fbpx

Джіачінто Шелсі

До концерту Наталії Пшенічнікової 29 листопада у Львівському органному залі
Квитки

“Моя музика не вкладається в сучасні стилі: вона не є ані додекафонічна, ані мінімалістична – казав Джіачінто Шелсі. – Чим вона є? – невідомо. Це лише ноти, ноти… що ніби як одяг, як сукні. А однак – те що є під сукнею, найчастіше, є значно цікавішим! Правда?!”

1929 рік – початок творчості: Chemin du coeur (Серцевий шлях) для скрипки та фортепіано
1960 рік – “Хо” (Чотири мелодії для сопрано соло)*
1962 рік – “Таягару” (П’ять звернень для сопрано соло)*
1970 рік – Три латинські молитви:
Аве Марія, Отче наш, Алилуя.
1976 рік – останній твір: “Макнонган” (для низьких інструментів: контрабас, контрабазон та ін.)

* прозвучать на концерті

Джіачінто Шелсі – італійський композитор-модерніст і поет-сюрреаліст, який писав французькою мовою. Він народився в італійській шляхетній родині, для якої не було браку грошей щоб насолоджуватись більшістю забаганок.

Але першою любов’ю Джіачінто була музика, до якої він завжди повертався. Формально музичної освіти він отримав надзвичайно мало. В основі багатьох композицій Шелсі лежить імпровізація, для фіксації якої він використовував професійних переписувачів.

Як це часто буває з художниками, історія його життя сповнена трагедії та переродження.

Після того, як дружина залишила його (це було після Другої світової війни), Шелсі отримав психологічну травму. Протягом кількох років він не мав ніякої роботи, але часто сидів біля фортепіано, годинами повторюючи одну ноту. Це було його божевілля, яке в поєднанні з любов’ю до східної філософії призвело до відкриття нового типу музичної висловлення.

Вишуканість цього стилю полягає в неприродній одержимості однотипними тонами, у змішуванні мікро- і напів-тонів.

У своєму інтерв’ю для фірми “Amazon music” у 1995 році, коли відбувався звукозапис його платівки “Natura renovatur” Джіачінто Шелсі сформулював своє творче кредо: “Земля сповнена вібрацій – і добри, і злих. Усе вібрує. Навіть трудно собі уявити, яким є внутрішній зміст власне звуку: у ньому і контрапункти, і багатство гармонік. У кожному зі звуків є свої і відцентрові, і доцентрові рухи. Якщо такий звук потужнішає, то він стає часткою космосу”.

Але результатом усіх цих вібраці є дещо статична музика, яку пізнати при першому прослуховуванні не вдається. Вона потребує тривалого часу для суцільного занурення у її нерозкриті глибинні шари. Задоволення залежить від настрою слухача. Іноді – це може звучати суворо і непросто, але в інші моменти – має містичну якість, яка заспокоює.
Психіатричної клініки Шелсі не оминув. Про своє перебування там він згадував: “Я займався організацією балів із медсестрами та деякими із наймолодших медбратів. А ще – ми грали в більярд. Правда, київ нам не давали, тому ми грали самими лише кулями. Це було кумедно! Потрібно було лише вважати, щоб не влучити комусь у голову. Коли я вийшов із психлікарні, багато із хворих були прикро вражені. Вони просили, щоб я повернувся, бо без мене їм нудно. А я радив їм приходити до мене”.

У 1961 році знаменитий угорський авангардист Дьордь Ліґеті своїм оркестровим твором Atmosphère”» вказав новий шлях організації звукової тканини. Звичні мелодії, гармонії та ритми він замінив “звуковими масами” з розсувними та змішаними оркестровими кластерами. Тембр у нього став центральним фокусом твору. “Atmosphères” Лігеті – це ілюстрація його концепції про “статичну, самостійну музику без будь-якого розвитку або традиційної ритмічної конфігурації”.

Відомий музиколог Гарольд Кауфман тоді написав, що “музика Ліґеті зриває попередні та фонові елементи музичної структури в магму еволюційного звучання”.

Однак, знаний бельгійський дослідник музики 20 ст. Гаррі Галбрайх (Harry Halbreich, 1931 – 2016) дещо пізніше цілком слушно зауважив:

“Необхідно переписати цілий розділ нещодавньої музичної історії: друга половина цього століття тепер немислима без Джіачінто Шелсі … Він відкрив абсолютно новий спосіб робити музику, яка досі невідома на Заході. На початку п’ятдесятих було мало альтернатив для серіалізму. Шок створили “Atmosphères” Лігеті, але ніхто ще тоді не знав, що композитор Джіачінто Шелсі ще кілька років раніше запропонував набагато радикальніший шлях”.

Джіачінто Шелсі написав надзвичайно багато композицій для різних сольних інструментів, ансамблів і камерних складів, в яких звук виступає в якості сферичній і є округлим. “Завжди прослуховується його тривалість і висота. А насправді – так не є, бо все що є сферичне має свою середину. Лише справжній музикант здатен вловити момент народження звуку. Хто на це не здатен – є лише ремісником. Але в цьому нема ніякого зла! Ремісництво в музиці є гідне найвищої поваги. Однак, ремісник не є ані музикантом, ані артистом”.

Хтось такі висловлювання інакше як дивацтво і не сприйме. Але Джіачінто Шелсі був ДИВАКОМ – і цього не приховував. Він любив розповідати про те, що у своїй люксусовій квартирі в центрі Парижа завжди спав не на гідній Сарданапалових оргій розкішній постелі, а … у великій шафі, де його ніхто не міг знайти.

Код Шелсі

Купуйте квитки на концерт, де звучатиме музика Джіачінто Шелсі у виконанні неперевершеної вокалістки Наталії Пшенічнікової

29 листопада 19:00

Львівський органний зал

Квитки

Facebook

comments