 0 і № 00. Першою симфонією Брукнер називав третю за часом написання – с-moll, ор. 77, що була створена у 1865-66 роках. Симфонія №3 d-moll була написана у Відні. Тоді в 1873 році Брукнер викладав теоретичні предмети і орган у Віденській консерваторії. Тому писав її лише у вільний від основної роботи час. Але цим часом композитор надзвичайно дорожив і дуже його любив. Партитуру він творив із думкою про Ваґнера, якому її й присвятив. Після завершення роботи Брукнер поїхав до Ваґнера у Байройт. «Маестро при його проникливості досить буде лише поглянути на мої теми, щоб знати, що це за річ» – з таким властивим собі простодушним лукавством Брукнер звернувся до свого кумира. Ваґнер був задоволений цим висловлюванням.

Наступного дня після зустрічі з Ваґнером на байройтській віллі «Ванфрід» Брукнер так передав враження кумира від знайомства зі своїм творінням. Ріхард Ваґнер, обнімаючи Брукнера сказав: «Я був такий щасливий протягом двох з половиною годин! Ваша симфонія принесла мені надзвичайно велике задоволення». Прем’єра симфонії у Відні (16.12.1877) була … майже провальною. Можливо – через те, що диригував сам автор, який до найкращих у цьому амплуа не відносився. Із непідробним захватом виконання Третьої симфонії Брукнера сприйняв хіба-що присутній у залі ще зовсім юний Ґустав Малєр. Але сам композитор і до, і після прем’єри ще двічі (у 1877 та 1889 роках) переробляв партитуру. В’їдливий консервативний австрійський критик, якого так тонко в образі писаря Бекмессера висміяв Ваґнер у своїй опері «Нюрнберзькі майстерзінґери», Едуард Ґанслік ще довгі роки буквально переслідував Брукнера своїми насмішками стосовно його Третьої симфонії: «Це – суміш 9-ої симфонії Бетовена з «Валькірією» Ваґнера, але в результаті – Дев’ята потрапляє під копита коней Валькірій».

Першу частину симфонії відкриває велична епіка головної теми на органному пункті, що нагадує становлення Фіналу Дев’ятої Бетовена. Лірична і м’яка побічна тема від початкового протиставлення, поступово вплітаючись у головну, розростається в потужний гімн. У заключній партії звучить строгий хоральний наспів. Дія розгортається повільно, але поступово наберає все більшої сили, що приводить до трагічної кульмінації. У грандіозній коді першої частини відбувається затвердження мужнього і героїчного начала.
Другу частину (Adagio) Брукнер присвятив пам’яті матері. Тут у музиці піднесена простота і строгість поєднуються з вишуканими інтонаціями. Це немов Гайдн і Моцарт зустрічаються з Ваґнерівськими витонченими мелодійними зворотами. Такими є всі три теми, що лежать в основі цієї повільної частини.
Третя частина симфонії – це стрімке і яскраве, немов пронизане сонячним світлом скерцо. У ній теж три образи, і всі три – танцювальні.
Фінал повертає нас до образів і колізій початку симфонії. Але з’являються і нові теми. «Дивіться: в цьому будинку великий бал, а поруч, десь за стіною, на смертному одрі спочиває велика людина. Таке життя, і я хотів відобразити це в останній частині своєї Третьої симфонії. Полька передає гумор і радість від світобудови, а хорал – скорботне і сумне у ньому», – так пояснював свій задум композитор. Однак переважає у Фіналі перший, героїчний образ Симфонії d-moll. А його кода звучить як пісня перемоги.

Третя симфонія d-moll Антона Брукнера – це ніби нова Бетовенівська «Eroica» [“Sinfonia Eroica” – це назва Symphony No. 3, Es-dur, op.55 by Ludwig van Beethoven]. Глибоко філософська музика Симфонії №3 Брукнера сповнена роздумів про людину, про її призначення і духовну красу. Незважаючи на риси спорідненості з творчістю Ваґнера і Бетовена, Третя Брукнерівська є глибоко самобутньою. Вона – неповторна завдяки ореолу своєрідної особистості її творця.

Facebook

comments