“Я пишу російською мовою про угорського композитора, оточеного поляками на території України”

Про Україну в житті Ліста, мабуть, ніхто не розкаже вам краще за Людмилу Вольську, піаністку та музикознавчиню, яка вже десять років досліджує цю тему.
Читати "Українська історія Ференца Ліста""Трансцендентні етюди Ліста" у Львові 30.03

Про Україну в житті Ліста, мабуть, ніхто не розкаже вам краще за Людмилу Вольську, піаністку та музикознавчиню, яка вже десять років досліджує цю тему. Пані Людмила в інтерв’ю часопису “А:” розповіла про свою майбутню книгу, яка стане справжньою подорожжю у той час і ту епоху.

Знайомство з Лістом

— У першу чергу, я піаністка, виконавець. А немає такого піаніста у світі, який би не грав Ліста і Шопена. На випускному іспиті в спецшколі ім. Лисенка в Києві я грала Варіації Ліста на тему І. С. Баха. Це дуже драматична музика, її написав уже зрілий композитор, який втратив сина і доньку, і пережив тяжкі випробування свого кохання до Кароліни Сайн-Вітгенштейн. Я дуже любила цей твір. Тож для мене Ліст завжди був не просто віртуозом. На щастя, він рано відкрився для мене з іншого боку.

Закінчивши консерваторію, за розподілом я потрапила у Кам’янець-Подільський. Після Києва це був цілковитий жах, треба було якось рятуватися. А де рятується музикант? У музиці. Я почала давати концерти-лекції, які сама ж і вигадала. Розповідала про композитора, про твір, про епоху, і грала. Перший концерт-лекція був присвячений Шопену та його коханню. Тем було багато і, звичайно, концерт про Ліста теж був.

У 2007-му я подумала: наступного року буде 160-річчя перебування Ліста в Україні, зроблю-но я концерт виключно про це. У той час я вже жила в Києві та могла піти у будь-яку бібліотеку для пошуку матеріалу.

Шукала, читала, але саме про Україну майже нічого не було, і в мене постійно було таке відчуття, що десь це все є, і справа тільки в тому, що я не знаю, де воно знаходиться. Тоді я ще навіть уявити не могла, що перебування Ліста на теренах України ніхто серйозно не вивчав.

Людмила Вольська

 

“Про це ж усе відомо!”

Я знайшла інформацію про цикл п’єс “Колоски, зібрані в Воронинцях”, почала шукати його ноти. З’ясувалося, що це теж не так просто. У 1960-ті роки в Україні були надруковані лише дві п’єси з цього циклу, а третя, на польські теми, була відсутня.

Взагалі у Радянському Союзі тему перебування Ліста в Україні намагалися не висвітлювати саме через те, що він був дуже тісно пов’язаний тут з поляками.

Також я з’ясувала, що саме в Україні Ліст написав Другу Угорську рапсодію. Пішла в Угорське посольство в Києві та сказала: “Слухайте, є такий чудовий привід зробити концерт”. Посольство відгукнулося. Концерт пройшов у філармонії 20 грудня 2007 року і резонанс був величезний!

Після цього нас заангажували на фестиваль “Харківські асамблеї”, в рамках якого проходила наукова конференція. Я їхала туди як виконавиця, але попросилася виступити з докладом.

“Ваша тема? — запитали мене. — Ліст в Україні”. Пауза. “Як Ліст в Україні? Про це ж усе відомо!”

Це був перший, але не єдиний раз, коли мене переконували, що ця тема давно розкрита. Й ось на конференції, де доповідь мала тривати 15 хвилин, я виступала 45: присутні музикознавці ще два рази голосували за те, щоб надати мені додаткові 15 хвилин. На мою доповідь “Ліст в Україні. Хронологія і географія” потім посилалися у Вікіпедії. Вона та ще стаття для газети “День” і досі є чи не єдиними джерелами на цю тему.

2009 року я зробила, за підтримки Польського Інституту в Києві, концерт-лекцію, присвячену Кароліні Вітгенштейн, до 190-річчя з її дня народження. На той момент у київському архіві я віднайшла її родовід. Мені дуже цікаво шукати матеріали, пов’язані з княгинею, в наших архівах. Я взагалі відчуваю свою відповідальність за створення образу Кароліни, бо у радянський час вона зображувалася як божевільна католичка, яка відіграла реакційну роль у житті Ліста.

Як Україна поєднала Шопена і Ліста

 

Через Ліста, а саме його п’єсу “Польські мелодії”, я знайшла ще одну ниточку, що пов’язувала Шопена й Україну. Пересічні українці дуже мало знають про поляків Правобережної України першої половини XIX століття. Я теж не була виключенням. І саме вивчаючи все, що стосується перебування тут Ліста, я все частіше стикалася з невідомими для мене польськими іменами та фактами нашої історії. Так я почала відкривати для себе, ким були ці люди.

 

Чи знаєте ви, що на вірші поета з Правобережної України Стефана Вітвицького написано більшість пісень Шопена? Він був близьким другом відомого в той час польського поета, теж вихідця з України, Богдана Юзефа Залеського, який перебував в активному листуванні з тіткою і кузиною Кароліни, Діонізією Понятовською. Вітвицький і Залеський входили до близького кола друзів Шопена. Пісні на їхні вірші одразу пересилали на рідну матінку Україну. Тому так і вийшло, що польські пісні Шопена, зовсім невідомі у той час широкому загалу, Ліст вперше почув на Поділлі. А другою п’єсою в циклі “Glanes de Woronince” Ліста, поміж двох творів на українські теми, стали “Польські мелодії”, в яких використана тема шопенівської пісні “Бажання”. 

 

Серед учнів Ліста були поляки з Правобережної України, зокрема Юліуш Заремський з Житомира та Олександр Міхаловський з Кам’янця-Подільського, відомий шопеніст.

 

Людмила Вольська. Концерт, присвячений 190-річчю Кароліни Сайн-Вітгенштей

 

 

 

 

Україна не має права просто так відмовитися від усіх набутків польської культури на своїх теренах, бо неможливо переоцінити її вплив на становлення української культури і навпаки. Річ Посполита мала високий культурний рівень до свого знищення і була містком, який пов’язував українців з Європою. Це і наше багатство теж!

2010 року я подала тему “Шопен і Україна” на конгрес у Варшаві, присвячений 200-річчю Шопена. Я пройшла конкурс, мене — єдину з України — запросили. Але я чомусь думала: якщо я приїхала до поляків розповідати про поляків Правобережної України — це чудово. Насправді, здається, що ця тема їх дуже дратує.

Після доповіді якась полька мене спитала: “А ви впевнені, що Львів — це українське місто?”.

У той момент я навіть припинила вдавати, що знаю англійську. “Остапа понесло”: дуже емоційно російською мовою (рідна мова Л.В. — авт.) почала її відчитувати. Потім сама собі кажу: “Заспокійся! Ти на міжнародній конференції! Що ти робиш?”. Зійшла на димінуендо і наприкінці додала щось на кшталт: “Історія нас розсудить”.

Наступного року, 2011-го, вже було 200 років Лісту. Я потрапила у Будапешт на конференцію, де були всі вершки світового лістознавства. Відкривав її Алан Вокер (автор тритомної біографії Ліста — ред.). І на скільки мені було некомфортно у Варшаві, на стільки ж я була зігріта увагою у Будапешті. Зі мною всі хотіли говорити. Бо те, що в Україні вже “всім відомо”, у світі — не відомо, але дуже для них цікаво. Тому що це, по суті, єдина біла пляма, яка залишилася в біографії Ліста.

Серед іншого я розповіла, звідки взялися українські мелодії у Ліста. Перш за все, він їх чув, коли жив у Кароліни. Але не тільки. Я проштудіювала всі пісенники, які були видані на той час, і знайшла той, який Ліст міг використати.

Справа у тому, що коли Ліст був у Львові, він мав спільний концерт із Феліксом Ліпіньським, братом відомого скрипаля Кароля Ліпіньського. Сам Кароль у 1833 році написав нотний текст до пісенника „Piesni polskie i ruskie ludu Galicyjskiego”, який уклав Вацлав з Олеська (Вацлав Залеський). Скоріше за все, Ліст отримав цей пісенник від Ф. Ліпіньського або й самого В. Залеського під час перебування у Львові. У ньому є всі чотири мелодії, використані композитором в Альбомі княжни Марії — три п’єси на польські пісні й одна на українську.

Щодо симфонічної поеми “Мазепа” та інших творів про українського гетьмана. Ліст дуже добре знав європейську літературу, в тому числі — Байрона і Гюго, з яким він був особисто знайомий. А вони, спочатку Байрон, а потім Гюго, написали вірші, присвячені Мазепі. Ліст, коли приїхав до Києва, писав, що бачив церкву, побудовану Мазепою, і згадував поетичний цикл Гюго “Les Orientales”, до якого входив вірш про нього. Почитайте самі про ці вірші, і вам стане зрозуміло, ким був наш гетьман для європейських романтиків.

Поліглот мимоволі

По поверненню з Будапешта я дуже сильно захворіла і випала з процесу. Але я ще тоді сказала собі, що напишу книгу про Ліста. Проте на той час це була би лише брошура, в основу якої були б покладені тільки російськомовні та україномовні джерела.

Одного чудового дня я познайомилася в архіві з істориком Євгеном Чернецьким, який розповів, що в інтернеті можна вийти на цифрову польську бібліотеку. Я відкрила її, а там — мати рідна! Скільки преси, мемуарів! Роками я перечитувала їх і знайшла відгомін українських концертів Ліста. Якщо ви думаєте, що на той час я знала польську, запевняю — ні. Я просто намагалася зрозуміти, про що там написано, бо мені це було конче потрібно, і так поступово стала вільно читати. Звичайно, тому сприяло й те, що польська мова дуже близька до української.

У моїй книзі використано також багато перекладів з англійських матеріалів, які у нас раніше не публікувалися. Ще іноді я вдаю, що розумію французьку, бо листи Ліста до Кароліни написані французькою. Плюс перекладаю з німецької.

А нещодавно я знахабніла до такої межі, що переклала лист Ліста з Києва, опублікований в угорській газеті. Ви ж розумієте, де я і де — угорська.

Звичайно, до книги піде переклад, фахово вивірений, щоб не було курйозних помилок.

Ференц Ліст у Львові. Малюнок Юліуша Коссака. З фондів Львівської Національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника

Занурення в епоху

 

Зазвичай, концерти я проводжу не для музикантів, бо дуже хочу, щоб якнайбільше людей знали і любили класичну музику. 

 

А книга? Для кого я її пишу? Для тих, кому “все відомо”?

 

Я довго не могла з цим визначитися, бо тут багато специфічної музичної інформації та широкий історичний контекст, до якого, на жаль, мало хто готовий. Та нарешті вирішила, що буду писати те, що цікаво саме мені, і як я це бачу.

 

Ліст — це нова віртуозна романтична школа. Він, Шопен, Тальберг — три основні піаністи цієї школи. Треба розуміти, як люди зустрічали його 1847 року. Я копнула глибше, у 1837 рік, коли до Російської імперії приїхав перший представник романтичної школи, — Леопольд фон Меєр. Він ще за 10 років до Ліста був у Яссах та Одесі, першим відправився грати до Туреччини. Далі були інші.

Нарешті концепція створена — я зображу цілу епоху.

І ось книга почала поступово розростатися в моїй голові. У ній будуть описані початок гастролей юного Ліста, його стосунки з Марі д’Агу, гастролі Європою, початок лістоманії в Берліні, перший приїзд до Петербурга, знайомство зі Селецьким — єдиним малоросіянином в оточенні Ліста (я відкрила, що у Києві Ліст зупинявся в будинку Селецького).

“Чому Шевченко висить, а Ліст ні?”

 

Я дуже добре розумію, що я роблю. Були моменти, коли я взагалі думала, що книги не буде. Я пишу російською мовою про угорського композитора, оточеного поляками на території України. Це ж жах!

 

Але я свідома того, що маю зробити це. Бо у нас лістознавства практично не існує. З тих, хто має свою думку, в Україні я можу назвати професора Олену Зінькевич, яка першою оприлюднила майже всі російськомовні газетні тексти про Ліста в Україні, але дуже мало польськомовних; пана Дмитра Колбіна, який дослідив перебування Ліста у Львові; та пані Наталію Кушку з Вінниці — вона знайшла архівні дані про Ліста та Кароліну на Поділлі й давно розробляє цю тему.

У Кам’янці-Подольському я з однодумцями заснувала товариство “Ліст—Шопен—Україна”. Мене підтримали, тому що Кам’янець — туристичний центр, ім’я Ліста в ньому — це чудово.

 Ми хотіли відкрити меморіальну дошку на будівлі педагогічного університету, де грав Ліст. На ній, до речі, вже висить меморіальна дошка Тарасові Шевченку. Будівля знаходиться у Старому місті, на території історико-архітектурного заповідника. Тож треба було пройти процедуру: голосування наукової ради цього заповідника, потім отримати дозвіл самого університету.

Ви не уявляєте, чого я наслухалася…

 Мене навіть звинуватили в сепаратизмі. За що? Бо я спитала: “Чому дошка Шевченка висить, а Лісту повісити не можна?”

Чоловіча гімназія у Кам’янці-Подільському, де грав Ференц Ліст

Але якщо заповідник зрештою видав дозвіл, то ректор університету не вдовольнився знайденими джерелами, з яких видно, що Ліст саме в залі міської чоловічої гімназії давав свій концерт. Отже, мені потрібно знайти хоча би ще два докази. Але я не можу покласти своє життя на це, тільки для того, щоб у Кам’янці-Подільському з’явилася меморіальна дошка. А пропозиція пошукати в польських або російських архівах, бо в кам’янецькому згоріли фонди губернатора, виглядає, як знущання. Тому що всі пошуки я роблю виключно за свій кошт.

 

У нас за останні роки дуже впав культурний рівень, освітній, а цей націоналізм взагалі звужує все в одну точку. Дай Боже, щоб в України було майбутнє.

Facebook

comments