fbpx

Христина Михайличенко – 13-річна піаністка, гра якої зачаровує

Українська піаністка-віртуоз виступить в Органному залі

У п’ятницю, 26 жовтня, у Львівському органному залі відбудеться фортепіанний речиталь Христини Михайличенко. У цієї 13-річної піаністки за плечима десятки нагород, концерти в Європі та Америці, записи альбомів, а ще – недитячі трагедії та випробування. Але її талант не потьмянів від життєвих ударів, а став ще яскравішим.

Піаністка у чотири роки

“Мої бабуся та дідусь були професійними музикантами, мама закінчила музичну школу, – розповідає Христина. – Я зростала як звичайна дитина, ходила до садочка, бавилася. А потім у квартирі з’явився інструмент. Наші сусіди переїжджали і віддалі нам своє піаніно. Ось воно, і досі зі мною. Ми перевезли його з собою з Криму до Ірпеня”, – каже дівчинка і показує стареньку “Україну” біля стіни.

З іншого боку кімнати стоїть новенький блискучий рояль Blüthner. За ним спеціально їздили до Берліна, гроші на новий інструмент виділив меценат. Христина на той момент вже мала з десяток нагород на українських та міжнародних конкурсах.

У неповні п’ять років Тіна (так називають дівчинку домашні) побачила, як бабуся навчає хлопчика гри на піаніно. “Тоді я подумала: можливо, і мені це буде цікаво. Тож перше знайомство з клавіатурою та нотною грамотою мені влаштувала бабуся, а потім вона познайомила мене з моєю майбутньою викладачкою – Світланою Новицькою. Я займалася у неї все літо, а в п’ять років пішла в музичну школу. Так все почалося”, – каже з посмішкою піаністка.

Відтоді для Христини було багато змін та випробувань. Вона покинула рідний Крим після приходу Росії, через деякий час втратила батька та бабусю. Але дівчинка весь час посміхається, навіть відповідаючи на складні питання. Здається, в кутиках її вуст живе маленьке сонечко, що не гасне ні на мить.

Недитячі перемоги

 

“З першого ж року викладачка намагалася давати Христині серйозний репертуар”, – каже мама дівчинки, Наталія Михайличенко. У п’ять років Христина виграла республіканський конкурс “Юний віртуоз”, у сім дала перший сольний концерт, а у вісім уже виступала з оркестром.

 

Як це не дивно, ніхто з дорослих не збирався робити з Христини маленького Моцарта. “Гра на піаніно ніколи не була для мене примусовою працею, ніхто не змушував мене сідати і грати. Все йшло так природно”, – згадує піаністка.

 

“Для мене головне, щоб вона відчувала радість від гри до останнього моменту, поки не встане з-за рояля”, – каже Наталія.

 

Тіна активно концертує і бере участь у змаганнях. У дев’ять років вона перемогла на конкурсі в Нідерландах. 2016 року Христина Михайличенко стала володаркою відразу двох перших премій престижного конкурсу піаністів імені Володимира Горовиця в Києві та лауреаткою міжнародного конкурсу Merci Maestro в Бельгії.

 

Дівчина давала концерти в провідних залах Парижа, Брюсселя, Брюґґе, Вашингтона, Стамбула, Антверпена, Відня, Гааги, в національних філармоніях України. Навчалась у Літніх музичних академіях міжнародного фестивалю Musica Mundi (Бельгія, 2017), ISAM (Німеччина, 2016), IMUSE (Бельгія, 2016). Виступала на міжнародних фестивалях ArtDialog (Швейцарія) і LvivMozArt (Україна).

З 2016 року Христина отримує регулярні майстер класи професора Олексія Гринюка з Лондона. Саме він відкриває їй тайни Геніїв у музиці.

Про музику і Гаррі Поттера

Наразі Христина навчається у Спеціалізованій музичній школі ім. М. Лисенка в Києві, у класі Наталії Толпиго. “Ми на домашньому навчанні, тому що їздити кожного дня до школи – нереально, щоразу чотири години іде тільки на дорогу”, – розповідає Наталія.

Графік у Тіни такий: “Зараз, поки іде інтенсивна підготовка до Львівського концерту, я ходжу до школи двічі на тиждень, – каже дівчинка. – Мені цих днів вистачає, щоб учитися, здавати домашнє завдання, спілкуватися. Всі інші дні виглядають так: зранку маю уроки з викладачами – англійська, німецька, математика тощо. Десь об 11 чи 12 сідаю за рояль займатися і встаю о 18 – 19. Ввечері у мене можуть бути ще якісь уроки або вільний час: граюся з молодшою сестрою Сашею, або ми разом займаємося творчістю. Можемо піти до парку. Не можу сказати, що читаю багато книжок, але, безумовно, читаю те, що задають у школі, хоча це іноді буває нецікаво. Люблю книги на основі реальних подій, а от фантастику – ні. “Гаррі Поттера” читала три роки тому і поклала на поличку”.

А от пізнавати нову музику Христині дуже подобається: “Програма змінюється кожного місяця, півріччя, року. Завжди щось нове: нові композитори, твори, стилі, нові враження. З романтиків мені подобається Ліст, з класиків – Бетховен. А музика ХХ століття зараз для мене незрозуміла. Всі ці Дебюссі, Равелі – воно поки що лягає тяжко на мої вуха. Коли готуєш програму, з часом все вибудовується в один ряд, і ти вже насолоджуєшся музикою. Але для цього треба багато працювати і вкладати, щоб потім на сцені дарувати людям свої емоції”.

Львів, Крим і Америка

 

За останній рік Христина зосередилася на навчанні та гастролях в Україні: Хмельницький, Дніпро, Львів. Наталія Михайличенко зізнається, що знаходити можливість виступати у гарних залах із гарним інструментом для 13-річної піаністки непросто, але  ім’я Христини вже саме робить собі рекламу. Після вдалих виступів на LvivMozArt її запросили у Львівський органний зал.

Христино, розкажи про програму, яку ти везеш у Львів.

 

– Програма дуже велика і цікава, різноманітна і багатонаціональна. Починаємо з ХVIІІ століття – Партіта №1 Баха. Потім буде Бетовен – Соната №2. У другому відділенні будуть два дуже різні твори, але чимось схожі між собою: Скерцо №4 Шопена та Іспанська рапсодія Ліста. Ця остання, можливо, не така відома, як його угорські рапсодії, але дуже цікава, дуже емоційна. А завершувати концерт я буду двома творами українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка. Це буде романтична “Елегія” та рапсодія на українські теми “Думка-Шумка”. Мені здається, що львів’янам останні твори мають дуже припасти до душі.

 

Тобі більше подобається грати концерти чи брати участь у конкурсах?

 

– Я вже третій рік не беру участь у конкурсах, і це моє свідоме рішення. Зараз мені набагато більше подобається грати концерти.

 

 

Як ти полюбляєш виступати соло чи з оркестром?

– Напевно, з оркестром я почуваю себе більш впевнено. Коли граєш соло, вся увага глядачів прикута лише до тебе. Але з іншого боку, люди більше концентруються на твоїй музиці. Цей львівський концерт буде сольним. Це додає трохи переживань.

Ти нервуєш перед виходом на сцену? Чи є в тебе якісь ритуали, що допомагають впоратися з хвилюванням?

– Коли я була маленька, мама малювала мені олійкою хрестики на ручках. Зараз жодних ритуалів нема. Хвилювання є завжди, це така річ, що її не можуть уникнути люди, які виходять на сцену. І ти ніколи не знаєш, коли воно прийде. У мене буває так: виходжу на сцену трохи хвилюючись, але з часом все минається. Чи навпаки, можу не хвилюватися взагалі, а потім руки самі починають трястися.

Де тобі легше грати: в Україні чи за кордоном?

– Мені здається, кожному музиканту легше грати вдома. За кордоном люди сприймають тебе як іноземця, який приїхав до його країни, грає у його залі. І в Європі, і в Америці немає такого теплого прийому, як в Україні. На батьківщині ти відчуваєш зв’язок із глядачем, після концерту люди підходять, вітають.

Уявімо, що тебе запросили грати концерт в Криму. Чи ти погодилася б?

– Хм… Треба подумати. Дуже двоїсте відчуття. Це мій дім у минулому, там живуть близькі люди, перші викладачі. Я часто останнім часом уявляю, як ходжу по знайомим місцям, бачу наш двір, музичну школу. Я все чітко пам’ятаю. З одного боку, ці спогади дуже приємні. А з другого…. Коли соліст виходить на сцену, то віддає якусь частинку себе. Не думаю, що сьогодні це можливо для мене в Криму. Зараз я би не поїхала. Можливо, потім, коли мине більше часу.

Де б тобі хотілося зіграти?

– Я особливо не мрію і не думаю про якісь сцени, міста чи події. Але останнім часом хочеться знову поїхати в Америку. Вона залишила дуже приємні враження.

 

 

Твоя молодша сестра Саша теж навчається музики, грає на скрипці. Чи граєте ви дуетом?

– Так. Скрипалям часто акомпанує фортепіано. Коли Саша вивчає нові твори, я знаходжу акомпанемент до них, і ми граємо разом.

Класно буде згодом створити дует “Сестри Михайличенко”.

– Так, тільки треба щоб хтось спочатку підріс.

Не пропустіть сольний концерт Христини у Львові!

 

Придбати квитки
Діана Коломоєць

Діана Коломоєць

журналістка

 

Facebook

comments